Земля: позитив і ризики запровадження ринку

Леонід Козаченко, член депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка»:

— Основні позитиви від земельної реформи такі: власники паїв отримають право їх продати. У нас майже мільйон людей померли, а могли би продати землю й витратити ці гроші на лікування. Так, ці люди отримують гроші за здачу землі в оренду, але найчастіше цього замало. Зараз є багато охочих продати землю, люди мають на це свої причини, але їх обмежують в цьому праві. Друге: земля як застава є дуже високоліквідною, під неї можна отримати довгострокове фінансування, якого наразі бракує аграрній сфері. Через це люди працюють у полі на комбайнах, яким понад 30–40 років.

Це основні переваги ринку землі, які стимулюють нас до його запуску. Але напруга навколо цього питання в суспільстві та парламенті дуже велика, тому її потрібно зняти — тоді все буде гаразд.

Застороги щодо ринку землі пов’язані з такими питаннями. По-перше — де взяти гроші тим, хто хоче купити цю землю. По-друге — як її консолідувати. Адже у великому масиві буде дві ділянки, приміром, одна навпроти іншої на відстані 500 м, і як їх обробляти? По-третє — хто організовуватиме купівлю, продаж і реєстрацію цих земельних ділянок. Не зрозуміло, як розставлятимуться пріоритети: кому в першу чергу пропонуватиметься ділянка, якщо є кілька претендентів на неї.

Є приблизно десяток подібних питань, на які потрібно дати відповіді. Це, зокрема, й технічні проблеми, пов’язані з наповненням земельного кадастру, баз даних, без яких це все запроваджувати не можна. Також стоїть питання розпаювання земель державної власності. Йдеться про колишні радгоспи — це державні підприємства, де працюють люди. Як бути в ситуації, коли, приміром, два села поруч, і в одному розпаювали землю, а в іншому ні.

Найбільш розповсюджене наразі побоювання щодо ринку землі — прихід іноземців, які мають гроші для її купівлі. В Україні немає таких грошей. Тому потрібно зробити все, щоби гроші з’явились. Для цього планується створити робочу групу, яку очолить міністр фінансів. Вона розгляне питання запровадження в Україні такої інституції, як фінансова установа другого рівня. Це буде щось на кшталт земельного банку. Ця установа зможе під заставу землі, насамперед державної, залучати з зовнішніх джерел дешеві, але тривалі фінансові ресурси. Йдеться про позики максимум під 3% річних, які видаватимуть через фінансові установи першого рівня. Тобто комерційні банки даватимуть кредит фермеру, який хоче купити землю, але не має для цього грошей. Адже наразі банк може дати кредит максимум на рік та й то під 15–20% річних. Це не вирішує питання, необхідно шукати виходи.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман нещодавно під час засідання робочої групи наголосив, що ставить перед собою завдання запровадити земельну реформу з 1 січня. Водночас він додав, що якщо виникнуть серйозні проблеми, які стримуватимуть цей процес, то старт реформи буде перенесено на перше півріччя наступного року, але не пізніше. На його переконання, суттєвих перешкод, яких неможна подолати, немає. Більшість учасників засідання робочої групи дійшли висновку, що запускати ринок землі можна, але лише для фізичних осіб з обмеженням до 200 га.

Сергій Тарута, позафракційний депутат:

— Поки ми не напрацюємо законодавчу та нормативну базу, приступати до ринку землі дуже небезпечно. У нас є два яскраві приклади — аргентинський та бразильський. В Аргентині іноземці скупили всю землю й зараз там дуже великі проблеми, адже постійно виникають конфлікти з людьми, які живуть на цій землі, та тими, хто її купив. Другий приклад — Бразилія. В цій країні невелика частина аграрних баронів скупила всю землю й зараз у них тривають бої за неї, під час яких вже загинуло 300 людей, і кінця цьому не видно.

Про успішний досвід Грузії, яка є ближчою до України, «Ракурс» писав у статті «Земельна реформа та досвід Грузії».

Щоб не потрапити в подібні ситуації, нам потрібно думати не лише про продаж землі, а й про те, як розвивати аграрні території. Без цього неможливо відповісти на запитання, чи житиме село після запуску ринку землі. Адже якщо землю скуплять великі холдинги, то їм люди не потрібні — сучасна сільськогосподарська техніка має автоматизоване управління. І тут з`являється загроза вимирання сіл. Тому поки в нас не буде державного земельного банку, справедливої ціни на землю, реального розмежування ділянок в кадастрі, справедливої оцінки — ринок землі не варто запускати. До того ж наразі вартість нашої землі низька й не відповідає ринковим умовам.

Я добре розумію застереження власників паїв. Моя мама теж є таким власником. Ці люди бачать, що немає чіткого розмежування ділянок, неможливо встановити правильну ціну на землю, тому вони бояться ринку. Для того щоб ціна зросла у три-чотири рази, держава має створити земельний банк.

Зараз необхідно напрацювати законодавчі зміни й усе продумати. І лише після цього можна відкривати ринок землі. Але якщо дивитись на зроблене протягом останніх 25 років і те, що ще треба зробити, то навіть якщо ми повністю згуртуємось, нам знадобиться ще 3–4 роки. Наразі підіймати питання земельної реформи не варто, інакше 2,5 тис. сіл опиняться під загрозою знищення. Ринок землі має бути справедливим, зараз ми не можемо це гарантувати.

Щодо позитивів відкриття ринку землі. Фактично зараз ми маємо квазіпродаж землі. Адже 15–20 років оренди — це практично продаж. Запустивши ринок землі, ми продемонструємо світу, що рухаємось в бік ринкових умов. Для інвесторів це важливо. Але якщо це зробити зараз поспіхом, то ми забагато втратимо.

Юрій Дерев’янко, позафракційний депутат:

— Ми виступаємо за цивілізований ринок землі й проти дерибану. Якщо просто зараз почати продавати землю — це буде дерибан. Щоби прийти до цивілізованого ринку землі, потрібно зробити 4–5 головних кроків. Перший — ринок оренди. Сьогодні мільйони українців мають земельні паї, проте не можуть за реальною ціною здати їх в оренду, оскільки ринку оренди не існує.

Другий — юридичний захист наших пайовиків. Спритники, що нині оперують на тіньовому ринку землі, укладають з селянами договори оренди з правом викупу на 50 і 100 років. В результаті селяни опиняються під загрозою того, що після відкриття ринку їхня земля автоматично перейде у власність агрохолдингів або нечистих на руку людей, які вже мають такі договори. З огляду на недоступність правосуддя (зараз судові збори завеликі, тому подати в суд — справа не з дешевих), люди навіть фізично не зможуть відстояти свої права. Тому вони просто втратять цю землю. Необхідно ухвалити закон, яким ми захистимо наших власників паїв, щоб ситуація з договорами була перезавантажена на їх користь.

Далі необхідно за дуже короткий строк надати можливість нашим фермерам стати на ноги. Коли ми говоримо про ринок землі, то маємо розуміти, хто кінець кінцем буде її власником. Якщо ми ставимо собі за мету, щоби принаймні 50% цієї землі володіли фермери, то держава має їм допомагати. Треба щонайменше рік потужно фінансово підтримувати фермерів, щоб вони мали гроші для купівлі землі.

Сьогодні з держбюджету виділяються великі кошти для підтримки сільськогосподарських виробників, але 80% цих грошей йде великим товаровиробникам, тобто агрохолдингам, а не дрібним фермерам. Цю ситуацію потрібно змінювати. Якщо подивитись на Польщу, то в них десятки тисяч фермерських господарств, які дуже ефективно працюють. У нас їх має бути значно більше. Без підтримки фермерського середовища немає сенсу штовхати землю на продаж, бо фермери не зможуть нічого купити. А це означає втрату людей, які живуть на селі й хочуть там працювати.

Четверте — захист українських чорноземних ґрунтів від виснаження. Це питання теж треба вирішити законодавчо.

Найголовніше — ми маємо створити реальну онлайн-систему ринку землі, на кшталт ProZorro. Завдяки їй власник землі зможе її продати, а всі охочі — купити за ринковою ціною.

Але ми категорично проти того, щоби, прикриваючись хорошою ідеєю, наявні відносини штовхнули у так званий ринок. Якщо ми це зробимо, то дуже швидко отримаємо реальних латифундистів і втратимо людей на селі. В результаті ринок землі працюватиме не на користь, а на шкоду Україні.

Натомість позитиви від цивілізованого ринку очевидні. Якщо фермер має свої 500–1000 га і знає, що це його власність, то він може під ці активи отримати кредити. Тобто залучати гроші не під врожай, який у нього за безцінь купують, а під свою власність, і отримувати більший прибуток.

Говорячи про інвестиційний клімат загалом, слід зауважити, що величезна кількість інвесторів розглядають ринок землі як привабливий напрям. Адже у нас інтенсивність використання земель набагато нижча за деякі європейські країни. Це означає, що ми маємо чималий потенціал: на харчові продукти в усьому світі великий попит.

Третє. Власники землі наразі не можуть нею розпорядитись, тому вони стали заручниками ситуації. Сьогодні землею можна лише користуватись, та й то дуже обмежено, бо, по суті, немає навіть ринку оренди. Приміром, привів якийсь сільський голова певну компанію і сказав, що вони засіватимуть це поле. Людина мусить погодитись, вона не може сказати, що її два гектари засіватиме інша компанія. Це проблема, і цивілізований ринок землі її вирішує, адже людина може розпоряджатись своєю власністю, продати її.

Насамкінець — я проти, щоб іноземці володіли землею. Землею мають володіти лише українські громадяни та українські резиденти.

Олег Березюк, голова депутатської фракції Політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»:

— Ми категорично проти відкриття ринку землі, яке пропонується урядом та провладними силами. Не через те, що ми проти ринку. Ринок — єдиний інструмент врегулювання бізнес-процедур у світі. Але сьогодні відкриття ринку приведе до його вульгарності та закріпачення тих, хто працює на землі. А все через відсутність рівних умов купівлі. Пропозиція є, немає попиту з боку малих і середніх бізнесменів, тобто фермерів. Так відбувається через те, що вони не мають грошей, щоб купити цю землю. Іноді вони навіть не мають обігових коштів для закупівлі технічних чи хімічних засобів.

Для того щоб з’явились рівні умови купівлі землі, у середнього та малого бізнесу мають бути гроші або ресурси, які б дозволили їх отримати. Йдеться про доступ до дешевих кредитів, які є основою основ. Сьогодні представник середнього чи малого бізнесу на селі не має можливості взяти в банку кредит під 1–2%, вкласти його у свою господарську діяльність, отримати дохід і на ці гроші купити землю. Це неможливо за сучасних правових умов, оскільки в парламенті лобіюються інтереси великого агробізнесу, який утворився на залишках радянської системи агрогосподарювання. Натомість малий та середній бізнес, що народився протягом останніх 15 років, не може з ним конкурувати. Тому основне наше завдання — спонукати уряд до ухвалення законопроектів, які б зрівняли можливості господарської діяльності великих агрохолдингів з представниками малого та середнього бізнесу.

Якщо впровадити надані нами пропозиції, ринок може бути відкритий не раніше ніж за 5–7 років, адже потрібно дуже багато зробити. Інакше підкилимний і неправовий розпродаж землі, який сьогодні вже розпочався, призведе до ще ганебнішої ситуації. Тому кричати, мовляв, ми проти відкриття ринку землі — нечесно, але влада має створювати умови, завдяки яким ринок землі виникне природно і, найголовніше, з рівними умовами для всіх.