Правила мудрого виховання дитини

Виховання дітей — завдання непросте і за помилки часто доводиться розплачуватися дуже дорого. Вже відомий нашим читачам психолог Олег Хом’як дає рекомендації батькам.

Самостійна особистість. Ставлення до дитини як до самостійної істоти — найважливіший і ключовий момент, на який будуть спиратися всі інші правила виховання. Чому люди вирішують «завести» дітей? Є різні варіанти відповідей: діти потрібні для продовження роду або тому, що так прийнято; для себе — щоб поруч був хтось улюблений і рідний; для чоловіка, бабусі, для країни і так далі. Тобто, у кожної людини існує своя особиста мотивація, навіщо вона це робить. Який би з цих варіантів «для когось або чогось» ви не вибрали, будь-який з них є драматичним для процесу розвитку дитини, тому що в цьому разі син або дочка не є самоцінністю.

Я б запропонував таку позицію: дитина — абсолютно окрема істота, доля якої не визначається мною, а задана їй від народження, як у вигляді талантів, так і обмежень... І відповідати за результати свого життя вона буде не переді мною, а перед собою і (для віруючих людей) перед Богом. Тобто ключова позиція: є я, і є дитина. Життя дитини, доля дитини не створюється мною. Вона закладена в ній як потенціал. Ключова роль батьків — допомогти своєму синові або дочці пройти процес дорослішання, процес становлення як особистості, для того щоб далі доросло і автономно реалізовувати свою долю і свої цілі.

Якщо ми спочатку ставимося до дитини як до самостійної людини, шлях якої нам до кінця невідомий (і не треба його визначати), в наших відносинах буде повага, вміння розуміти, розрізняти те, що важливо для мене, а що йде від дитини.

Критерій дорослості. Якщо порівняти становлення дитини з проектом, в якому ми, батьки, беремо участь, супроводжуємо і виховуємо, то в нас має бути чітке розуміння про певну кінцеву мету цього процесу — дорослішання, коли людина стає самостійною.

Що ми маємо на увазі під критеріями дорослості? Відомий простий юридичний критерій: вік, з настанням якого в тій чи іншій країні настає повна юридична відповідальність. Паспорт видається в 16 років, а досягнувши 35 років, людина може претендувати на пост президента. Але це юридична норма, нас же цікавлять особистісні нюанси.

Критерій дорослості включає в себе кілька вимірів. Перший з них — фізичний рівень. Дорослість настає, коли організм перестав рости фізично, досяг певного рівня і функціонує як повноцінний дорослий. Це може статися і в 15 років, і в 21 рік — у кого як. Процес дорослішання відбувається в певному сенсі автоматично, важливо допомагати дитині зберегти здоров'я і навчити про нього піклуватися.

Другий критерій — емоційна зрілість. Здатність усвідомлювати свої почуття та дії, проявляти емоційну чуйність — чути інших людей. Нести відповідальність за свої дії, але при цьому вміти розрізняти свою і чужу відповідальність. У бізнесі такий критерій отримав назву «емоційний інтелект». Тут вже не все так просто: є величезна кількість людей, фізичний вік яких може досягти позначки в 36, 50, 80 років, а емоційний вік залишитися на рівні 14, 9, 10 років. Їх можна порівняти зі сплячою красунею з казки. Якщо пам'ятаєте, перебуваючи у сні, вона не старіє не тільки фізично, а й емоційно також засинає. У реальному житті якщо людина спить внутрішньо, фізичне старіння відбувається, але емоційно — ні, тобто можна все життя проспати і померти, образно кажучи, юнаком.

Третій критерій — це соціальна зрілість. Здатність людини самостійно забезпечити власне автономне існування, тобто вміння заробити гроші на своє життя.

Етапи життєвого шляху. Процес розвитку, становлення дитини відбувається за певними стадіями, на кожній з яких має включитися та чи інша функція. Наприклад, мислення, вміння ставити цілі й досягати їх, вміння отримувати задоволення, будувати відносини і т. д. Є різні варіації опису цих стадій. На мій погляд, найпростіша й найдоступніше описана — «етапи життєвого шляху» Еріка Еріксона. На його думку, розвиток людини триває все життя, причому кожна зі стадій (їх вісім у житті людини) відзначається специфічним для неї конфліктом, сприятливе вирішення якого призводить до переходу на новий етап. Короткий опис цієї моделі виглядає так: перший етап (від народження до року) — конфлікт між довірою і недовірою; другий етап (від року до двох) — конфлікт між автономією та сумнівом; третій (від трьох до шести років) — конфлікт між підприємливістю та неадекватністю; четвертий відповідає фройдівському «латентному періоду», конфлікт між творчістю та комплексом неповноцінності; п'ятий етап (юність) — ідентифікація особистості та плутанина ролей; шостий етап (ранній дорослий період) — конфлікт між близькістю та самотністю; сьомий етап (пізній дорослий період) — конфлікт продуктивності та застою; восьмий етап — конфлікт цільності та безнадійності.

Виховання має враховувати моменти становлення, з якими зіштовхується в цей період ваш син чи донька. Адже процес розвитку дитини — це «збирання» дорослої людини. І відбувається він поступово. В період перших шести стадій включаються ключові здібності: 1— здатність довіряти; 2 — отримувати задоволення і забезпечувати комфорт; 3 — досягати мети, планувати, конкурувати, тобто всі вольові якості; 4 — здатність будувати відносини, поважати, здатність любити; 5 — самореалізація і творчість; 6 — здатність створювати близький інтимний контакт і бути в близьких відносинах. Наступні стадії вже мають відношення до дорослої людини. У кожної дитини становлення відбувається за цими етапами, можуть бути лише деякі зміщення в роках залежно від культури.

Роль батьків. Батькам дуже важливо усвідомити, що вони можуть бути як ключовим обмеженням для дитини, так і ключовим ресурсом. Як мінімум на перших роках життя маленької людини. Це досить складна ситуація для обох сторін. Батьки здатні обмежувати сина чи дочку своїми стереотипами, характером, поведінкою, прикладом. Тому, коли ми допомагаємо дитині впоратися з виниклою проблемою, потрібно спочатку звернутися до себе й поставити питання: як я посприяв цій проблемі, що мені потрібно було змінити в собі; який мій досвід, що я можу передати від себе дитині? Тому що слово «виховання» (рос. «вос-ПИТАНИЕ») означає «ми плекаємо» (рос. «питаем»), тобто я повинен дати своїй дитині те, що їй потрібно саме зараз, на цій стадії розвитку. Звичайно ж, це передбачає наявність у батьків досить тонкого чуття для розуміння того, з чим пов'язані ті чи інші проблеми у дитини.

Якщо батьки не можуть дати щось самі, вони в змозі забезпечити наявність такого ресурсу — наприклад, іншого наставника (гуртки, школа, курси, спортивні секції тощо), який може допомогти дитині розвинути ті чи інші якості.

Труднощі та підтримка. На кожному етапі життя перед людиною постають нові завдання. Спочатку виникає випробування: наприклад, дитина йде в школу або починає займатися якоюсь діяльністю. Природно, що на початковій стадії випробування вона не знає, як із ним впоратися. І це переживається як складність. Адже процес становлення людини — вчитися й випрацьовувати ті сили та ресурси, які потрібні для вирішення нового завдання. Тому завдання батьків — не позбавляти дитину проблем, а допомогти їй пройти через ці випробування. Тільки таким чином дитина накопичує силу та вчиться давати відповідь. Часто ж батьки чинять так: втратив щось — давай я тобі зараз куплю; в цій школі погано — давай ми звідси підемо; полаявся — давай я поговорю, щоб тебе не чіпали. Хоч як би нам хотілося «підстелити солому» (адже ми любимо своє чадо, і реакція оберігати від усього здається природною), батьки не повинні прибирати або обмежувати труднощі, якщо хочуть, щоб дитина змогла в майбутньому самостійно їх вирішувати. Це може здатися жорстоким, але насправді це просто питання підтримки, все можна робити з любов'ю.

На рівних. З дитиною не можна сюсюкатися й розмовляти як з маленькою, неповноцінною істотою. Для того, щоб підтримувати внутрішню силу дітей, потрібно ставитися до них як до мудрих, майже дорослих людей, що перебувають у процесі становлення. Таке ставлення сприятиме тому, що дорослість буде розвиватися і формуватися. Сюсюкаючи та принизливо ставлячись до дітей, ми сприяємо закріпленню інфантилізму.

Невидимі нитки і самостійне плавання. Дитина тісно пов'язана з батьками. Найяскравіший приклад приєднання — пуповина. Коли її перерізають, у малюка включається процес автономного кровообігу й дихання. Точно так само дитина приєднана й невидимими енергетичними нитками до батьків, які забезпечують всі її функції. З розвитком кожної нової функції в дитини перерізується ще одна невидима пуповина. На якомусь етапі ми перестаємо дитину носити на руках — вона сама ходить, через деякий час ми перестаємо її годувати — вона із задоволенням це робить сама і т. д. В момент, коли дитина вже готова до автономності, потрібно пуповину перерізати. Поступово, до моменту дорослішання, повинні бути перерізані всі пуповини.

Ситуація, коли дорослі люди мають енергетичні пуповини, що зв'язують їх з батьками, вкрай поширена. З одного боку, батьки не відпускають своє чадо, бо продовжують ставитися до вже дорослої людини як до маленької та нерозумної. Відповідно, і дитина не обриває цих ниток, бо відчуває зв'язок і певну відповідальність. Емоційна несвідома прихильність до батьків може виражатися в захопленні, як перед богами (дитина не усвідомлює себе дорослою щодо дорослих батьків), або в осудженні батьків та в претензіях щодо них. Це теж наявність пуповини: я засуджую вас, бо так і недоотримав того, чого хотів, у мене все ще залишається прив’язаність і надія.

Пуповину повинні перерізати батьки, а не дитина. В давніх суспільствах були свої ритуали дорослішання. У наш час вони втрачені. Для батьків дуже важливо на кожному етапі потроху відпускати дитину, а потім і зовсім пустити в самостійне плавання. Це в жодному разі не означає, що припиняються всі емоційні зв'язки між батьками й дитиною! Зв'язок любові та близькості залишається, але немає безпосереднього піклування та забезпечення дитини, адже вона вже автономна.

Баланс любові та відповідальності. Є дві батьківські сили, які важливі для становлення повноцінної людини. Перша — це любов, причому безумовна. Що означає безумовна любов? Коли ви любите дитину не за щось, а просто так, за те, що вона є. При цьому ми можемо оцінювати, погано чи добре — її поведінку, дії, результати і так далі, але особисто до дитини ми зберігаємо позитивне ставлення. «Мені не подобається те, що ти зробив, але це ніяк не впливає на те, що я тебе люблю» — це і є безумовна любов. Засуджувати можна вчинки, але не дитину. В іншому разі це створює комплекс неповноцінності, з яким у майбутньому дитині доведеться розбиратися.

Безумовна любов — це і є та енергія, з якою тчеться внутрішній стан впевненості та позитиву в дитини: зі мною все гаразд, я достойний, я окей. Але однієї безумовної любові мало. Я б назвав цю складову жіночою. Друга енергія — це відповідальність. Коли ми про щось домовляємося і за виконання/невиконання слідують ті чи інші наслідки. Звертаю увагу: не покарання, а саме наслідки. Тобто якщо ми домовилися, то ми домовляємося відразу й про наслідки. І далі ці наслідки мають настати в тому чи іншому варіанті виконання. Тобто наслідки мають відбутися. Саме цей аспект призводить до розвитку почуття відповідальності в самої дитини, вміння планувати й по суті виховує вольові якості. Якщо ми розвиватимо тільки відповідальність, то отримаємо, можливо, досить сильну, вольову, але не душевну людину, а нечутливу. Якщо ми будемо концентруватися на любові, але не розвиватимемо відповідальність, виросте дуже душевна, чуйна, м'яка, добра людина, але без сили волі та з низькою стресостійкістю.

Є дві енергії: любов і відповідальність. Коли обидві складові присутні, це дає змогу сформуватися дитині збалансовано. З одного боку, з почуттям власної гідності, впевненістю та цілісністю. Водночас із готовністю приймати відповідальність за свої справи і керувати цим процесом, а не впадати в якісь найжорстокіші депресії чи маніакальні стани від програшу чи перемоги. Батьківське мистецтво — по суті баланс цих двох сил.