Хвороба поцілунків: що таке мононуклеоз і як його розпізнати

Мононуклеоз — дуже неприємне захворювання, яке передається від людини до людини через слину. Ви можете захворіти на мононуклеоз, цілуючи когось, ділячись їжею або користуючись спільним посудом, а також якщо на вас потраплять краплі чужої слини при кашлі або чханні.

Як дізнатися, чи є у вас мононуклеоз, і що можна зробити, щоб запобігти зараженню?

Що таке мононуклеоз

Мононуклеоз є заразним захворюванням, що зазвичай викликається вірусом Епштейна-Барра (ВЕБ). Більшість людей піддаються впливу цього вірусу в якийсь момент свого життя, але не всі заражаються або не у всіх з'являються серйозні симптоми. За статистикою, мононуклеоз розвивається приблизно у кожного четвертого пацієнта, що є носієм вірусу Епштейна-Барра.

Мононуклеоз характеризується лихоманкою, болем у горлі, опухлими лімфатичними вузлами і сильною втомою, яка може тривати тижнями. Хвороба є найпоширенішою серед підлітків і молодих людей у віці від 15 до 24 років.

Як «підчепити» мононуклеоз?

Найпоширеніша причина виникнення мононуклеозу — це вже згаданий вірус Епштейна-Барра, але є й інші віруси, що провокують розвиток цього захворювання.

ВЕБ поширюється через слину, тому мононуклеоз зазвичай називають «хворобою поцілунків», але контактувати з чужою слиною можна і в інші, менш приємні способи. Наприклад, підчепити хворобу можна через:

• спільне використання столових приборів, їжі або напоїв;

• бальзам або помаду для губ;

• спільну зубну щітку (але ж ви так не робите, правда?).

Якщо хтось з вірусом кашляє або чхає поряд з вами, краплі слини з його дихальних шляхів потрапляють у ваш ніс або рот. Вірус також може поширюватися через біологічні рідини під час статевого контакту.

Підлітки і молоді люди зазвичай перебувають у тісному контакті один з одним, особливо в навчальних закладах, і в цьому криється причина того, що вони частіше за інших хворіють на мононуклеоз. Близько 75% молодих людей у віці від 18 до 22 років переносять ВЕБ у «комплекті» з мононуклеозом.

Чи хворіють діти і люди похилого віку?

Діти і літні люди можуть підхопити мононуклеоз, хоча зазвичай ця хвороба у них протікає безсимптомно. У дітей у віці до 10 років симптоми можуть бути настільки слабкими, що вони ледь помітні і не відрізняються від інших незначних захворювань — таких, як застуда або гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ).

Зрілі і літні люди також можуть захворіти на мононуклеоз, але це трапляється вкрай рідко: приблизно в однієї людини, старшої за 30 років, на кожну тисячу населення. Дорослі з мононуклеозом зазвичай не мають характерних симптомів, таких, як біль у горлі та опухлі лімфатичні вузли. Замість цього спостерігається збільшення печінки і жовтяниця (жовта шкіра), але тільки у літніх людей.

Симптоми мононуклеозу

Серед найпоширеніших симптомів мононуклеозу зустрічаються:

• висока температура;

• хворе горло;

• труднощі при ковтанні;

• роздуті лімфатичні вузли на шиї або під пахвами;

• головний біль;

• висипання;

• почуття сильної, непереборної втоми.

Спочатку симптоми мононуклеозу важко відрізнити від проявів інших хвороб, наприклад, гострого фарингіту або грипу, але у випадку з мононуклеозом всі ці прояви тривають набагато довше за типову ГРВІ або застуду.

Якщо ви спостерігаєте у себе будь-які з цих симптомів протягом більш як два тижні, скоріш за все, це мононуклеоз, а не грип. Хоча лихоманка або біль у горлі можуть зникнути протягом кількох тижнів, деякі симптоми, наприклад, втома, здатні зберігатися набагато довше.

Більшість людей з мононуклеозом почуваються краще приблизно за два-чотири тижні, але постійна втома, слабкість і відчуття «розбитості» може в деяких випадках тривати до шести місяців. Можна навіть не здогадуватися, що є причиною «розбитого» стану організму, і багато хто схильний приписувати такий прояв хвороби іншим проблемам — наприклад, депресії або надмірному навантаженню на роботі.

Щоб визначити, чи є у вас мононуклеоз, зверніться до свого лікаря-терапевта для встановлення офіційного діагнозу. Лікар може призначити різні аналізи крові, які визначають кількість лейкоцитів і потенційні антитіла до ВЕБ, що вказують на моноінфекцію. Якщо у вас виявили це захворювання, дотримуйтесь рекомендацій для його лікування.

Крім того, існують менш поширені симптоми мононуклеозу, які можуть потребувати подальшого лікування:

1. Збільшена селезінка. За словами медиків, це зустрічається приблизно в 50% випадків мононуклеозу як наслідок збільшення кількості лейкоцитів, що виробляються організмом для боротьби з інфекцією. Ці клітини, відомі як лімфоцити, потім викликають збільшення селезінки. Ознаки збільшення селезінки можуть включати біль у верхній лівій частині живота або відчуття ситості після вживання невеликої кількості їжі, коли селезінка вдавлюється у шлунок.

2. Роздута печінка — легке її пошкодження, яке може викликати тимчасове пожовтіння шкірних і слизових покривів. Виявити збільшення печінки можна при пальпації — в такому випадку орган буде виходити за межі нижніх ребер.

3. Опухлі мигдалини, які заважають нормально ковтати. Цей прояв мононуклеозу можна легко сплутати з ангіною або ГРВІ.

Хоча ці симптоми зустрічаються рідко, вони можуть спричинити більш серйозні ускладнення, тому необхідна подальша консультація з лікарем.

Як не захворіти на мононуклеоз

Симптоми мононуклеозу зазвичай виникають протягом чотирьох-шести тижнів після зараження ВЕБ. Але люди, у яких є схильність до мононуклеозу, можуть виявити у себе симптоми з моменту першого контракту з ВЕБ.

Запобігання поширенню мононуклеозу — важке завдання, адже пацієнт здатний заразити інших, перш ніж дізнається, що він сам хворий. Тим не менш, ви можете знизити ризик захворіти особисто для себе, дотримуючись простих правил:

• часто і ретельно мити руки з милом;

• не ділитися посудом, столовими приборами, напоями або зубними щітками з іншими, особливо незнайомими або малознайомими людьми;

• не цілувати нікого, хто проявляє хоча б найменші симптоми мононуклеозу.

Деякі дослідження показали, що мононуклеоз може бути заразним протягом кількох місяців після появи симптомів. Виявивши у себе симптоми захворювання, постарайтеся обмежити тісні контакти з іншими людьми, щоб не стати переносником інфекції.