Махінації Адміністрації морських портів України у світлі практики господарських судів

Цього року рішеннями судів господарської юрисдикції благополучно завершилася арбітражна частина великої антикорупційної епопеї, пов’язаної з масштабними фінансовими махінаціями в Державному підприємстві «Адміністрація морських портів України». Загальна сума контрактів становила 1 млрд грн, завищена приблизно вдвічі.

Морські порти України: годівничка перейшла у спадок новій владі

Як відомо, кримінальне провадження за фактом розтрати кількох десятків мільйонів гривень, вчиненої у 2012‒2015 роках під приводом будівництва гідротехнічних споруд, було відкрите ще 20 жовтня 2015 року слідчими СБУ, які кваліфікували це правопорушення доволі серйозно — за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України. Однак суворість, із якою чекісти вели розслідування, не дуже налякала махінаторів, і вони замість того, щоби причаїтися немов миші й сидіти тихше води нижче трави, розгорнули свою протиправну діяльність у ще більших масштабах.

Протягом останніх років з матеріалів журналістських розслідувань можна було дізнатися, що Адміністрація морських портів України (АМПУ), яка до Революції гідності була годівничкою для найближчого оточення Януковича, стала після її перемоги годівничкою для однієї з парламентських партій, що мала низку впливових міністерських портфелів в урядах Яценюка і Гройсмана. Причому ця політична сила була молодшим партнером у владній коаліції, тож своє право на це «корито» їй доводилося постійно відстоювати в нелегких боях. Бо, наприклад, керівника АМПУ Андрія Амеліна неодноразово заарештовували працівники різних правоохоронних органів, хоча той потім щоразу виходив із в’язниці під чималу заставу.

Ми ж у нашій розповіді зосередимося на достеменно встановлених фактах. Зокрема, на тому епізоді, коли Національне антикорупційне бюро України, якому після СБУ перейшла естафета розслідування махінацій у морських портах України, користуючись своїм законним правом, звернулося до Господарського суду Києва з позовом про визнання недійсними двох укладених АМПУ договорів про надання послуг, загальна сума яких перевищувала 1 млрд грн.

Звідки ці кораблі припливли у морські порти України?

Перший з цих договорів було укладено 3 серпня 2015 року, другий — 11 березня 2016 року, але обидва були пов’язані з державною закупівлею робіт з поглиблення дна акваторій і підхідних каналів Маріупольського і Бердянського портів. Як того вимагає закон, перед їх укладенням були проведені конкурсні торги, але, на думку детективів НАБУ, всі вони були заточені під заздалегідь визначеного переможця — ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв», котрому, відповідно до розробленого махінаторами плану, керівництво Адміністрації морських портів України мало за державні кошти оплатити послуги за значно завищеними цінами, а різницю поділити між учасниками оборудки.

Інші учасники тендерів (в першому випадку це було ТОВ «Ірида», в другому — приватне підприємство «Інфлот-Данубіус Ейдженсі») грали роль таких собі підставних осіб. Тож у двох судово-господарських процесах Адміністрація морських портів України і «Техморгідрострой» виступали в ролі відповідачів, а названі перед цим «роги й копита» — у статусі третіх осіб.

Головним аргументом позивача-НАБУ стала та обставина, що в ході проведення відкритих торгів були грубо порушені вимоги Закону України «Про здійснення державних закупівель». Відтак укладені за наслідками цих торгів договори, відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України, мають бути визнані такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, а значить, відповідно до вимог ст. 215 ЦКУ, — недійсними. Отже, все просто, лишається тільки довести, що були порушені вимоги закону про держзакупівлі. Але для цього детективам НАБУ довелося поганяти світом чималу кількість паперу.

Так, відповідно до вимог документації конкурсних торгів, розробленої самою ж Адміністрацією морських портів України, фірми-учасниці мусили надати документи, які засвідчували їхнє право власності або право користування днопоглиблювальними плавзасобами і ґрунтовідвізними суднами, аби організатори тендеру були певні, що перед ними реальні кандидати у виконавці робіт, а не якісь пройдисвіти. Учасники ж надали договори оренди на кораблі з якимись фірмами, зареєстрованими на Кіпрі, у Великій Британії, Белізі та інших екзотичних країнах. Проте документів про те, що судна реально належать саме цим фірмам, надано не було.

Організатори конкурсу в особі відповідних співробітників Адміністрації морських портів України, згідно із законом, повинні були або з’ясувати особи справжніх власників кораблів, або відхилити пропозиції учасників. Але вони замість цього в обох випадках визнали переможцем ТОВ «Техморгідрострой Миколаїв» і зробили все для того, щоб контракти на 1 млрд грн були укладені саме з ними. Зате детективи НАБУ докопалися до правди і встановили, що насправді ці кораблі належали Відкритому акціонерному товариству «Северное морское пароходство» Російської Федерації, ходили під усім відомим триколором і нікому в оренду не передавалися: навіть переговори з цього приводу ні з ким не велися.

У зв’язку з цим епізодом за підроблення документів (ст. 358 Кримінального кодексу України) вироком Приморського суду Одеси від 22 червня 2018 року була засуджена молода жінка. Вона в цій катавасії також грала роль підставної особи: підписавши на прохання своїх знайомих купу паперів, які вона не читала, але з яких витікало, що вона і є директором фірм з Кіпру, Белізу та інших екзотичних країн, зловмисниця отримала за угодою про визнання винуватості з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури два роки умовного позбавлення волі й 850 грн штрафу.

Це, до речі, була єдина особа, яка отримала вирок у справі про мільярдні розтрати, вчинені службовими особами Адміністрації морських портів України, а господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що ця історія з кораблями є вагомою підставою визнати обидва договори недійсними. 

Морські порти України: у нетрях постанов Нацбанку

Іншим важливим моментом цих господарських справ було питання відповідності вимогам конкурсних торгів банківської гарантії, яку учасники мали надати на підтвердження серйозності своїх намірів: її сума у першому випадку дорівнювала 5 млн грн, у другому — 7 млн грн.

Усі три учасники торгів — «Техморгідрострой», «Ірида» та «Інфлот» — знайшли для себе три різні банки, які погодилися стати їхніми гарантами, після чого принесли від них листи під назвою «Банківська гарантія». З них Адміністрація морських портів України могла дізнатися, що фінансові установи готові заплатити ці гроші організатору торгів у тому піковому випадку, якщо їхні принципали (тобто особи, за яких вони поручаються) раптом поведуться як останні пройдисвіти. Однак судді Господарського суду Києва вирішили, що листи з такою назвою не дають права брати участь у торгах, оскільки, мовляв, потрібно було надати копії договорів банківської гарантії. І виявилися не праві.

За інших обставин такий неправильний висновок міг стати підставою для скасування рішень суду першої інстанції, але суддям Північного господарського суду вистачило кмітливості правильно розтлумачити ситуацію. Щоправда, для цього їм довелося добряче покопирсатися не лише в Господарському і Цивільному кодексах, а й простудіювати від А до Я постанову правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №639.

Як виявилося, лист під назвою «Банківська гарантія» дає право брати участь у конкурсних торгах, але не завжди. Якщо, наприклад, заява про надання гарантії з боку принципала на адресу банку-гаранта відповідає певним умовам, то вона має силу договору — в тому випадку, коли, звичайно, банк в особі свого керівника напише на ній відповідну резолюцію. В цьому ж випадку заяви «Техморгідрострою», «Іриди» та «Інфлоту» не відповідали вказаним вимогам, а відтак надані ними банківські гарантії не давали право на участь у конкурсі.

Тоді, у серпні 2015-го і в березні 2016-го, службові особи Адміністрації морських портів України також повинні були з’ясувати ці моменти, а вже потім допускати претендентів до тендеру. Але вони цього не зробили, що й дало змогу Північному апеляційному господарському суду своїми ухвалами від 13 березня і 14 травня 2019 року залишити без змін рішення суду першої інстанції про визнання укладених договорів недійсними. Верховний суд залишив рішення в силі, погодившись із позицією колег.