Найближчим часом пацієнти не отримають від держави ліків і доступної медичної допомоги

До кінця року залишається всього три місяці. Для того, щоб провести тендери, підписати контракти, отримати медпрепарати, розвезти зі складів по лікарнях, потрібно мінімум півроку. Це в кращому разі. На закупівлю ліків, вакцин, спеціального харчування (для орфанних хворих) у 2015 році з держбюджету було виділено майже 4 млрд гривень. Ця сума ледве покриває 25–30% від потреб, необхідних для виконання цільових державних програм. За такого фінансування, погодьтеся, надзвичайно важливо, щоб кожна гривня була витрачена ефективно.

З початку року Міністерство охорони здоров’я невпинно обіцяє поламати корупційні схеми, провести закупівлі прозоро, підключивши міжнародні організації та фонди. Ледве не щотижня міністр охорони здоров’я заявляв, що днями відбудуться торги, які пройдуть по-новому.

До кінця літа ще жевріла надія, що міністерство виконає — ні, не обіцянки, а свої прямі обов’язки. Але у вересні навіть оптимісти погодилися, що в нинішньому році пацієнти не дочекаються від держави ні ліків, ні доступної медичної допомоги.

Раніше всім світом збирали кошти для онкологічних хворих, сьогодні вже просять допомогти пацієнтам, які вмирають без повноцінного гемодіалізу. Хворі на гемофілію доведені до відчаю: як заявляють у пацієнтській організації, «вони готові пройти маршем милосердя по Хрещатику, щоб немилосердні чиновники побачили кровоточиві рани і дорослих, і дітей». Це не метафора. Якщо хворий на гемофілію не приймає ліки, будь-яка рана призводить до значних крововтрат і навіть до летального результату.

Велике питання, чи отримають хворі життєво необхідні їм медпрепарати хоча б у першому кварталі 2016 року. Терміни поставок, як правило, порушуються, фармацевтичну продукцію доводиться чекати від 3 до 12 місяців, залежно від порядності тих, хто підписав контракт.

Саму підготовку до проведення тендерів міністерство перетворило на піар. Навіть у віддалених фельдшерсько-акушерських пунктах вже дізналися, що закупівлі будуть проводитися виключно через міжнародні організації та фонди. Коли словесний туман розвіявся, стало ясно, що з півтора десятка необхідних вакцин таким чином можна купити тільки чотири.

З ліками ще складніше. МОЗ обіцяє, що міжнародні організації закуповуватимуть для України медпрепарати за мінімальними цінами. По-перше, безпосередньо у виробників, по-друге, за оптовими цінами, по-третє, без корупційних схем.

На думку експертів, цим обіцянкам — гріш ціна в базарний день. Корупція, на жаль, явище добре знайоме не тільки нашим чиновникам, а й функціонерам міжнародних організацій. Чи давно обговорювали скандали у ФІФА?

Некомерційні організації не роблять особливого секрету з того, що їхні програми реалізуються за рахунок благодійних внесків фармкомпаній. Суто гіпотетично — чи може розмір внеску якось вплинути на вибір фірми-постачальника? У МОЗ навіть думки такої не допускають. А в колах фармвиробників і дистриб’юторів мовчки посміхаються.

Міністр неодноразово заявляв, що особливі надії він покладає на ВООЗ і ЮНІСЕФ. Прикладом потужної співпраці він назвав поставки вакцини від поліомієліту. На сайті МОЗ з’явилася інформація, що днями відбувся і другий транш — таким чином Україна, завдяки ЮНІСЕФ, отримала 3,7 млн доз живої оральної ОПВ-вакцини. При цьому не згадується, що 3 млн канадських доларів, витрачені на вакцину, призначалися Україні як гуманітарна допомога від Канади. Невідомо, чому міжнародний фонд розпорядився цими грошима саме таким чином. Хто і за яким правом вирішив направити всю суму гуманітарної допомоги саме на вакцини від поліомієліту? Хто вперто не помічає ознак гуманітарної катастрофи у сфері надання медичної допомоги дітям, хворим на онкологію, гемофілію, орфанні патології, ниркову недостатність, вроджені пороки? Може, вже вирішили проблеми вимушених переселенців, у яких не вистачає коштів не тільки на ліки, але навіть на їжу?

Не тільки експерти звернули увагу, що міністр охорони здоров’я, який обійняв свою посаду на початку грудня минулого року, говорить тільки про проведення тендерів і діалог із фармацевтичними компаніями та асоціаціями. Про проблеми, які зробили медичну допомогу недоступною для більшості громадян нашої країни, він згадувати не любить. Так само, як і про страхову медицину, надання допомоги пораненим бійцям АТО, удосконалення екстреної медицини та медицини катастроф, виконання цільових державних програм і т.д.

Скільки потрібно вчитися, щоб стати лікарем? Шість років триває переддипломна освіта в медуніверситеті. Потім післядипломна — залежно від спеціалізації, випускник повинен відпрацювати в інтернатурі 2–3 роки, а майбутні хірурги — 5–6 років. Тільки після цього вони отримають право лікувати людей і давати розпорядження середньому та молодшому медперсоналу.

А скільки потрібно вчитися, щоб стати головним лікарем країни — міністром охорони здоров’я? Чотири роки в університеті на історичному факультеті, рік у США — для отримання ступеня магістра у сфері держуправління, кілька років у різних фондах та організаціях, які зміцнюють діалог між Сходом і Заходом.

Після цього вже можна керувати системою охорони здоров’я, де працює більше ніж мільйон осіб із вищою медичною та середньою спеціальною освітою. У грудні минулого року, коли формувався уряд, з усіх претендентів на посаду міністра охорони здоров’я обрали саме таку кандидатуру.

О. Квіташвілі часто згадує про те, що виріс у родині лікарів, і добре знає це середовище. На його думку, лікарі — це люди, які один одного ненавидять, але в разі небезпеки об’єднуються, щоб дати відсіч. Може, тому він і не пішов до медінституту, а став студентом історичного факультету Тбіліського державного університету. Закінчив з відзнакою. Успіхами онука, безсумнівно, пишався його дідусь, який багато років працював деканом історичного факультету ТГУ.

Після призначення на посаду міністра охорони здоров’я України О. Квіташвілі наголосив, що «працював у системі охорони здоров’я вже 15 років. «Реформи в Грузії, починаючи з 1996 року, проводилися або за моєї участі, або під моїм керівництвом. У 2008–2010 роках я обіймав посаду міністра охорони здоров’я, соцзабезпечення і праці Грузії. Саме в цей період у країні відбувалися найбільш складні та значущі реформи системи охорони здоров’я. Я впевнений, Україні мій досвід дуже допоможе».

У Грузії реформу медицини провели швидко — не залишили жодної державної лікарні. Руїни, що залишилися від радянської медицини, передали бізнесу, зобов’язавши при цьому побудувати невеликі медустанови у віддалених районах Грузії. Після відставки Квіташвілі одна з парламентських фракцій назвала ситуацію катастрофічною. Згідно зі статистикою, в ті роки смертність від серцево-судинних захворювань зросла на 30–35%, а смертність «із невстановленої причини» — на 15%. Все це свідчить, що хворі не могли отримати медичної допомоги, бо через бідність дорога у приватні клініки для них була закрита.

Місцеві ЗМІ цитували міністра, який радив «перемогти пострадянський менталітет: люди платять за електрику і газ, заливають у машини дорогий бензин, але не хочуть зрозуміти, що обслуговування в медустановах коштує дорого, і за нього потрібно платити». При ньому доходи приватних клінік зросли на 200–300%.

На новій посаді О. Квіташвілі активно співпрацював із міжнародними організаціями. ЮНІСЕФ тоді організувало масову вакцинацію проти кору і краснухи індійською вакциною. В Україні, після смерті школяра у Краматорську, процес зупинили. Пізніше вакцину, що надійшла як гуманітарна допомога, довелося утилізувати за бюджетні кошти. А в Грузії вакцинація пройшла за планом, за що експерти ЮНІСЕФ ставили її всім у приклад.

Після звільнення з міністерства Квіташвілі був призначений ректором Тбіліського університету. Але через два роки, напередодні виборів ректора, він подав у відставку — нібито через незгоду з нормами закону, що обмежують автономізацію вишів. Преса писала, що він не міг виставляти своєї кандидатури, тому що за новим законом ректор університету повинен мати вчений ступінь доктора наук, а не всього лише диплом магістра.

Грузія після шокової терапії крок за кроком вводила медичне страхування. Сьогодні держава забезпечує медичне страхування дітям до 6 років, пенсіонерам і декільком категоріям бюджетників — учителям, співробітникам правоохоронних органів. Українські делегації не раз їздили вивчати цей досвід, але далі тостів справа не пішла.

О. Квіташвілі не раз заявляв, що в Україні медичного страхування не буде. Все, що необхідно зробити, на його думку, легалізувати гонорари лікарям і створити умови, щоб лікарні могли заробляти на своє утримання і розвиток.

Схоже, пацієнти у цих схемах — не більше ніж гаманці для фінансування медичного та фармацевтичного бізнесу.

Цікаво, що в Грузії вже кілька років міністром охорони здоров’я і соцзахисту працює Давид Сергієнко. Судячи з резюме, він теж відмінно знає англійську мову, але крім того — і державну, і латинь.

Як педіатр він працював у дитячій лікарні та пологовому будинку, був військовим лікарем, керував медичними центрами. Д. Сергієнко стажувався у США, Великій Британії, Німеччині, пройшов спеціалізацію за кількома напрямками: невідкладна меддопомога, реаніматологія в кардіології та неонатології, анестезія. У міністерство прийшов із медичного центру, який очолював понад п’ять років.

Коли на міністерські посади призначали іноземців, особливий наголос робили на те, що люди нові для системи, мають міжнародний досвід, відмінно знають англійську мову. Вперше за всю історію міністерство охорони здоров’я України доручили людині, яка не має медичної освіти.

Як кажуть в Одесі: і кому це допомогло?