Адвокатура: захищати гідно і безстрашно, незалежно від власних інтересів

«Роль адвоката, найнятого фізичною, юридичною особою чи державою, включає в себе роль радника, довіреної особи та представника клієнта, професіонала, якого поважають треті сторони, а також незамінного учасника справедливого судового процесу. Втілюючи всі ці якості, адвокат, який щиро служить інтересам свого клієнта і захищає його права, також виконує функції адвоката в рамках суспільства, попереджуючи та застерігаючи конфлікти, забезпечуючи вирішення конфліктів з урахуванням прав та інтересів осіб, надаючи подальший розвиток праву, а також захищаючи свободу, справедливість та верховенство права», — про це ідеться в коментарі до Хартії основоположних принципів діяльності європейських адвокатів.

Існують окремі переліки етичних принципів для судді і адвоката.

В Кодексі поведінки для європейських адвокатів Ради асоціацій адвокатів та правничих спілок Європи, зокрема, зазначено:

• адвокат, який бере участь у справі, має дотримуватися правил поведінки, прийнятих у певному суді або трибуналі;

• адвокат завжди має приділяти належну увагу справедливому розгляду справи в суді;

• адвокат, підтримуючи належну повагу та ввічливість до суду, повинен захищати інтереси клієнта гідно і безстрашно, незалежно від своїх власних інтересів чи будь-яких наслідків для нього чи для іншої особи;

• адвокат ніколи не повинен свідомо надавати суду неправдиву або оманливу інформацію.

Втручання адвокатів у здійснення правосуддя

Як повідомляє у Щорічному звіті про стан забезпечення незалежності судової влади Вища рада правосуддя, до неї надходять непоодинокі звернення суддів про втручання в діяльність з боку адвокатів.

Переважна більшість таких повідомлень пов’язана з:

• допущенням адвокатами негативних висловлювань у судовому процесі;

• оприлюдненням образливих публікацій щодо суддів у ЗМІ та в інтернеті (зокрема, на власних сторінках у Facebook);

• зверненням до правоохоронних органів із заявами про вчинення суддями кримінальних правопорушень.

Як правило, Вища рада правосуддя не встановлює достатніх підстав для вжиття заходів. Зокрема, ВРП зважає на право адвоката висловлювати власну точку зору стосовно розгляду судових справ за його участю та межі реалізації цього права, визначені міжнародними інституціями.

Моріс проти Франції

У рішенні Великої палати ЄСПЛ від 23 квітня 2015 року у справі «Моріс проти Франції» вказано, що і судді, і адвокати повинні вільно висловлювати свою думку відповідно до ст. 10 Конвенції. Однак від судді вимагається дотримання конфіденційності судового розгляду і неупередженості, зокрема, утримання від коментарів щодо провадження і роботи адвокатів.

Заявник у цій справі є адвокатом, якого звинуватили в поширенні наклепів щодо упередженості і необ’єктивності суддів.

Національні суди вважали, що «заявник здійснював особливо злісні напади на професійні і моральні якості двох суддів у коментарях, які ставили під сумнів їх об’єктивність та інтелектуальну чесність, явно переступаючи право на вільну критику».

ЄСПЛ зазначив, що положення ст. 10 Конвенції передбачають вузьке коло можливостей для обмеження політичних промов чи дебатів з питань, які представляють суспільний інтерес. У таких випадках, зокрема, коли ідеться про судову систему, має надаватися високий рівень захисту свободи вираження поглядів, при якому владні органи користуватимуться дуже невеликою свободою розсуду (п. 125 рішення).

На думку Суду, «за винятком випадків, що завдають надзвичайної шкоди та є по суті необґрунтованими, та з огляду на те, що судді формують частину основної державної інституції, вони можуть піддаватися персональній критиці в допустимих межах, і не тільки теоретично чи узагальнено. Діючи в межах своїх офіційних повноважень, судді повинні підлягати допустимій критиці в ширших межах, ніж звичайні громадяни».

У справі Моріса ЄСПЛ дійшов висновку, що незважаючи на негативне забарвлення висловлювань заявника, їх дещо ворожий характер і серйозність, ключове питання полягає в тому, що висловлювання стосувалися проведення судового слідства, що є питанням, яке представляє суспільний інтерес, залишаючи таким чином мало можливостей для обмеження свободи вираження поглядів. На думку Суду, «адвокат повинен мати можливість привернути увагу громадськості до потенційних недоліків системи, і судова система може виграти від конструктивної критики».

Заявник представляв інтереси удови французького судді Бернарда Боррела, тіло якого було знайдено за 80 км від міста Джибуті. Пан Моріс надіслав листа в мін’юст, в якому стверджував, що ведення справи суддями «абсолютно розходиться з принципами неупередженості та справедливості». Згодом цитати з листа та інтерв’ю пана Моріса вийшли в газеті. В публікації суддів було звинувачено у недотриманні принципів неупередженості та справедливості і вказано, що опубліковане листування судді і прокурора продемонструвало «всю глибину потурання, що має місце між прокурором та французькими суддями».

Обвинувальний ухил національних судів і позиція ЄСПЛ

Ображені судді подали кримінальний позов до керівника видавництва Le Monde, автора статті і самого адвоката, звинувачуючи в публічному поширенні дифамації про держслужбовця.

У 2008 році пан Моріс був визнаний апеляцією винним у співучасті в цьому правопорушенні. Відтак він мав сплатити штраф в розмірі 4000 євро та 1000 євро — судді М. на покриття її витрат. Додатково до відшкодування шкоди в розмірі 7500 євро кожному із суддів. Ця сума мала бути сплачена разом з двома іншими відповідачами. Крім того, суд зобов’язав опублікувати спростування в Le Monde.

Касаційний суд відхилив скаргу пана Моріса, вказавши, що прийнятні межі свободи вираження поглядів через критику дій суддів булі перевищені.

Пан Моріс послався на право адвокатів захищати своїх клієнтів через пресу. Суд нагадав свою прецедентну практику про те, що необхідно розмежовувати ефект, який справляється, коли адвокат говорить в або поза залою судових засідань. Зауваження, зроблені у залі судових засідань, там і залишаються та гарантують високий рівень толерантності до критики. В інших випадках адвокати повинні уникати зауважень, які призводять до необґрунтованих особистих нападів, що не мають прямого відношення до фактів справи.

Дійшовши такого висновку щодо цієї справи, Суд не побачив, як зауваження пана Моріса могли прямо посприяти вирішенню завдання із захисту його клієнта, оскільки справа на той час уже була передана іншому судді.

Пан Моріс також посилався на своє право робити внесок до суспільно важливих дискусій.

ЄСПЛ взяв до уваги, що його зауваження, які стосувалися функціонування судової влади та вирішення справи, підпадали під контекст таких дискусій, оскільки суспільство мало законний інтерес, щоб бути поінформованим про кримінальні провадження. У цьому контексті органи влади мали особливо вузьку свободу розсуду, коли справа торкнулась обмеження свободи вираження поглядів.

Проте Суд наголосив, що адвокати не можуть бути прирівняні до журналістів. Адвокати посідають особливе місце при здійсненні судочинства, що робить їх безпосередніми свідками різних недоліків. Але адвокати не є зовнішніми свідками, які мають на меті інформування суспільства, а безпосередньо причетні до представництва сторони у справі.

Суд погодився, що зауваження пана Моріса були оціночними судженнями, що не потребували доведення. Такі докази повинні мати достатню «фактичну базу», і ЄСПЛ встановив, що в цій справі така база існувала.

Зауваження пана Моріса відображали деяку ворожість, вони стосувалися заявлених недоліків у судовому розслідуванні — питанні, до якого адвокат повинен мати змогу привернути увагу суспільства.

ЄСПЛ вказав, що в цій справі межі прийнятної критики щодо членів судової влади, частини наріжної інституції держави, були ширшими за межі у справах звичайних громадян, а оскаржувані коментарі, таким чином, могли спрямовуватись проти суддів. Водночас Суд зазначив, що адвокатський статус пана Моріса був навіть використаний для того, щоб виправдати більшу суворість покарання.

ЄСПЛ взяв до уваги природу та суворість накладених на адвоката санкцій, вказавши, що «навіть відносно малий штраф буде мати охолоджувальний ефект на здійснення права на свободу вираження поглядів».

Зважаючи на викладене вище, ЄСПЛ вирішив, що рішення суду проти пана Моріса може бути визначеним як непропорційне втручання у його право на свободу вираження поглядів, а відтак він визнав, що мало місце порушення ст. 10 Конвенції.

ЄСПЛ постановив, що держава має сплатити пану Морісу 4270 євро як компенсацію матеріальної шкоди, 15 000 євро — моральної шкоди та 14 400 євро за його судові витрати.