Як допомогти дитині впоратися зі стресом

Сім'я та взаємини в ній є причиною 80% стресів у дітей. Саме батьки можуть навчити дитину справлятися із проблемами або, навпаки, посилити їх, а іноді навіть стати причиною стресу. Про стрес у дітей розповідає сімейний та дитячий психолог Наталія ДМИТРІШЕНА. 

Ракурс: Життя сучасної людини неможливо уявити без стресових ситуацій. Які основні причини стресу у дітей?

Н. Дмитрішена: Спочатку визначімося, що таке стрес. Це стан напруги всього організму, мобілізація його ресурсів (насамперед вегетативної, нервової і гормональної систем) для пристосування до ситуації, що змінилася.

Стрес супроводжує людину з моменту її народження. Це механізм захисту внутрішнього світу дитини. Будь-яка зміна звичного для неї способу життя може призвести до стресу. Хотіла б зазначити, що в дітей різного віку основні причини виникнення стресу також різні.

Головною стресовою ситуацією для дитини дошкільного віку є розлука з мамою і близькими. Йде дитина в дитячий садок або, не дай Боже, потрапляє без мами в лікарню — все це сильний стрес для малюка. Дорослі повинні також знати, що перегляд телевізійних програм є одним із найсильніших стресорів для незміцнілої дитячої психіки. Причиною дитячого стресу в будь-якому віці можуть стати події в сім'ї, наприклад, розлучення батьків, переїзд на інше місце проживання або смерть домашнього улюбленця.

Часто дитина відчуває стрес, коли народжується брат або сестра. Старша дитина бачить, що мама зайнята малюком, а вона відходить на другий план, і їй від неї дістаються тільки накази: «Вимий посуд! Збери іграшки!». Для дитини дуже важлива інтонація, голос батьків. Адже можна сказати інакше: «Сонечко, помий, будь ласка, посуд. Ти моя помічниця, я тебе так люблю». Тільки своїми діями батьки можуть висловити свою любов до дитини. Але це в жодному разі не матеріальні блага, дорогий одяг та іграшки.

Коли дитина йде до школи, з'являється інший ґрунт для стресів. Адже діти в цьому віці починають розуміти, що хтось розумніший, хтось сильніший, а хтось красивіший за них, з'являється стрес оціночності: я не такий, як інші; я вчуся не так добре, як відмінник Сергійко. Перші місця в списку причин шкільних стресів посідають не тільки образи, знущання з боку дітей, а й напружені відносини з вчителькою, що занижує самооцінку школяра. Якщо дитину в школі дражнять — це теж стрес.

Ракурс: Як можна допомогти дитині? Чи потрібно батькам втручатися, якщо доньку чи сина дражнять?

Н. Дмитрішена: У цьому разі дорослим краще не втручатися, адже вирішуючи проблеми за дитину, вони підтверджують її безпорадність. Краще навчити свого сина чи дочку самим справлятися з виниклими труднощами. В жодному разі не відмахуватися: сам вирішуй свої проблеми! Краще сказати: «Ми знаємо, що в тебе це вийде. І якщо не сьогодні, то завтра точно!».

Ракурс: Не поділитеся секретами протидії тим, хто обзивається?

Н. Дмитрішена: По-перше, постарайтеся пояснити дитині, чому діти дражняться. Деякі бояться, що будуть дражнити їх (найчастіше ці діти вже мали такий досвід), тому вважають за краще починати першими: краще когось, аніж тебе. Якщо я почну дражнити першим, усі повторюватимуть за мною і дражнитимуть іншого, а мене залишать у спокої. Дражнити можуть також через заздрість. Дитині можна сказати, що той, хто обзивається, швидше за все, просто хоче здаватися кращим за тебе. Є три способи реагування на «дражнилки»: ігнорування, віддзеркалювання (точно такою ж дією, тобто придумати прізвисько і дражнити), а можна... перевести увагу на інший об'єкт і подружитися. Дитина може запропонувати кривдникові гру в дражнилки: придумати влучне прізвисько вороні, дворовій собаці — що підкаже фантазія. Виграє той, хто придумає смішнішу дражнилку. Дитині потрібно пробувати, як впливати на ситуацію і намагатися навчитися обертати її на свою користь.

До речі, корисно грати вдома з дітьми, наприклад, в «обзивалки», а потім у «похвалялки»: на підсвідомому рівні ваш син або дочка зможе зрозуміти, що відчуває дитина, яка обзиває.

Ракурс: Як розпізнати стрес у дитини? Чи завжди є явні ознаки?

Н. Дмитрішена: Будь-який стрес має етапність. Перша стадія — перезбудження. Наприклад, дитина йде в школу в перший клас або після літніх канікул. Усі радісні, збуджені, але це теж стрес. Тут присутнє хвилювання, підвищений емоційний стан. Друга стадія стресу — заперечення, агресія: не хочу, не буду, не піду. Дитина відчуває, що їй не комфортно, але йти потрібно. У цій стадії можливі дратівливість, гнів і навіть агресія. Ці емоції дають змогу дитині «розрядитися». Напевно, багато батьків можуть пригадати випадки, коли син чи донька навідріз відмовлялися робити уроки, йти до школи, грубили. На цьому етапі організм школяра продовжує активно пручатися впливу стресорного фактора і зберігає працездатність. Батьки повинні знати, що агресія дитини — це спосіб донести щось важливе, і дуже добре, якщо вони це помічають і починають реагувати. Однак нерідко дорослі карають дітей, відмахуються від них, не дають стресу виплеснутися, але ж сильна емоція обов'язково повинна бути завершена, інакше напруга йде всередину. І дуже важливо допомогти дитині впоратися зі стресом саме зараз, щоб у кінцевому підсумку стрес не проявився у вигляді хвороби.

На третій стадії стресу спостерігаються «пасивні» негативні емоції — депресія і апатія. На цьому етапі дитина перестає «виступати» і «покірно» засмучує батьків «трійками» та «двійками». Дія зовнішнього стресора триває, але адаптація організму до комплексу стресогенних факторів знижується, настає стадія виснаження. У дитини з'являється плаксивість, почуття безвиході й безпорадності — я нічого з цим не можу зробити. І на цьому етапі вже набагато складніше працювати.

На четвертій стадії стрес проявляється різними захворюваннями. Це вже психосоматика. Як ще дитині залишається реагувати? Тільки хворобою. У дитячому віці наслідками неконтрольованого стресу можуть бути неврози, хронічні головні болі, гастрити, виразкові коліти, астма, нейродерміт, мимовільне сечовипускання, заїкання. Порочне коло замикається: адже хвороби ще більш послаблюють організм і сприяють посиленню стрес-реакції.

Стрес у дитини може проявлятися по-різному: втрата апетиту (або, навпаки, «заїдання» проблем), прискорене серцебиття, підвищена дратівливість, труднощі з концентрацією уваги, часті застуди, сонливість, енурез. Якщо раптом дитина стала не такою, як раніше. Якщо у вашого сина або дочки зникає усмішка на обличчі, бажання щось робити й пізнавати... Я закликаю всіх батьків звертати увагу на поведінкові моменти. «Адже все було відмінно, ми для нього купуємо все краще, возили в Діснейленд, все тільки для нього, і чого йому не вистачає?» — я часто чую ці слова від батьків. Але ж дитині не тільки це потрібно...

«Ноги» стресів ростуть насамперед із сім'ї. Якщо дитина не відчуває захищеності, розуміння і прийняття, вона перебуває в стресовому стані на різних рівнях. І добре, якщо вона бунтує. Але ж багато батьків радіють, що діти беззаперечно все виконують, роблять уроки, акуратно збирають портфель... З боку все ідеально. Але якщо дитина при цьому не проявляє емоцій, це означає, що з її почуттями щось відбувається. Діти не можуть як роботи виконувати те, що хочуть від них батьки. На цьому етапі у дитини вже немає ніяких бажань, і спробуйте їх пробудити! У маленької людини пропадає віра в свої можливості.

Ракурс: Пригадується випадок, коли маріупольські школярки тривалий час систематично знущалися над своєю однокласницею, і тільки завдяки тому, що шокуюче відео потрапило в інтернет, про це дізналися. У цій історії приголомшує не тільки жорстокість дівчаток, але й те, що батьки жертви абсолютно нічого не знали і не помічали... Дитина не прийшла з цим до своїх батьків...

Н. Дмитрішена: Дівчинка не звернулася за допомогою до них тому, що знала: вони, швидше за все, відмахнуться. Адже діти в будь-якій ситуації повинні відчувати захист, підтримку батьків.

Ракурс: Чи можна підвищити стійкість дитини до стресу і мінімізувати його вплив?

Н. Дмитрішена: На будь-якому новому етапі в житті вашої дитини дуже важлива підготовка, адаптація. Адже стрес — це непідготовленість до якихось подій. Наприклад, перед вступом у дитячий садок батьки повинні розповідати своїм малюкам, що це і для чого. Але не загальними словами, мовляв, садок — це добре і весело, там багато іграшок і друзів. Адже те, що нам, дорослим, здається незначним, у дітей може викликати негативні емоції: для деяких діточок навіть незвична їжа в садку може стати причиною стресу, а незнайомий запах стати подразником. Я б порадила батькам почитати меню дитячого саду і спробувати приготувати вдома щось подібне. На майданчику, де дитина грає з іншими дітьми, батьки можуть провести аналогію і розповісти, що в садку теж усі дітки різні: деякі можуть битися чи штовхатися, але ми разом зможемо навчитися з цим справлятися. І тільки пройшовши це випробування, ти станеш сильним і сміливим. Тоді дитина розуміє, що має це пройти, але відчуває при цьому підтримку мами і тата. Потрібно також пояснювати майбутньому «садківцю», що виховательки — звичайні люди, у них може бути різний настрій. Але це не означає, що ти в чомусь винен і ти поганий. Можливо, сьогодні в неї просто болить голова чи хтось виховательку образив.

Зменшити сприйнятливість до стресу в дитини допомагає в першу чергу прийняття її такою, якою вона є. Адже батьки часто малюють собі ідеальний образ: ведемо свого першокласника до школи і вже уявляємо, що він буде відмінником, переможцем усіх олімпіад, всі будуть його хвалити, він буде з усіма дружити. З часом приходить розчарування: дитина не так акуратно пише, як хотілося б, не так швидко все «схоплює». Батьківське розчарування може викликати стрес у дитини: я не виправдав надій моїх улюблених мами і тата…

Повторюся: агресивна поведінка дитини може бути ознакою її входження в стресовий стан. Під час вікових криз слід бути особливо уважними і намагатися приміряти на себе її емоції, уявляти, що відчуває син або дочка, коли вперше йде в дитсадок, школу, коли батьки починають сваритися.

Емоційні навантаження повинні компенсуватися фізичними. Відвідуйте з дитиною басейн, катайтеся на велосипеді або займайтеся іншим улюбленим видом спорту. Як відомо, фізична активність сприяє виробленню «гормонів щастя», які допомагають впоратися зі стресом.

Дуже важливе дотримання режиму. Це дає дітям відчуття стабільності, нормалізує настрій і поведінку.

Батьки повинні знати, що дитина, яка одного разу пережила стрес неправильно, має підвищену вразливість, і кожний наступний стрес переживатиме ще глибше.

Не всі діти зазнають стресу в одних і тих же ситуаціях і однаково реагують на емоційну напругу. І ми, дорослі, не в силах вберегти дитину від усіх життєвих складнощів, але можемо навчити, в тому числі своїм прикладом, правильно справлятися з ними. Стійкість до стресу закладається в сім'ї, і лише коли дитина відчуває, що є захист — її батьки, їй не страшно йти в садок, школу та самостійне життя.