Діти у жорнах правосуддя. Частина 2

Ніхто не застрахований

Неймовірно, але жертвами міліцейського свавілля можуть стати і цілком законослухняні «домашні» діти. Влітку 2009 року на околиці Харкова було скоєно убивство 17-річної дівчини. Оперативні працівники почали звозити до райвідділу міліції жителів мікрорайону, в якому проживала жертва злочину. Оскільки дівчина щойно закінчила середню школу, то серед доставлених до міліції було багато учнів школи, в якій навчалася дівчина, а також її шкільні подруги. Кілька дівчаток, яких опитували у зв’язку зі скоєним злочином, скаржилися батькам на грубе поводження з ними працівників міліції.

16-річна дівчина, інвалід з дитинства, яку міліціонери забрали з дому рано-вранці (о 6.30) і протримали у райвідділі до 23-ї години, розповіла, що цілий день вона простояла в коридорі, очікуючи своєї черги на опитування, їй жодного разу не давали їсти і пити (в той день була нестерпна спека) і лише один раз за день їй дали можливість сходити в туалет.

Мати іншої дівчини розповіла, як їхню дочку вранці забрали із квартири працівники міліції, і до вечора вона не повернулася з райвідділу. Мати пішла туди з’ясувати ситуацію. Коли вона вимагала від керівництва райвідділу повідомити, чому її дочку цілий день утримують у міліції, їй у грубій формі відповіли, що дівчину триматимуть стільки, скільки вважатимуть за потрібне, хоч і три-п’ять діб. Коли дівчину пізно ввечері відпустили, вона була у шоковому стані від того, як поводилися з нею працівники міліції. Слід зазначити, що за результатами розслідування жодна із дівчаток, яких було доставлено до райвідділу, не виявилася причетною до цього злочину. Усіх їх, як з’ясувалося, доставляли до райвідділу у статусі... відвідувачів для отримання пояснень. Батьки подали скарги на дії дознавачів. Але інспекція з особового складу, яка ці скарги розглядала, не виявила жодних порушень.

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, розповів, як нещодавно у Харкові трьох десятирічних хлопчиків, що гуляли на вулиці, затримали і доправили до райвідділу міліції. Їх доволі довго утримували, залякували, погрожували. Змушували зізнатися у крадіжці. Не давали дзвонити додому. Врешті-решт їх знайшли батьки, один із яких привіз адвоката. Дітей одразу ж відпустили...

Дослідники кажуть, що фізичне насильство з метою отримання свідчень дещо частіше застосовується до неповнолітніх чоловічої статі; в жіночій колонії про фізичне насильство під час слідства зазначили чотири дівчини. Вихованці шкіл та училищ соціальної реабілітації повідомили, що відносно них поширеним засобом залякування було безпричинне утримування в наручниках. Із 24 вихованців шкіл та училищ соціальної реабілітації, яких допитували в міліції, п’ятеро стали жертвами насильства, а ще троє зазначили, що були свідками того, як б’ють їхніх знайомих.

Запитання: Як із тобою поводилися в міліції?

 

Відповідь: Зі мною нормально, а от з однією моєю знайомою обійшлися погано. Ще раніше, коли я втекла з дому, мене з однією моєю знайомою знайшли й привезли до міліції. Так от, її били, підстригли наголо. Мене теж ударили кілька разів, але потім прийшла мама й забрала мене. А її мамі на неї наплювати, її протримали всю ніч у міліції, і потім я її бачила, вона вся в синцях була й обстрижена. Нас посадили в коридорі, потім дівчинку (їй було тоді 16 років) завели в кабінет, я чула, як її матом лаяли, вона вийшла вся в сльозах. Потім приїхав прокурор, ми поговорили, й нас із мамою відпустили.

У цьому разі прокурор зіграв добру роль. Але бувають й інші випадки.

Обвинувачення, захист і правосуддя...

Запитання: Розкажи, коли відбувався допит, був адвокат або педагог на допиті?

 

Відповідь: Ні. Була міліція. Потім прокурор, і все. Мене тоді били… він узяв мене за шию рукою, почав бити об стіл і говорив: «Зізнайся!». Я потім почала плакати, він почав іще більше кричати. А потім, коли приїхала мама, мене вже ніхто не чіпав. Потім, коли мене привезли до міськвідділу, опер не пустив мою маму в кабінет, і, коли мене завели до кабінету, навіть нічого не запитували, відразу почали бити.

 

Запитання: З тобою в кабінеті був ще хтось, коли тебе били?

 

Відповідь: Ну, мене бив узагалі прокурор, а міліціонер вийшов, коли він почав бити, він просто не міг на це дивитися.

«Роль прокуратури у кримінальному процесі оцінюється як позитивно, так і негативно. В кількох випадках діти вважають, що прокурор допоміг або намагався їм допомогти; в інших зазначається некоректна поведінка прокурора, додатковий психологічний тиск на неповнолітнього. В одному випадку прокурор прийняв до розгляду скаргу на жорстоке поводження, і співробітників МВС було за це покарано. Респонденти, які звільнилися з виховних колоній, переважно оцінюють роль прокурора як співпрацю із слідством; рідше повідомлялося про випадки, коли прокурор дієво зреагував на скаргу, допоміг підслідному, припинив протиправні дії співробітників міліції», — йдеться в дослідженні.

Щодо ролі адвоката, то в більшості випадків він не присутній на першому допиті, але згодом з деяким запізненням підключається до процесу. За висновками дослідників, коли затримана дитина від початку вимагає провести допит у присутності адвоката або повідомити батьків, цю вимогу може протиправно ігнорувати слідство, щоб максимально скористатися стресовим станом затриманого для здійснення тиску.

Роль державних захисників діти, як правило, оцінюють негативно («адвокат не зробив нічого», «адвокат фактично працював на боці слідства»), однак називають і винятки, коли державний адвокат допоміг («дали мінімальний термін покарання»). Неповнолітні, чиї родичі змогли знайти потрібні кошти на послуги приватного адвоката, частіше зазначають його позитивну роль у процесі.

Цитата: «Вийшло так, що в мене не було свого адвоката, мені дали з міліції адвоката. Прокурор мене запитав: чи визнаєш ти, що ти винна? Я сказала: так, я не приховую того, що я вкрала гроші. Ну, й прокурор сказав: три роки. Адвокат не заперечував нічого. Якби ми платили гроші, то, може, так, а так він до цього поставився: ну добре. При мені він не розбирався. Я не знаю, читав він справу перед судом чи ні. Він отак сидів, слухав те, що каже суддя».

Щодо ролі судді, то діти переважно оцінюють її нейтрально, зазначають байдужість судді до справи і формальне виконання обов’язків. Частина дітей вважає, що суддя в їхній справі повністю підтримав обвинувачення. Рідше зустрічається думка, що суддя допоміг підсудному, поставився по-людськи, виніс найбільш м’який можливий вирок.

Експерти, яких було опитано під час дослідження, загалом сходяться в оцінці високої поширеності практики жорсткого поводження і насильства. Погрози та психологічний тиск є, скоріше, правилом. Виняток становлять окремі випадки, коли вина підслідних очевидна і визнається ними добровільно. Однак парадоксальним чином навіть добровільне визнання вини не завжди призводить до уникнення попереднього ув’язнення...

«Ці дослідження безумовно показують, що діти стають жертвами фізичного насильства, їх незаконно затримують у відділеннях міліції та змушують до зізнання у злочинах, залишають без юридичної допомоги. ЮНІСЕФ закликає Україну вжити необхідних заходів для того, щоб з усіма дітьми, які опиняються у контакті із законом, поводилися з повагою, не принижували та допомагали дітям стати активними членами суспільства у майбутньому. Для цього не потрібно змінювати законодавство, потрібно лише змінити практику», — зазначає Юкіе Мокуо, голова представництва ЮНІСЕФ в Україні.