Ну, за Конституцію! Не цокаючись...

Із кінофільму «Весілля в Малинівці»

7 червня виповнюється рівно два роки з моменту прийняття присяги п'ятим президентом України Петром Порошенком — і це хороший привід підвести підсумки його нетривалого правління.

Вважаю, що майбутні історики України найбільше досліджуватимуть період з 23 травня по 2 червня 2016 року — коли вирішувалася доля нашої нещасної країни; і особливо виділятимуть «чорний четвер» — день внесення Верховною Радою поправок до Конституції України в частині правосуддя.

Саме у четвер, 2 червня 2016 року, Петро Порошенко почав ліквідаційну процедуру української держави. Не більше не менше. Я говорю це абсолютно серйозно.

У цей день, серед іншого законодавчого спаму, був ухвалений «ліквідаційний» пакет реформ з чотирьох законодавчих актів: проект закону «Про судоустрій і статус суддів» №4734, проект закону «Про внесення змін до Конституції України (в частині правосуддя)» №3524, проект закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №2506а, та проект закону «Про виконавче провадження» №2507а.

Кожен з цих, з дозволу сказати, нормативних актів гідний окремої статті і найдокладнішого розбору, який ще буде.

Але в цілому, у своїй сукупності «ліквідаційний» пакет судово-правової реформи спрямований на досягнення наступних цілей: ліквідація залишків законності та нагляду за законністю в країні, дезорганізація роботи органів правосуддя і прокуратури, а також досудового слідства, безконтрольність в роботі установ з виконання покарання і місць примусового лікування, встановлення системи фінансового терору по відношенню до співгромадян і легалізація грабежів і бандитизму на законодавчому рівні...

Це якщо коротко. Більш докладно викладемо свою точку зору найближчим часом, а поки телеграфно, окремими штрихами, виділимо найбільш яскраві моменти.

Не так давно відомий журналіст виступив із заявою про те, що останній президент України представив колективу ГПУ останнього генерального прокурора. Хочу продовжити цю публічну дискусію. Змушений визнати, що вищесказаний прогноз вже збувся наполовину: у нас більше ніколи не буде генерального прокурора України. На жаль, це так! Його позбавили національної приналежності, і тепер буде просто генеральний прокурор, сам по собі, без держави. Як король без корони, а міністр — без портфеля. Немовби на кораблі спустили державний прапор.

Спочатку ідея позбавлення генпрокурора державного статусу здавалася безглуздою і помилковою, але тоді я ще не знав, кого наш президент хоче обов'язково посадити в крісло головного прокурора. І тут я повинен повністю погодитися з авторами конституційного законопроекту: це соромно — іменувати громадянина без юридичної освіти головним прокурором республіки. Тому цей фіговий листок покликаний захистити честь країни...

У світлі вищесказаного страшно за Верховний суд, який також позбавлений державної приналежності — з якого контингенту його формуватимуть?! Натомість це надає можливість укомплектовувати Верховний суд як абсолютно новий, користуючись пролонгованими президентськими повноваженнями в питаннях судоустрою.

До речі, один з наріжних каменів судової реформи — ліквідація принципу законності при здійсненні правосуддя. Суди, згідно з новою редакцією ст. 129 Конституції, серед іншого, більше не керуються законом...

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков на своїй сторінці в Facebook захоплено повідомив: «Як мінімум п'ять тисяч з семи тисяч суддів будуть відправлені у відставку! Суди будуть створюватися заново — ніяких автоматичних переведень і переходів зі старих судів у нові! Тільки нові конкурсні набори!»

Це все чудово. Та є одне але. Я навіть не буду прогнозувати якість цих набраних на швидку руку суддів — просто подивіться на якість набраної патрульної поліції, і вам все стане ясно...

Я про інше: суто технологічно звільнити таку кількість суддів і прийняти на роботу нових буде нереально в осяжному майбутньому. Наведу простий приклад: у прокуратурі проводили конкурс на заміщення посад керівників місцевих прокуратур. Їх потрібно було набрати всього півтори сотні чи близько того. На що перетворився цей конкурс, чули всі: низка скандалів щодо джерел і реципієнтів фінансування, сумнівна якість екзаменаційних тестів, півроку дезорганізації роботи районних прокурорів, які замість пошуку злочинців і нагляду за слідством займалися реорганізацією і власним працевлаштуванням. У підсумку — ніхто не був задоволений проведеним конкурсом, час і гроші були витрачені дарма, а шеф відомства Юрій Луценко й зовсім заявив, що доведеться проводити конкурс по-новому. Тепер помножте це на 30, і ви отримаєте ту космічну ступінь безладу, в яку зануриться наша судова система.

Тільки Аваков не врахував, що судді теж не ликом шиті, і на відміну від нього та від генерального прокурора, як правило, юристи — половина з потенційних кандидатів на звільнення просто перестане ходити на роботу й піде в нескінченні відпустки, лікарняні, в декрет і т. п. Друга половина теж перестане слухати справи, бо перебуватиме в нескінченних відрядженнях до Києва в пошуках влаштування своєї нелегкої долі...

Суди тепер і зовсім можна буде забити дошками й написати: «Всі пішли на фронт!» При цьому Аваков навіть не подумав: хто буде санкції видавати? Хто буде продовжувати строки тримання під вартою? А там все просто: немає ухвали суду — всі на свободу! Тому що СІЗО — це інше відомство, йому проблеми слідства якось до лампочки.

Розділ про прокуратуру ліквідували, просто щоб переписати в іншому місці — додали статтю 131-1 про прокуратуру, з якої виключили саме поняття нагляду за дотриманням законності як під час проведення досудового слідства, так і в інших сферах — прибрали нагляд за дотриманням прав громадян в публічно-правовій сфері, прибрали нагляд за виконанням кримінального покарання і примусовим лікуванням. Замість цього з'явилося безглузде формулювання: прокуратура здійснює організацію та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішує відповідно до закону інші питання в ході кримінального провадження, веде контроль над негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (п. 2 ч. 1 ст. 131-1 Конституції).

Це явно писав барига: що за «питання» вирішує прокуратура? За яким прейскурантом? Що таке «контроль» над негласними діями і ОРД? Це понятійна категорія, або мова йде все-таки про нагляд за дотриманням законності при проведенні слідства і ОРД?

Повна реорганізація судової ієрархії найбільше нагадує смислові галюцинації. Судіть самі: ліквідуються всі вищі суди — Вищий адміністративний, Вищий господарський, Вищий спеціалізований у цивільних і кримінальних справах. Але заради чого?

Замість них, згідно зі ст. 37 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів», у складі Верховного суду діятимуть:

1) Велика палата Верховного суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

У чому тоді різниця, якщо мова йде просто про механічну заміну табличок на кабінетах і «прорідження» списку суддів? Де нове процесуальне законодавство під нову судову конструкцію? Або все знову зведеться до поправок до процесуальних кодексів на кшталт «замінити у відповідних відмінках найменування судів...»?

Крім того, у Верховного суду не надто хороша карма в плані організації розгляду справ: свого часу Вищий спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справ тому і був створений, що у Верховному суді в порядку касації застрягли на багато років десятки тисяч нерозглянутих справ!

Не секрет, що касаційні інстанції у цивільних і адміністративних справах вкрай повільно слухають справи — доводиться чекати місяцями, а то й роками. На відміну, до речі, від Вищого господарського суду, де завжди було більше порядку.

Внаслідок реорганізації, переміщень і перепризначень на інші посади судді тепер і зовсім заб'ють на розгляд касаційних скарг. Підозрюю, що безліч справ «загубиться» при переїзді — адже не дарма кажуть, що два переїзди дорівнюють одній пожежі...

Але особливим апофеозом, що призводить в захват журналістську братію, слід вважати ст. 31 розділу «Вищі спеціалізовані суди», де можна знайти таке: «У системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ».

Це просто не лізе ні в які ворота: як це може бути вищий суд — як суд першої інстанції?! Він на те й вищий, що вінчає як касаційна інстанція відповідний напрям судової спеціалізації.

До речі, ніхто не скасовує ані систему господарських, ані систему адміністративних судів, які нарівні із загальними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ складатимуть звичну ланкову конструкцію: місцевий (окружний) суд — апеляційний суд — касаційний суд.

При цьому, як п'яте колесо, створюються вищі спеціалізовані суди:

1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

2) Вищий антикорупційний суд.

Знову ж таки, суцільний парадокс: якщо адміністративні та господарські суди не є «спеціалізованими», то в чому особлива спеціалізація у Вищого антикорупційного суду? Якщо він розглядатиме звичайні кримінальні справи за правилами КПК, але тільки щодо декількох статей Кримінального кодексу, тобто нічим не відрізнятиметься від загального суду, де слухатимуть рівно такі ж справи за тими ж статтями, тільки щодо простолюдинів, а Вищий антикорупційний суд — щодо VIP-персон.

Що ж стосується питань Вищого суду з питань інтелектуальної власності, то мимоволі напрошується питання: а чи є вона у вас, панове автори закону? Я маю на увазі не слово «власність», а прикметник перед ним. Це настільки специфічна, настільки вузька спеціалізація права, яка одночасно може лежати як у сфері цивільно-правових відносин, так і у сфері господарського права, що однозначно визначити підсудність буде не легше, ніж свого часу це було з питань земельних суперечок.

Було б доречніше тоді створити Вищий земельний суд, адже питання землі хвилюють набагато більші верстви суспільства, ніж позови кількох компаній в галузі шоу-бізнесу.

І зовсім вже обурливо у світлі астрономічного підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги виглядають закони «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження».

Головна новація полягає у створенні інституту приватних виконавців — за аналогією з державними виконавцями в системі органів виконавчої служби Мін'юсту.

Всі ми постійно буваємо свідками безчинств, які чудять працівники виконавчої юстиції. Тепер уявіть собі, що крім приватних нотаріусів, до яких ми вже якось звикли, виникнуть приватні виконавці, які будуть відкривати виконавчі провадження і самі ходити по домівках — стягувати борги.

Автору цих рядків постійно доводиться за родом професійної діяльності стикатися з кримінальними злочинами, які скоюють «чорні» нотаріуси, як правило, шляхом таємного переписування нерухомості й земельних ділянок від одних власників без їх відома на інших — на рейдерів.

Але нотаріуси хоч тихо поводяться — сидять собі в кабінеті, стукають по клавіатурі. Тепер уявіть собі «чорного» виконавця, який увірветься до вас у квартиру і, розмахуючи власною постановою, почне вилучати майно, посилаючись на якесь рішення чи то районного суду, то чи то третейського...

А якщо вам не подобається — йдіть до суду!

Більш того, законом забороняється надавати приватним виконавцям опір! І зовсім вже фініш: згідно зі ст. 27 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець має право залучати працівників поліції для сприяння у здійсненні виконавчих дій! При цьому в задоволенні клопотання приватного виконавця може бути відмовлено тільки на підставі залучення особового складу до припинення групового порушення громадського порядку або масових заворушень, а також до подолання наслідків масштабних аварій або інших масштабних надзвичайних ситуацій.

Отже, як співав Висоцький, «зачем мне считаться шпаной и бандитом...». Чи не краще податися в приватні виконавці? І здійснювати квартирні грабежі, не ховаючись під покровом ночі, а в костюмі та з краваткою, демонструючи «лівий» мандат, схожий на посвідчення приватного виконавця, розмахуючи клаптиком паперу, схожим на виконавчий лист суду...

Вам це не нагадує 1917 рік?

Та насправді тут мова йде про серйозну державну політику: оскільки гряде масове зубожіння народу, то законом «Про виконавче провадження» передбачається створити Єдиний реєстр боржників. Але оскільки їх будуть мільйони, а комуналку вже понад половина населення не тягне, то на всіх їх державних виконавців не вистачить. Тому будуть створюватися приватні зондеркоманди фінансових «тітушок», або приватних виконавців, як вам більше подобається. Вони, подібно до заготівельних загонів більшовиків у 1918 році, підуть у народ забирати останню сорочку, вихоплювати з гаманців гроші, вилучати запаси. Почнуть, як водиться, з найбільш беззахисних — з пенсіонерів та одиноких матусь з дітьми. А потім перенесуть досвід на всіх інших.

Безумовно, це не просто здатне викликати невдоволення, а, прямо скажемо, може привести до збройного опору. Саме тому Аваков активно рекламує своє дітище КОРД — Корпус оперативно-раптової дії. Чим будуть займатися ці бойові загони «раптової дії», поки зрозуміти складно. Однак для тих, кому цікаво, зауважу, що саме ці «раптові бойовики» найбільш підготовлені на випадок проведення державного перевороту. Тільки ось поки під питанням, на чиєму боці...

Та все це у своїй сукупності дає непривабливу картину поступового ручного відмирання української держави, законодавчого відділення інтересів народу від інтересів держави, атомізацію суспільства й побудови в ньому дрімучого олігархічного недержавного анклаву — просто території, обгородженої парканом з колючим дротом, замаскованої під європейську країну.

Нас не повинні дивувати повідомлення про крадіжку гаманця в ресторані у першого заступника генерального прокурора або про грабіж машини сина самого генпрокурора — це все квіти нових реформ.

Раніше класики марксизму стверджували, що держава при комунізмі відмирає. Тож можна поіронізувати щодо того, що Порошенко займається тактичною декомунізацією при стратегічному курсі на «комунізацію», за якої наостанок можна буде ще що-небудь «зкомуніздити»...

На нас чекає «холодне літо 1953 року», яке дуже може вилитися в гарячу осінь. Але не слід думати, що все, що відбувається — ланцюг випадкових збігів. Всі перераховані вище ланки — це не більша випадковість, ніж випадкове звільнення надії Савченко в день другої річниці перемоги Порошенка на президентських виборах, і вже зовсім випадкові 38 голосів (і одне папугове крильце) від колишніх регіоналів за проект змін до Конституції, яких так не вистачало нашому верховному головнокомандувачу. Відповіді всі на поверхні. Просто ми ще не готові назвати речі своїми іменами...