Ціни на газ: загадка морозних коефіцієнтів

Восени минулого року 10 млн газифікованих і обладнаних лічильниками українських домогосподарств були дуже здивовані, коли одержали від своїх газопостачальних організацій платіжні повідомлення: там було написано, що відтепер вони повинні платити не за ті об’єми газу, які нарахували їхні прилади обліку, а трошки більші. А саме — за об’єми, помножені на так звані морозні коефіцієнти, тобто, говорячи діловою мовою, приведені до стандартних умов.

Людей страшенно обурило не стільки те, що доведеться платити більше, скільки сам факт того, що їх хочуть надурити. Як це не прикро, але побутовим споживачам, судячи з усього, доведеться змиритися з тим, що вимоги їхніх постачальників законні й справедливі.

Призабуті закони фізики

23 листопада 2018 року галузевий регулятор в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ухвалив 42 постанови, якими заборонив кожному з 42-х ліцензованих газорозподільних підприємств приводити об’єми використаного побутовими споживачами природного газу до стандартних умов.

Нині значна частина ліцензіатів у судовому порядку оскаржила постанови НКРЕКП, а деякі з них навіть зуміли в рамках забезпечення позову добитися зупинення їх дії. Серед них, наприклад, Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківськгаз», ухвали щодо якого постановив 27 грудня 2018 року Окружний адміністративний суд Києва.

В цій історії юристам потішно буде поспостерігати, як різні судді з одного й того ж самого предмету й з одних і тих самих підстав ухвалюватимуть абсолютно різні рішення. Проте більшості читачів усе ж таки важливіше зрозуміти природу цих морозних коефіцієнтів.

Вони не з неба впали. Більшість із нас, напевне, ще зі шкільних років пам’ятає, що існує такий закон Гей-Люссака, але вбий не пригадає, про що він. А йдеться у ньому про те, що об’єм газу при підвищенні температури збільшується, а при зниженні — зменшується, десь приблизно на 3,6% на кожні 10 градусів, якщо міряти за звичною нам шкалою Цельсія. Якщо природний газ охолодити до мінус 160 градусів, він зменшиться у 600 раз і взагалі перетвориться на скраплений.

В нашому кліматі амплітуда коливань між січнем і груднем становить 40‒50 градусів, тож можете порахувати, як коливаються об’єми блакитного палива і яке це може мати значення для комерційних розрахунків.

В розвинутих країнах цю проблему вирішили шляхом обліку газу не в метрах, а в джоулях, тобто залежно від його енергетичної цінності, але нам поки що, з огляду на нашу бідність, такі прилади не по кишені, тому газ за старою традицією приводиться до стандартних умов. Це було започатковано ще в 1963 році, коли існувала така установа, як Державний комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів СРСР, яка видавала регуляторні акти з чудернацькою назвою «ГОСТ». З одного з них і витікало, що стандартною умовою для визначення об’єму газу є температура плюс 20°С, тиск 760 мм ртутного стовпчика і нульова вологість.

Переломний 2015-й

Таку практику було взято на озброєння і газовою промисловістю незалежної України. Найбільш докладно вона описана в Методиці визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками у разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, яку було затверджено наказом Міністерства палива та енергетики України №595 від 21 жовтня 2003 року. Вона містить низку таблиць, де для кожної області України й для кожного місяця року виведено певний коефіцієнт, на який треба множити той об'єм газу, що його показав лічильник, щоб одержати об'єм газу за стандартних умов.

Цей коефіцієнт, який коливається від 0,97 до 1,12 (вилка 15%), залежить не лише від температурних даних, а й від того, де розташовано лічильник газу — надворі чи у приміщенні, а якщо у приміщенні, то в опалюваному чи ні, а якщо в опалюваному, то через які приміщення проходить до нього газова труба — опалювані чи неопалювані.

Втім, до недавнього часу ця премудрість не стосувалася простих людей і вони платили за фактичними показниками своїх лічильників, а негативна різниця, величина якої обраховувалася відповідно до названої вище методики, заносилася до виробничо-технологічних витрат підприємств із газопостачання та газифікації, які на той час перебували в системі НАК «Нафтогаз України».

Формально все змінилося у 2015 році, коли було ухвалено Закон України «Про ринок природного газу», в якому не лише підтверджено стандартні умови товарного газу з його 20-ма градусами тепла, а й визначено, що ці параметри поширюються на всі без винятку категорії споживачів (ст. 1 п. 31). Цю норму було закріплено і в затверджених постановами НКРЕКП Кодексі газорозподільних систем (розділ IXглава 1 п. 3) та Правилах постачання природного газу (п. 9). Та оскільки ринок запроваджувався з численними застереженнями й відтермінуванням, морозні коефіцієнти прийшли до мільйонів осель теж не зразу.

Але якщо постачання газу населенню за цінами нижче ринкових було чітко регламентовано відповідними постановами Кабміну, то в питанні відтермінування переходу цього населення на стандартні умови обліку спожитих об’ємів повна неясність, і НКРЕКП не може послатися на якийсь конкретний нормативно-правовий акт. Складається враження, що це була якась джентльменська угода, обставини укладення якої є таємницею за сімома замками. Та якщо зіставити факти, можна зробити висновок, у чому вона полягала й чому була розірвана.

Джентльменська угода і порушення конвенції

Як уже зазначалося, газопостачальні й газорозподільні підприємства раніше були одним цілим і перебували у структурі «Нафтогазу». Потім їх було корпоратизовано, приватизовано й розпродано олігархам, причому більша їх частина потрапила до Фірташа. Мало того — зовсім нещодавно їх змусили розділитися: газопостачальники (газзбути) відповідно до положень урядових постанов отримали ліцензію придбавати в «Нафтогазу» паливо за пільговими цінами, щоби потім продавати його також на пільгових умовах населенню, а газорозподільники (облгази) — на розподіл газу до квартир і його облік. Та оскільки власник у них все одно лишився один і той самий, вони, як і раніше, виступають одним фронтом.

Опоненти Фірташа стверджують, що підконтрольні йому ліцензіати списують величезні обсяги пільгового газу як нібито спожиті населенням, а насправді постачають його як сировину на також підконтрольні йому хімічні підприємства. Якщо це дійсно так, то неважко вирахувати зміст вищезгаданої джентльменської угоди: держава закриває очі на тіньові махінації з соціальним газом, а газзбути з облгазами закривають очі на незастосування морозних коефіцієнтів, хоча їхні втрати від цього, за підрахунками Асоціації газового ринку України, становлять від 300 до 500 млн кубометрів, які населення споживає, але за які не платить. Очевидно, такі збитки з лихвою покривалися не зовсім законними прибутками.

В ролі порушника конвенції виступила держава: 19 жовтня 2018 року уряд ухвалив постанову №867, якою не лише підвищувалися ціни пільгового газу, а й фактично знищувалася монополія газзбутів на його постачання населенню. На додачу до них таке ж саме право отримав і «Нафтогаз», тож поява цього конкурента могла начисто поламати всі тіньові схеми Фірташа. Внаслідок такої підступності газорозподільники з газопостачальниками визнали себе вільними від раніше взятих зобов’язань і нарахували побутовим споживачам морозні коефіцієнти.

Гострота конфлікту підсилюється ще такою обставиною: побутовому споживачеві для того, щоби змінити постачальника пільгового газу, необхідно надати довідку про відсутність заборгованості за вже поставлений газ, а з цими морозними коефіцієнтами всі 10 млн домогосподарств одним махом стали боржниками, тож за таких обставин «Нафтогазу» буде проблематично укласти законний договір про постачання газу і стати справжнім конкурентом газзбутам.

Лишається додати ще одну деталь: згідно зі згаданою постановою КМУ, в Україні налічується 43 ліцензовані газорозподільні підприємства, а НКРЕКП заборонила рахувати морозні коефіцієнти лише 42-м. У переліку останніх бракує Публічного акціонерного товариства «Донецькміськгаз», але це вже зовсім інша історія.