Аліменти по-новому: міфи і реальність

«Аліменти — не помста, а гарантоване державою утримання спільних дітей, які самі себе через малий вік прогодувати не можуть», — так звучить один з коментарів у Facebook до статті «Поради розлученим чоловікам. Нові правила стягнення аліментів: від помсти колишньої не втечеш». Один з небагатьох, на мій погляд, адекватних коментарів на цю тему. Без зайвих емоцій, чітко і строго по суті. Що особливо приємно, написав його чоловік.

28 серпня 2018 року набула чинності низка нормативних актів, які Мін'юст і Кабмін умовно називають програмою «Чужих дітей не буває». Ці закони одразу ж дістали широкого громадського (негативного) резонансу з боку неплатників аліментів та їхніх захисників і обросли міфами. Що ж насправді змінилося і чому?

Найважливіше питання — чому, вірніше навіть — навіщо? Довгі роки в Україні та інших пострадянських країнах панував радянський підхід до наслідків розлучення: все поділити (спільно нажите майно і дітей) і викреслити один одного з життя. Дитина при цьому розглядалася як об'єкт шлюбних стосунків, її теж ділили й теж викреслювали. Знаю багато непоганих, взагалі-то, чоловіків, які, одружившись повторно, охоче допомагали своїм пасинкам — дітям другої дружини від першого шлюбу, але водночас ніяк не брали участь у вихованні та утриманні власних дітей, що залишилися жити з першою дружиною. І багато непоганих, взагалі-то, жінок, які перешкоджали колишньому чоловікові бачитися з дітьми й постійно налаштовували їх проти нього (дитина мала і залежна, їй важко протистояти впливу матері). Такі «традиції і звичаї» не мають нічого спільного з сімейним правом, грубо порушують права дітей і видаються абсолютно дикими в розвиненому західному суспільстві. Дитина — не об'єкт, а самостійний суб'єкт сімейних правовідносин, просто маленький, і тому потребує особливого захисту. Дитина має право на утримання обома своїми батьками. І на виховання обома своїми батьками. Зв'язок дитини з батьками виникає в силу народження і триває все життя, незалежно від долі їхнього шлюбу. Якщо батьки інфантильні й егоїстичні, діють всупереч інтересам дітей, то держава зобов'язана створити такі умови, щоби прав дитини справді дотримувалися.

Я певна, що постмайданний парламент і два постмайданних уряди (Яценюка і Гройсмана) є найбільш антисоціальними за всю історію незалежності України. Це викликано реальними проблемами в економіці України, в тому числі війною, вимогами зовнішніх позичальників, необхідністю економити кошти державного бюджету — але лише частково, адже раз у раз затягувати паски доводиться найбільш незахищеним верствам населення, і практично ніколи — найбагатшим. Ось чому вкрай важливо, коли наша влада вряди-годи робить щось путнє, адекватно це висвітлювати. Але натомість «постраждалі» від нових законів наполегливо розповсюджують міфи, ментально повертаючи нас у совок, з якого ми так болісно намагаємося вирватися.

Міф перший: колишня дружина легко може пред'явити позов про сплату аліментів за попередній період, раз-два — і ви банкрут. Насправді право безперешкодного пред'явлення вимоги за попередній період, але не більш як за три роки, існувало в діючому колись в Україні Кодексі про шлюб та сім'ю. За чинним з 2004 року Сімейним кодексом України аліменти зазвичай (майже завжди) присуджуються з моменту звернення до суду.

За минулий період, згідно з останньою редакцією кодексу, за строк до 10 років суд може стягнути аліменти тільки в разі, якщо мати дитини надасть докази, що вона робила активні дії для отримання аліментів, а батько ухилявся від їх виплати. Суди вельми скептично ставляться до доказової сили сканів листування в соціальних мережах і месенджерах (бо важко довести реальну приналежність акаунту певній особі) і навіть показів свідків. Тому якщо суд все-таки стягнув з відповідача аліменти за минулий період, це означає, що або докази позивача про ухилення батька від участі в утриманні дитини були вже дуже переконливі, або відповідач взагалі не залучав адвоката і не чинив опору в судовому процесі, який, як відомо, є змагальним.

Міф другий: з огляду на ухвалення нових законів у законослухняних батьків-молодців з'явилися багатотисячні борги, та ще й зі штрафами. Насправді багатотисячні борги з'явилися у тих батьків, хто роками не виконував рішення суду про стягнення аліментів. Довгі роки такі виконавчі провадження вважалися практично «мертвими» в разі, якщо відповідач забажав ухилятися. Тисячі батьків по Україні не виконували рішення суду по аліментах просто тому, що це можна було робити безкарно. Тепер, коли в руки виконавцям дали реальні інструменти нарахування та стягнення заборгованості (розрахунок суми аліментів за «умовним доходом», штрафи, заборона злісним неплатникам виїзду за кордон, керування транспортним засобом тощо), вони й завили. Багатотисячні борги, які накопичувалися роками, тепер погашаються за лічені дні — але це свідчить не про те, як погано стало зараз, а про те, який жах коївся раніше у сфері стягнення аліментів.

Ще одне джерело виникнення великої заборгованості — за умови пред'явлення позову про стягнення аліментів у розмірі більшому за встановлений законом мінімум батько дітей, який не погоджується з сумою, зазвичай не платить взагалі нічого протягом розгляду справи. У відомій мені справі один батько-бізнесмен через 10 років шлюбу раптом вирішив, що для його дружини цей шлюб і їхні двоє дітей були «бізнес-проектом», і тому буде цілком справедливо, за його висловом, «залишити її в одних трусах» (що, взагалі-то, він і спробував зробити, вивізши в невідомому напрямку особисті речі дружини з квартири). Розгляд позову про стягнення аліментів він всіляко затягував у надії, що його колишня дружина здасться від безгрошів'я за необхідності утримувати двох дітей і відмовиться від позову про розподіл майна. Природно, коли рішення про аліменти все-таки було ухвалено, у нього накопичилася чимала заборгованість. Такої великої суми не було б, якби в процесі розгляду справи він виплачував хоча би передбачений законом мінімум.

Єдина ситуація, коли у сумлінних платників аліментів раптом з'явилися суми заборгованості по них — це перерахунок мінімального гарантованого законом розміру аліментів з 30% від прожиткового мінімуму на дитину певного віку до 50% (наприклад, на початок 2018 року 30% від прожиткового мінімуму на дитину до шести років становили 447,6 грн, а 50% — 746 грн). Якийсь час виконавча служба не хотіла перераховувати передбачений законом мінімум без окремого рішення суду, і знадобився майже рік судової практики, що відмовляла в подібних позовах (оскільки такий перерахунок цілком у компетенції виконавців), щоб виконавці почали робити це самостійно. Але мушу зазначити, що в Україні штучно занижений розмір прожиткового мінімуму (хоча є таке, що набуло чинності, рішення адміністративного суду про визнання дій Кабміну в цій частині незаконними), і перерахунок суми мінімальних аліментів, навіть відразу за рік, не є критичним.

Міф третій: нові закони створюють передумови, щоб діти від другого шлюбу голодували. Це теж не так. Сімейний кодекс передбачає визначення розміру аліментів з урахуванням матеріального становища відповідача, в тому числі наявності у нього на утриманні інших непрацездатних осіб. Також Сімейний кодекс передбачає можливість як збільшення, так і зменшення розміру аліментів. Підставою для зменшення розміру, але не менше, ніж до передбаченого законом обов'язкового мінімуму, може бути зміна матеріального становища відповідача, в тому числі з огляду на появу в нього інших дітей. Суд призначає аліменти в «мінімальному рекомендованому» розмірі (це прожитковий мінімум для дитини певного віку) тільки за достатності доходів відповідача. Суд може проігнорувати розмір офіційних доходів відповідача в разі наявності у нього коштовного майна (наприклад, нерухомості, корпоративних прав тощо) або документального підтвердження його витрат на суму, яка в 10 і більше разів перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо відповідач не підтвердить джерело походження коштів.

На практиці з'ясувалося, що українці, які здебільшого підтримують ідею залучення до відповідальності за необґрунтоване збагачення політиків та інших сильних світу цього, вважають грабунком і майже кінцем світу, якщо реальний рівень їхніх доходів буде оцінюватися за рівнем їхніх особистих витрат. Також, на жаль, існують випадки, коли дитина від повторного шлюбу дійсно є, ось тільки шлюб цей не зареєстрований, а друга дружина ще й отримує допомогу як мати-одиначка. Природно, в таких випадках реальні витрати на утримання другої дитини суд враховувати не буде, але тут я можу лише сказати щось на кшталт «скупий платить двічі».

Реальні об'єктивні труднощі у зв'язку з ухваленням нових законів про аліменти теж виникли і, як це зазвичай буває в нашій країні, торкнулися найменш забезпечених і найбільш порядних.

Перша група проблем пов'язана із застосуванням «умовного доходу» для осіб, які не працевлаштовані офіційно, та осіб, які є фізичними особами — підприємцями на спрощеній системі оподаткування. Для них «умовний дохід», від якого розраховують розмір аліментів, визначається за розміром середньої заробітної плати в регіоні. У маленьких містах і селах, в депресивних частинах регіонів реальна тіньова зарплата зазвичай є нижчою за середню по області, тому ця категорія батьків аліменти часто переплачує. Я співчуваю таким батькам, але можу порадити їм тільки прагнути до офіційного працевлаштування. Гадаю, що намір влади вивести ринок праці з тіні був однією з не дуже афішованих, проте цілком реальних цілей реформи «Чужих дітей не буває», тому найближчим часом законодавство навряд чи зміниться. На розраду їм можу лише додати, що поняття «умовного доходу» попередньо випробували на матерях-одиначках ще за Яценюка, а штучний розрив між прожитковим мінімумом і мінімальною заробітною платою, що з'явився за Гройсмана, призвів до того, що навіть матері-одиначки з мінімальною зарплатою за наявності однієї дитини виявилися позбавленими допомоги. Тож до батьків наш уряд дістався в останню чергу.

Друга група проблем пов'язана з платниками аліментів, щодо яких було винесено рішення про стягнення аліментів, але виконавчий лист до виконання не пред'являвся. Наприклад, тому що сторони дійшли згоди й аліменти виплачувалися добровільно. Ось тут платникові варто бути вкрай обережним і ретельно збирати всі документальні підтвердження виплати аліментів, найкраще — платити виключно через банк і з призначенням платежу «аліменти». Інакше рано чи пізно такий добросовісний платник може зіткнутися з ситуацією, що виконавчий лист все-таки пред'являть до виконання і стягнуть аліменти примусово, в тому числі й повторно, за минулий час.

І нарешті, найголовніше — що ще потрібно зробити державі для забезпечення прав як дітей, так і батьків при розірванні шлюбу. Найпоширенішим порушенням з боку матерів є перешкода батькові в участі у вихованні дитини, тобто батькові просто не дають бачитися з дитиною. В такому разі батько може звернутися до органу опіки та піклування або до суду, за своїм вибором, із заявою про встановлення способу брати участь у вихованні дитини. Довгі роки з такими рішеннями було приблизно те ж саме, що і з рішеннями про стягнення аліментів: вони не виконувалися, якщо у матерів було бажання ухилятися від них. 28 серпня 2018 року змінилося не лише законодавство про аліменти. Також набули чинності положення, що передбачають значні штрафи та інші неприємні наслідки для того з батьків (аж до заборони виїзду за кордон і позбавлення права керувати транспортним засобом), який не виконує рішення і не допускає другого з батьків до участі у вихованні дитини. Дуже важливо, щоб ці норми не залишилися просто на папері.

При залученні винних батьків до відповідальності на нас, можливо, чекає ще одна хвиля обурення, цього разу матерів та їхніх захисників, але загальна атмосфера стосунків батьків після розлучення поступово стане здоровішою. Також дуже важливим є розробити адекватну методику контролю за цільовим використанням аліментів (якої немає взагалі), адже наразі проконтролювати його практично неможливо.