Домашнє насильство: як каратимуть кривдників

На початку року Верховна Рада ухвалила, а президент підписав закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Крім того, було ухвалено закон «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Деякі положення цих документів уже набули чинності, решта почнуть діяти у 2019 році.

Ці закони суттєво розширюють саме поняття «домашнє насильство», під яке підпадають усі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насилля. Обидва закони передбачають більш жорстке покарання для кривдників та дозволяють поліції контролювати поведінку порушника задля уникнення повторних ситуацій. Також вперше в Україні запроваджується кримінальне покарання для домашніх тиранів. То що ж чекає на тих, хто полюбляє виховувати другу половину за допомогою кулаків?

Милі лаються…

Жило собі подружжя — вісім років у шлюбі. Були вони успішні в бізнесі. З приходом економічної кризи чоловік почав зазирати до чарки. Звісно, жінці це не подобалося. Спочатку вони сварилися, потім він почав її бити.

Одного дня, прийшовши додому напідпитку, чоловік штовхнув дружину та почав її душити. Єдине, що вона встигла зробити — набрати телефонний номер сестри, яка взяла слухавку і почула крики. Оскільки мешкала вона в сусідньому будинку, то швиденько прийшла з’ясувати, що відбувається. Коли жінка прибігла, то побачила жахливу картину: чоловік душив напівпритомну дружину. Сестра одразу викликала поліцію, яка оперативно приїхала та склала акт про побиття. В підсумку ще донедавна щаслива у подружньому житті жінка отримала перелом хребта й півроку не могла встати з лікарняного ліжка. Якби сестра не прибігла вчасно, то її вже взагалі не було б серед живих.

А завершилася ця історія стандартно як для нашої країни: до жертви прийшли родичі з обох сторін і почали вмовляти забрати заяву з поліції. Мовляв, чоловіка ж можуть посадити у в’язницю, адже правоохоронці цей випадок кваліфікували як замах на вбивство. Скалічена жінка була вражена, ці слова говорили, зокрема, її рідні. Тоді вона зрозуміла, що навіть від близьких родичів не варто очікувати на підтримку.

На жаль, ця ситуація яскраво демонструє, наскільки наше суспільство терпимо ставиться до того, що відбувається в сім’ях. Тому почувши за дверима крики про допомогу, навряд чи сусіди викличуть поліцію, адже ніхто не захоче втручатися.

Власне, донедавна й поліцейські неохоче реагували на сімейні сварки. Спрацьовує стереотип «милі лаються — тільки тішаться». Та й законів, які справді захищали б жертв домашнього насильства, не було. Власне, майже 17 років був чинний закон «Про попередження насильства в сім’ї», який передбачав заходи та повноваження органів державної влади у запобіганні та реагуванні на факти застосування фізичної сили в родинах. Та в реальному житті постраждалі члени сім’ї й діти залишались сам на сам з цією проблемою: жодної дієвої реакції від державних органів зазвичай не було. Причин тому кілька: недостатня законодавча регламентація, страх потерпілих звернутися по допомогу, відсутність реагування, насамперед з боку поліції, складність фіксації та доведення факту насильства.

Кількість жертв вражає

«За останніми даними Фонду народонаселення ООН, в Україні від домашнього насильства вважається постраждалими приблизно 1,8 млн людей, — говорить голова підкомітету з питань гендерної рівності та недискримінації Комітету Верховної Ради України з питань захисту прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Ірина Суслова. — Здебільшого це жінки та діти, рідше чоловіки. Найбільша кількість постраждалих спостерігається у сірій зоні біля лінії розмежування на території Донецької та Луганської областей. На жаль, на цій території кількість жертв домашнього насилля лише зростає».

За інформацією правоохоронних органів, протягом року до них із заявами про домашнє насильство звертається приблизно 165 тис. жінок.

«Свідками знущань з рідних стають діти, в яких формується відповідний світогляд. Для них це психологічна травма, — наголошує начальник управління забезпечення доступу до правової допомоги Координаційного центру з надання правової допомоги Олена Сінчук. — Уявіть, скільки жінок не наважується звернутись по таку допомогу. Їх кількість значно перевищує статистичні дані. До ухвалення вищеозначених законів жертви домашнього насильства не мали права навіть на вторинну правову допомогу. Йдеться про захист, здійснення представництва інтересів у судах тощо. Таку допомогу могли отримати лише ті, хто мав статус малозабезпеченої особи, внутрішньо переміщеної та ін. Тепер жертви домашнього насильства мають право на отримання вторинної правової допомоги. Це сприятиме захисту їхніх прав».

Тож хто відтепер належить до категорії жертви домашнього насилля? На це запитання закон дає чітку відповідь: постраждалими визнаються особи незалежно від того, мешкають вони спільно зі своїми кривдниками чи ні. Тобто це можуть бути наречені, колишнє подружжя, мати, батько, діти, брати та сестри, нерідні батьки, опікуни, піклувальники, їхні діти, прийомні діти, діти-вихованці, інші родичі до двоюрідного ступеня зв’язку, особи, які спільно мешкали або мешкають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі.

Чинність законодавства поширюється й на інших родичів, осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання.

Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок того, що сталося.

За новими законами поліція отримала право контролювати поведінку кривдника, щоб не допустити повторного насильства. Також правоохоронці мають стежити, щоби порушник дотримувався накладених на нього тимчасових обмежень і виконував певні обов’язки.

«Змінами до законів розширено коло тих, хто повинен реагувати на домашнє насильство. Такими органами державної влади є: суди, уповноважені з питань пробації, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, прокуратура, — розповідає директор департаменту правової допомоги ГО «Ла Страда — Україна» Марина Легенька. — Відтепер поліцейські можуть увійти у приватне житло родини без вмотивованого рішення суду — в невідкладних ситуаціях, коли потрібно терміново протистояти агресорові й захистити жертв насильства, особливо якщо є підозра, що їхнім життям загрожує небезпека. Відповідно до змін до Кримінального процесуального кодексу, представники поліції отримали повноваження анулювати дозволи на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучати в них ці речі у разі використання їх не для захисту, а для агресії».

Щоправда, юристів непокоять такі широкі повноваження поліції. Особливо в контексті того, чи не використовуватимуть правоохоронці можливість потрапляти в помешкання без рішення суду задля свавілля та грабунку помешкань?

Бракує конфіденційності

Серед важливих змін, які очікують на українців, Марина Легенька виокремлює створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства й насильства за ознакою статі. Його створення передбачено законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Це буде автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система. Персональні дані про постраждалих, кривдників та свідків зберігатимуться протягом трьох років з дня вчинення домашнього насильства.

«Щодо Єдиного реєстру, то варто звернути увагу на один дуже важливий момент. Законодавчо передбачено, що якщо особа, яка постраждала від домашнього насильства, відмовляється від внесення інформації про себе до Єдиного реєстру, то допомога такій людині не надається, — зазначає Олена Сінчук. — Мене цей ризик переймає. Приміром, я як жертва звертаюсь по соціальну допомогу, але не хочу, щоби про це дізналась поліція. Водночас щойно дані вносяться до Єдиного реєстру, то про мене дізнаються всі суб’єкти, які мають до нього доступ. Ризик відмови у наданні допомоги такій постраждалій насправді хвилює багатьох».

Найбільша проблема цього реєстру — широке коло суб’єктів, які мають до нього доступ. Відтепер тисячі чиновників — від селищних голів до працівників міністерств — зможуть побачити персональні дані жертв, свідків і кривдників.

Ще один недолік реєстру полягає в наявності в ньому розділу «Опис ситуації». Але ж постраждалі не хочуть інформувати всіх і вся про свою сімейну трагедію. Таким чином, наразі держава не може захистити персональні дані. Тому питання щодо створення такого реєстру ще варто доопрацювати.

Також законодавчими змінами передбачено, що постраждалі мають право одразу або в подальшому звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника. За подання таких заяв судовий збір не сплачується. Допоможуть їх безкоштовно скласти адвокати Бюро безоплатної правової допомоги. Суд розглядає таку справу в порядку окремого провадження не пізніше як за 72 години після надходження заяви про видачу обмежувального припису. Цим документом людині можуть заборонити перебувати в місці спільного проживання з постраждалою, змусити усунути перешкоди у користуванні майном, обмежено спілкуватись з постраждалою дитиною, наближатись на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи постраждалої тощо.

Рішення суду про видачу такого припису підлягає негайному виконанню, а оскарження його дію не зупиняє. Припис видається на строк від одного до шести місяців та може бути продовжений судом ще на шість місяців.

Водночас постраждала сторона може вимагати від кривдника компенсації: оренди житла, яке вона винаймає задля уникнення домашнього насильства, витрат на лікування чи утримання дітей та інших членів сім’ї, які перебувають на утриманні кривдника, тощо.

До кривдника може бути застосовано такий спеціальний захід, як терміновий заборонний припис. Виписує його поліція, забороняючи таким чином перебувати, проживати, контактувати з постраждалою людиною. Виписується припис як за власною ініціативою поліцейських (у разі існування загрози життю чи здоров’ю), так і на підставі заяви постраждалого. Заборона перебувати разом кривднику і постраждалій людині не залежить від того, кому належить помешкання — порушнику, постраждалому, є спільною власністю тощо. Якщо кривдник відмовляється добровільно залишити житло, поліція може застосувати примусове виселення. Строк дії заборони — 10 днів. Заборонний припис може бути оскаржений у суді. Дія такого припису припиняється у разі застосування до порушника судом адмінарешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні.

Щоправда, постає запитання: чи виправиться кривдник за такий короткий час і що робити постраждалим далі?

Насамкінець варто сказати, що боротись із таким ганебним явищем, як домашнє насильство, необхідно. Проте наразі в Україні лише зроблено перші кроки на цьому нелегкому шляху. Адже ухвалених законів замало, власне, на думку більшості опитаних експертів, їх ще варто доопрацювати.