Зміни до Податкового кодексу України від команди Зеленського та небезпека для українського бізнесу

У Верховній Раді зареєстровано законопроект №1210 від 30 серпня 2019 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Враховуючи, що автор цього законопроекту — народний депутат від «Слуги народу» Данило Гетманцев — є одним із членів команди президента, відповідальних за податкову політику, до його ініціатив варто придивитися уважніше.

ЗМІ вже оприлюднили низку коментарів з критикою окремих положень цього законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України, однак жодних публікацій з аналізом запропонованих змін у сфері оподаткування контрольованих іноземних компаній ще не було. Варто зауважити, що саме ці положення можна вважати найбільш революційними.

Досить часто проблему контрольованих іноземних компаній ототожнюють з проблемами деофшоризації бізнесу та боротьби з ухиленням від сплати податків. Однак таке ототожнення є примітивним популізмом, оскільки в дійсності це питання має більш фундаментальний характер. Тому перед тим, як розпочати аналіз конкретних новел законопроекту №1210 про внесення змін до Податкового кодексу України, було б доцільно зробити невеликий теоретичний відступ.

Податковий кодекс України: від чого залежить могутність держави

Могутність держави прямо залежить від її економіки — чим потужнішою є економіка країни, тим потужнішою є держава, яка функціонує в цій країні. На рівень розвитку (потужності) економіки впливає багато різних факторів, але одним з основних є загальна кількість діючих економічних суб’єктів та рівень їхньої ділової активності. Тут все зрозуміло: чим більше в країні підприємців та підприємств та чим активніші вони, тим краще. Тому кожна держава зацікавлена в тому, щоб якомога більше іноземних підприємців розпочинали та вели свою діяльність на її території і як можна менше вітчизняних підприємців розпочинали та вели діяльність в інших країнах.

Однак бажання підприємців створювати нові підприємства та розпочинати свою діяльність прямо залежить від умов ведення бізнесу. Насамперед, звичайно, це рівень оподаткування, але не тільки. На ділову активність значний вплив мають також безпека та зручність ведення бізнесу в країні. Як правило, держави конкурують поміж собою, намагаючись створити більш сприятливі умови ведення бізнесу на своїй території і залучити до себе більшу кількість підприємців.

Недобросовісна конкуренція, офшори та Податковий кодекс України

Деякі держави конкурують недобросовісно — повністю звільняють іноземних підприємців від оподаткування та обов’язку вести звітність. Раніше навіть розкривати ім’я власника бізнесу не було потрібно. Податків від таких компаній ці держави не отримують, але мають непряму вигоду від їх існування, забезпечуючи доходами свої юридичні фірми і банки. Такі країни отримали назву офшори (від англійської «поза берегом»).

Зрозуміло, що використання офшорів є вкрай вигідним для бізнесу, і підприємці усього світу масово розпочали використовувати офшорні схеми у своїй діяльності, законно зменшуючи таким чином податки, які підлягали сплаті в їхніх рідних країнах. Це явище набуло таких масштабів, що змусило уряди багатьох країн активно йомупротидіяти.

На перший погляд, найлегшим способом боротьби з офшорними схемами є застосування прямих адміністративних заборон, однак на практиці це виявилося неможливим. Такі способи могли працювати в країнах із закритою економікою, на зразок колишнього Радянського Союзу, де підприємства взагалі не мали права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність без спеціального дозволу держави. Однак сучасна світова економіка базується на принципах вільної торгівлі та вільного руху капіталу, а тому введення будь-яких односторонніх адміністративних заходів однією країною негайно матиме наслідком введення аналогічних заходів щодо цієї країни.

Тому протидія офшорним схемам здійснювалася непрямими методами — в основному шляхом внесення змін до податкового законодавства (складання офіційних переліків офшорних зон, застосування правил трансфертного ціноутворення тощо).

Одним зі способів, який дозволив вирішити проблему масового використання офшорних схем, не заважаючи при цьому діяльності звичайного бізнесу, стала поява законодавства щодо оподаткування нерозподілених прибутків іноземних контрольованих компаній (controlled foreign corporation), а саме — прибутки, які були отримані офшорною компанією, в певних випадках почали включатися до річного оподатковуваного доходу власника цієї компанії. Такий механізм протидії офшорним схемам продемонстрував свою ефективність і застосовується у більшості розвинених країн світу, зокрема, в США, Великій Британії, ФРН, Російській Федерації та ін.

Понад 100 країн приєдналися до Багатосторонньої конвенції щодо виконання заходів, які стосуються угод про оподаткування, з метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування від 24 листопада 2016 року (була підписана Україною 23 липня 2018 року, а ратифікована 28 лютого 2019 року). Ця конвенція намагається гармонізувати податкове законодавство різних країн та передбачає можливість оподаткування доходів контрольованих іноземних компаній. Таким чином, передумови для відповідних змін українського податкового законодавства виникли вже давно, і поява подібного законопроекту була лише питанням часу.

Зміни до Податкового кодексу України: добре забуте старе

Вперше такий законопроект був підготовлений та оприлюднений Мінфіном та Національним банком у жовтні 2018 року (законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України з метою імплементації Плану протидії розмиванню бази й виведенню прибутку з-під оподаткування»). Він став об’єктом доволі жорсткої критики і так і не був внесений у парламент.

Однак, як виявилося, положення нового законопроекту №1210 про внесення змін до Податкового кодексу України за своїм змістом є майже ідентичними проекту закону, який був підготовлений рік тому. Тобто в цій частині законопроект №1210 не є новим документом, розробленим командою Зеленського, а являє собою лише на швидку руку перелицьований законопроект уряду Гройсмана!

Цей законопроект містить такі істотні вади, які роблять його ухвалення реально небезпечним для українського бізнесу. Вкотре прикриваючись благородною метою запобігти ухиленню від сплати податків, держава фактично намагається накинути на підприємців нове ярмо. Щоби пояснити, в чому полягає небезпека цього законопроекту, треба зробити ще один теоретичний відступ.

Офшори, стереотипи, популісти та Податковий кодекс України

У свідомості пересічного українця існує стереотип: будь-яка іноземна компанія, якою володіє українець, — це офшор, що використовується ним для ухилення від сплати податків. Відповідно, кожен український бізнесмен, який володіє іноземною компанією, — апріорі злодій і неплатник податків. Експлуатуючи цей стереотип, більшість політичних партій проголошують, що якщо примусити українських бізнесменів повернути виведені ними в офшори кошти, то в Україні як за помахом чарівної палички одразу все стане добре. Це вкрай небезпечна популістська маніпуляція.

Досить часто бізнесмени реєструють компанії у країнах, де податки не менші, ніж на батьківщині, де потрібно вести бухгалтерський облік, подавати звітність та виконувати вимоги фінансового моніторингу. На противагу офшорним такі іноземні компанії дістали назву оншорних — тобто компаній, які не використовуються для приховування доходів та ухилення від сплати податків. Всупереч суспільним стереотипам кіпрські компанії, які широко використовуються українським бізнесом, є саме оншорними, а не офшорними. Саме через це Кіпр відсутній в українському офіційному переліку офшорних зон.

Створення та утримання іноземної компанії — недешеве задоволення. Якщо її використання не призводить до економії на податках, то що тоді спонукає українських бізнесменів нести відповідні витрати?

Узагальнюючи, тих українців, які користуються іноземними компаніями (як офшорними, так і оншорними), можна умовно розділити на декілька груп.

Перша група

Найбільша за чисельністю група — це люди, які турбуються про безпеку своїх активів. З радянських часів існує приказка «була б людина, а стаття для неї знайдеться». Представники українського бізнесу постійно перебувають під ризиком стати об’єктом кримінального переслідування та/або рейдерства. Оформлення активів на іноземні компанії дозволяє трохи зменшити такі ризики.

В офісі іноземної компанії українські правоохоронці не проведуть обшук з «маски-шоу», не зможуть тиснути на її службових осіб, вилучати документи. Будь-які юридичні дії, спрямовані проти іноземної компанії (витребування документів, арешт активів тощо), їм доведеться узгоджувати з іноземними правоохоронцями та судом. Іноземному директору компанії (тим більше номінальному) не пред’явиш надумане обвинувачення, а для того, щоб обвинуватити фактичного власника, потрібні докази, які з іншої країни отримати непросто.

Участь у господарських відносинах іноземної компанії іноді надає шанси вивести судові спори в юрисдикцію міжнародних чи іноземних судів.

Гроші клієнта в іноземному банку не арештують просто так. Ризик того, що іноземний банк стане банкрутом, існує, але є набагато меншим, ніж такий самий ризик щодо українських банків. До того ж процедури врегулювання щодо проблемних іноземних банків є набагато більш цивілізованими, ніж в Україні.

В Україні діють дуже низькі ставки податку на дивіденди та на відчуження нерухомості — 5%. Тому з точки зору мінімізації податків українським бізнесменам вигідніше особисто володіти корпоративними правами своїх українських підприємств та/або нерухомим майном як фізичним особам. Попри це вони витрачають значні кошти на оплату послуг іноземних юристів і консультантів, на створення та забезпечення діяльності іноземних компаній, через які і здійснюють управління своїми активами. Недовіра представників українського бізнесу до правоохоронної та судової системи України настільки висока, що вони готові нести значні додаткові витрати навіть за ті невеликі юридичні преференції, які хоча б трохи звільняють їх від свавільного тиску українських правоохоронців.

Друга група

До другої групи входять підприємці, які використовують іноземні компанії як інструмент для ведення бізнесу. Майже 26 років (з 1993 по 2019) в Україні діяв Декрет Кабінету міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачав існування жорсткої дозвільної системи валютного регулювання. В більшості іноземних країн умови для проведення валютних банківських операцій були значно ліберальнішими. В поєднанні з простішою системою обліку та звітності (або взагалі відсутністю потреби у веденні обліку та поданні звітності) це робило іноземні компанії зручним інструментом для міжнародної торгівлі.

Кожен підприємець, який хоч раз мав справу з підрозділами валютного контролю українських банків під час експортно-імпортних операцій, навряд чи захоче це повторювати. Тому багато українських бізнесменів створювали та використовували іноземні компанії не для мінімізації податків, а для того, щоб мати ефективний інструмент ведення бізнесу, не обтяжений безглуздими українськими бюрократичними процедурами.

Останнім часом ситуація почала змінюватися. У зв’язку з посиленням боротьби з легалізацією та відмиванням коштів правила фінмоніторингу банківських операцій в іноземних банках стали більш жорсткими, і проводити операції стало набагато складніше. З іншого боку, на початку лютого 2019 року в Україні набув чинності закон «Про валюту і валютні операції», який мав лібералізувати валютний ринок України і, зокрема, дозволив іноземним компаніям відкривати поточні валютні рахунки в українських банках.

Теоретично це був дуже розумний крок української влади: складність нових процедур в іноземних банках спонукала б українських бізнесменів відкривати рахунки своїх іноземних компаній в українських банках. Це створювало стимули для повернення в Україну раніше виведених капіталів. Однак сувора українська буденність розвіяла ці надії: задекларована свобода валютних операцій чи можливість відкриття рахунків іноземним компаніям були обтяжені такими формальними умовами, які фактично звели їх нанівець (аналіз нового валютного законодавства України — окрема цікава тема для дослідження).

Тому попри всі зміни, українські бізнесмени продовжують практику використання іноземних банківських рахунків. Юридичні послуги, пов’язані з відкриттям рахунків в іноземних банках, наразі є одними з найактуальніших в цьому сегменті.

Третя група

До третьої групи можна віднести підприємців, які використовують іноземні компанії як інструмент для законного зменшення (оптимізації) оподаткування. Український бізнес використовує два основні способи оптимізації оподаткування за допомогою іноземних компаній.

По-перше, в торгових операціях контрольовані українцями іноземні компанії виступають як посередники, які купують українську продукцію за мінімальними цінами, а постачають продукцію іноземних виробників за максимальними цінами. Як наслідок основна частина торгової виручки опиняється в країні з мінімальними ставками оподаткування. Для протидії цьому способу оптимізації податків вже застосовується законодавство про трансфертне ціноутворення. Додаткове запровадження оподаткування доходів контрольованих іноземних компаній робить подібні способи оптимізації повністю невигідними.

В такій ситуації постає запитання: чи можливе одночасне існування одразу двох різних механізмів протидії офшорній оптимізації податків (правил трансфертного ціноутворення та правил оподаткування прибутку контрольованих іноземних компаній)? Якщо українській компанії буде донараховано умовний прибуток за правилами трансфертного ціноутворення в операціях з пов’язаною іноземною компанією та стягнуто з цього прибутку податок, то чому цей самий прибуток український власник іноземної компанії повинен повторно включати уже в свій дохід і повторно платити з нього податок?

По-друге, в операціях з купівлі-продажу інвестиційних активів (нерухомості, корпоративних) контрольовані українцями іноземні компанії виступають номінальними власниками активів. Предметом угоди в цьому випадку стає не сам актив, а та іноземна компанія, яка ним володіє. Як наслідок фактично в Україні взагалі не відбувається жодних господарських операцій, а тому оподатковувати немає чого. Однією з найвідоміших подібних угод став продаж Леонідом Черновецьким ПАТ «Правекс Банк» за 1 млрд дол., який він цілком законно здійснив через свої контрольовані іноземні компанії без будь-якого оподаткування в Україні.

Запровадження оподаткування доходів контрольованих іноземних компаній дійсно перекриває можливість для такої оптимізації податків.

Четверта група

До цієї групи входять особи, які використовують іноземні компанії для прикриття незаконних операцій, зокрема, як інструмент для шахрайства, умисного ухилення від сплати податків або легалізації коштів чи майна, здобутого злочинним шляхом, переведення коштів у готівку тощо. Такі особи були раніше, є зараз і будуть у майбутньому. Протидія їм — це завдання правоохоронних органів. Ухвалення законопроекту №1210 про внесення змін до Податкового кодексу України жодним чином на цю боротьбу не вплине. В усіх подібних нелегальних схемах використовуються підставні особи, які нічого не декларуватимуть і подальша доля яких мало цікавить організаторів.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що намагання уникнути сплати податків не є тим мотивом, який спонукає більшість українських підприємців використовувати іноземні компанії.

Зміни до Податкового кодексу України: аналіз пропозицій та наслідків

Тепер проаналізуємо пропозиції, викладені в законопроекті №1210 про внесення змін до Податкового кодексу України, та спробуємо оцінити наслідки для українського бізнесу у разі його ухвалення.

Якщо узагальнити, то цей законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України запроваджує в податковому праві нове поняття — «контрольована іноземна компанія», під яким розуміється будь-яка іноземна юридична особа або організація (фонд, траст, партнерство тощо), яка на 50% і більше належить українським резидентам або фактично контролюється ними.

На українських платників податків, які є володільцями контрольованих іноземних компаній, законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України пропонує покласти низку нових податкових обов’язків:

1. Щомісячно повідомляти ДФС про придбання та відчуження контрольованих іноземних компаній (п. 39-2.5.5 законопроекту). За невиконання цього обов’язку передбачено штраф в розмірі 500 мінімальних зарплат, що на сьогодні становить понад 2 млн грн (п. 120.7 законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України).

2. Щорічно подавати ДФС звіт про діяльність контрольованих іноземних компаній (п. 39-2.5.2 законопроекту) та копію фінансової звітності, поданої іноземним органам. За невиконання цього обов’язку передбачено штраф в розмірі 1000 мінімальних зарплат, що становить на сьогодні понад 4 млн грн (п. 120.7 законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України).

3. У випадку, якщо сукупний розмір річного доходу усіх контрольованих компаній одного платника податків перевищує 1 млн євро, — сплачувати в Україні податок з прибутків, отриманих такими контрольованими іноземними компаніями (пп. п. 39-2.2, п. 39-2.4.2.1).

4. У випадку, якщо розмір річного доходу усіх контрольованих компаній платника податків перевищує 2 млн євро, — вести окремий облік доходів і витрат контрольованих іноземних компаній та визначати їхній прибуток для оподаткування в Україні за спеціальними правилами (пп. п. 39-2.3.2, 39-2.3.7).

5. На вимогу ДФС надавати первинні документи щодо господарської діяльності контрольованих іноземних компаній українською або англійською мовою та аудиторський висновок щодо фінансової звітності цих компаній (п. 39-2.6.4.3).

6. На вимогу ДФС надавати особисті пояснення щодо діяльності контрольованої іноземної компанії (п. 39-2.6.2) та забезпечувати можливість провести опитування працівників контрольованої іноземної компанії, в тому числі шляхом організації відеоконференції (п. 39-2.6.4.7).

На перший погляд всі зобов’язання, передбачені змінами до Податкового кодексу України, виглядають логічно, але не слід забувати, що диявол ховається в дрібницях.

Зміни до Податкового кодексу України: зробити так, щоб українці відмовились від використання своїх іноземних компаній

По-перше, первісною метою запровадження механізму оподаткування прибутків контрольованих іноземних компаній була протидія використанню офшорних схем. Тому в більшості розвинутих країн законодавство про оподаткування контрольованих іноземних компаній:

• поширюється не на всі доходи, а лише на прибутки від окремих видів ризикових операцій;

• не поширюється на прибутки контрольованих іноземних компаній, які зареєстровані в розвинених країнах, де не існує можливостей для штучної мінімізації оподаткування (зазвичай перелік таких країн затверджується відповідними контролюючими органами);

• не поширюється на контрольовані іноземні компанії, розмір прибутку яких є меншим за встановлений неоподатковуваний ліміт (в США та Російській Федерації це 1 млн дол.).

Пункти 39-2.4.1 та 39-2.4.2. законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України містять аналогічні критерії та передбачають звільнення від оподаткування контрольованих українцями іноземних компаній, річний дохід яких не перевищує 1 млн євро та/або які зареєстровані в країнах, де ставка податку на прибуток є не нижчою за 13%.

Однак законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України в цих випадках передбачає звільнення українського платника податку лише від обов’язку сплачувати податок в Україні, однак не звільняє від обов’язку подавати до ДФС інформацію про придбання іноземних компаній та звіти про їхню діяльність.

У разі ухвалення законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України усі без винятку українські власники іноземних компаній будуть зобов’язані подавати щорічну звітність про їхню діяльність, незалежно від того, чи працювала така компанія взагалі та чи отримала вона хоч якийсь прибуток. Ніде у світі подібної практики немає. Навіть в РФ звітність мають подавати лише щодо тих контрольованих іноземних компаній, прибуток яких оподатковується.

Навіщо автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України хочуть доручити ДФС збирати інформацію про бізнес всіх без винятку іноземних компаній, які належать українцям, якщо ця інформація не потрібна для їх оподаткування?

За невиконання цих вимог передбачені гігантські штрафи. При цьому запропонований розмір штрафів взагалі не має жодного розумного пояснення і жодним чином не співвідноситься з тяжкістю допущеного порушення. Для чого необхідно штрафувати на 2‒4 млн грн підприємця, який для зручності ведення бізнесу придбав собі іноземну компанію, що за рік здійснила одну операцію на 1000 дол.?

Тут є ще одна прихована небезпека. У 2005‒2010 роках серед українських підприємців виникла певна мода на володіння іноземними компаніями. Багато з них придбали собі такі компанії без конкретної мети. Про всяк випадок. Однак за утримання цих компаній треба щорічно платити. Якщо компанія не використовується, то виникає розумне запитання: навіщо ці витрати? Краще її ліквідувати.

Та от халепа, виявляється, що за ліквідацію теж треба платити. Іноді більше, ніж за реєстрацію. Хтось заплатив і ліквідував. Водночас багато українців діяли «по-українськи» — просто залишали компанію напризволяще та переставали платити за щорічне обслуговування міжнародним юридичним компаніям. Такі фірми потрапляли у стоп-листи і переставали функціювати, але офіційно вони продовжують існувати як юридичні особи, і українські резиденти продовжують залишатися їх учасниками чи кінцевими бенефіціарними власниками та відповідно до законопроекту №1210 про внесення змін до Податкового кодексу України будуть зобов’язані подавати звіти.

Складається враження, що цю норму законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України пролобіювали деякі міжнародні юридичні компанії, які в такий елегантний спосіб примусять колишніх несумлінних українських клієнтів одразу за найвищими тарифами оплатити свої послуги за всі роки очікування.

Єдине логічне пояснення таким положенням законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України — це намір його авторів створити українським власникам іноземних компаній такі нестерпні умови, щоб вони самі відмовилися від будь-якого використання іноземних компаній.

Зміни до Податкового кодексу України: полегшити роботу органам ДФС

По-друге, законопроект передбачає, що український платник податку повинен не тільки подати до ДФС звіт про діяльність своєї іноземної компанії за спеціальною формою, а й одночасно надати належним чином завірені копії офіційної іноземної фінансової звітності.

Автори законопроекту, напевно, забули, що нотаріальне посвідчення, апостилювання і переклад іноземних офіційних документів потребують витрат в сумі від 300 до 500 євро, які українські резиденти тепер будуть змушені сплачувати просто за можливість подати свою податкову декларацію. То можливо, буде простіше одразу зробити подання щорічних податкових декларацій платним? Крім того, в багатьох розвинених країнах (наприклад, у Великій Британії) фінансова звітність компаній оприлюднюється на відповідних офіційних веб-сайтах. Невже українські податківці не вміють користуватися інтернетом і не зможуть подивитися цю звітність онлайн? Навіщо примушувати українського платника податків її роздруковувати, а потім ще й офіційно засвідчувати копії?

Також є очевидним, що, складаючи звіт про діяльність своєї контрольованої іноземної компанії, український платник податку буде використовувати наявну у нього іноземну офіційну звітність, просто переносячи з неї потрібні цифри в український звіт. Який сенс у цій ситуації примушувати його витрачати кошти на копію іноземної звітності? Для того, щоб ДФС могла перевірити, чи правильно платник податку переніс цифри з одного звіту в інший?

В усьому світі податкова система діє за декларативним принципом: платник податку декларує свої доходи, просто повідомляючи про них державі, й лише у разі перевірки контролюючими органами він зобов’язаний подати документи, які підтверджують достовірність декларації. Незрозуміло, навіщо автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України хочуть відступити від цього основоположного принципу та зобов’язують усіх платників податку надавати підтверджуючі документи наперед, ще до того, як прийнято рішення про проведення податкової перевірки?

Україна найближчим часом має приєднатися до міжнародної системи автоматичного обміну податковою інформацією. Навіщо ДФС засвідчені паперові копії фінансової звітності, якщо вона може отримати їх напряму від іноземних податкових служб в електронному вигляді?

До того ж у випадку проведення податкової перевірки самої лише іноземної фінансової звітності буде недостатньо. ДФС буде змушена витребувати та збирати відповідні первинні документи та інші докази. То який сенс зобов’язувати платника податку спочатку подавати лише іноземну фінансову звітність? Для того, щоби потім при проведенні перевірки повторно витребувати у нього додаткові документи? Чи не краще витребовувати все одночасно, але вже після прийняття рішення про необхідність перевірки?

Законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України передбачає, що на вимогу органів ДФС платник податку має надати їм первинну документацію про діяльність належної йому іноземної компанії українською чи англійською мовою. Знову запитання: чому тільки англійська? Хто і яким чином має здійснювати переклад? Чи достатньо перекладу, зробленого самою компанією, або ж потрібен буде офіційний нотаріально посвідчений переклад кожного документа?

Законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України передбачає, що на вимогу органів ДФС платник податку має надати їм позитивний аудиторський висновок на фінансову звітність компанії. Однак якщо компанія багато років працює в країні, де не передбачено обов’язкового аудиту фінансової звітності, то цю вимогу виконати буде неможливо. Для отримання позитивного висновку аудитора необхідно надати йому оригінали всіх первинних документів про діяльність іноземної компанії. Але якщо компанія працює багато років, то оригінали за давні періоди часу могли не зберегтися.

Законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України містить революційну процесуальну новелу — він зобов'язує українського власника іноземної компанії забезпечити органам ДФС можливість отримати пояснення від працівників і посадових осіб іноземної компанії, в тому числі через відеозв’язок. Технічно це зробити не дуже складно, але постає інша проблема: відповідно до ст. 63 Конституції України та аналогічних норм законодавства інших країн особа має право відмовитися від дачі показів щодо себе. Якщо українець є одноосібним власником компанії, то він може погрожувати працівникам звільненням і таким чином намагатися примусити їх давати пояснення. А якщо іноземна компанія — це спільне підприємство, де 50% належить іноземцю, який може заблокувати будь-яке рішення українського співвласника?

Логічне пояснення цим обставинам лише одне: автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України намагаються максимально полегшити роботу органам ДФС, покладаючи на платників податків додаткові обтяжливі обов’язки, не думаючи про те, як вони будуть змушені їх виконувати.

Зміни до Податкового кодексу України: ліміт на оподаткування

По-третє, законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України передбачає, що об’єктом оподаткування в Україні буде прибуток контрольованих іноземних компаній. Це загальносвітовий підхід. Адміністрування такого податку потребує значних трудовитрат як з боку платника податку, так і з боку контролюючих органів. Тому в усіх розвинених країнах, які оподатковують контрольовані іноземні компанії, встановлюється певний ліміт на розмір оподаткованого прибутку. Якщо прибуток є меншим за встановлений ліміт, то правила спеціального оподаткування контрольованих іноземних компаній до таких юридичних осіб не застосовуються.

В різних країнах розмір ліміту, з якого розпочинається оподаткування, є різним: в США та Росії це 1 млн дол., у Великій Британії — 50 тис. фунтів стерлінгів, але сам принцип залишається незмінним — ліміт встановлюється саме на розмір прибутку іноземної компанії.

Однак автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України №1210 і тут спробували знайти для України свій окремий шлях: п. 39-2.4.1 пропонується оподатковувати прибуток тих контрольованих іноземних компаній, сукупний валовий дохід яких перевищує 1 млн євро.

Прибуток та валовий дохід — це різні економічні категорії. Реальний бізнес має невеликі показники рентабельності: 10% прибутку на рік — це вже непоганий результат, а 25% — відмінний. Але у спекулятивних операціях та у разі використання схем оптимізації оподаткування рівень рентабельності може бути значно вищим, а у випадках, коли реальні витрати відсутні, весь отриманий дохід може становити прибуток компанії.

За викривленою логікою авторів законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України, власник реально працюючої іноземної компанії, яка мала річний обіг 1 млн євро й отримала 50 тис. євро чистого прибутку, повинен буде платити в Україні податок з цього прибутку, а власник такої самої іноземної компанії, але створеної для оптимізації податків при продажі нерухомості, яка не мала жодних витрат і отримала дохід = прибуток 999 тис. євро, не повинен платити податок взагалі.

Крім того, законопроект передбачає, що об’єктом оподаткування буде скорегований прибуток контрольованої іноземної компанії відповідно до даних її фінансової звітності, складеної за звітний календарний рік (п. 39-2.3.1 законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України), але нічого не згадує про податок з цього прибутку, який такою компанією вже сплачено в країні реєстрації.

Автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України, очевидно, забули, що окрім офшорних зон, де немає податку на прибуток взагалі, існує також величезна кількість контрольованих українцями іноземних компаній, зареєстрованих у країнах, де вони вже платять податок на прибуток відповідно до своєї фінансової звітності.

Приховані колізії законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України

Надаючи визначення поняттю «контрольована іноземна компанія», автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України продемонстрували непогану ерудицію і зробили спробу охопити всі можливі організаційні форми ведення бізнесу. Однак вони, вірогідно, забули про існування таких організаційних форм, як дискреційні трасти, сімейні фонди, пайові фонди спільного інвестування та деякі інші різновиди установ, які мають дещо іншу юридичну природу, ніж та, яку вони собі уявили. Зокрема, засновник безвідкличного дискреційного трасту не є його кінцевим бенефіціарним власником, і ні він, ні потенційні вигодонабувачі не управляють таким трастом. Тому в багатьох положеннях законопроекту уже закладено приховані колізії.

І якщо мова зайшла про колізії, то не можна не згадати про заборону дискримінації в будь-яких формах, яка передбачена і Конституцією України, і низкою міжнародних договорів, в тому числі з питань усунення подвійного оподаткування. Штучне встановлення різних правових режимів оподаткування та звітності для власників українських та іноземних компаній є дискримінацією і матиме наслідком величезну кількість судових спорів.

Логічне пояснення для таких ініціатив лише одне: автори законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України в першу чергу думали про створення механізму для максимально широкого контролю за діяльністю українських бізнесменів за межами України, і лише в останню — про податкові надходження та адміністрування податку.

Ідеї лібертаріанства і зміни до Податкового кодексу України

Політична партія «Слуга народу» прийшла до влади під гаслом лібертаріанства — тобто мінімального втручання держави в економіку. Однак представлений нею законопроект №1210 має абсолютно протилежний характер — він запроваджує низку бюрократичних процедур, які впливають не тільки на питання, пов’язані з оподаткуванням, а й на питання організації ведення бізнесу.

Фактично законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України створює передумови для явно непропорційного втручання держави в діяльність українських підприємців за межами України з метою створення неофіційної системи контролю за ними. Якщо він буде ухвалений в такому вигляді, то це не призведе до позитивного результату.

Олігархи та великі підприємці (окремі члени їхніх сімей) просто змінять країну податкового резидентства і таким чином автоматично вийдуть з-під дії нових правил. Ті, хто використовував офшори в нелегальних схемах, так і продовжать їх використовувати.

Основний тягар, пов’язаний із виконанням вимог нового законопроекту про внесення змін до Податкового кодексу України, впаде на середній бізнес, зокрема, на тих, хто створював іноземні компанії не для оптимізації податків чи схем, а для забезпечення безпеки своїх активів.

Органи ДФС будуть завалені інформацією про велику кількість контрольованих українцями іноземних компаній і фізично не зможуть перевірити їх усі. Це одразу створить передумови до політичної та звичайної корупції, коли іноземні компанії неугодних бізнесменів будуть ретельно перевірятися з нарахуванням гігантських штрафів за кожне дрібне порушення, а іноземні компанії лояльних бізнесменів працюватимуть без перешкод.