Діти у жорнах правосуддя. Частина 1

Діти — це, безумовно, «квіти життя», але водночас це і найбільш вразлива група громадян, які обмежені в реалізації своїх потреб, можливостей та інтересів. А ще дитина, з огляду на свої психофізіологічні властивості, легше може стати жертвою поганого поводження з боку дорослих. Саме на беззахисну дитину зазвичай виливається гнів матері, яку побив чи принизив шлюбний партнер, або ж агресія невдахи-батька. Через свою фізичну та психологічну незрілість, надзвичайну довірливість і цікавість діти стають жертвами садистів і педофілів. Та не лише горе-батьки чи сексуальні збоченці можуть перетворитися для дитини на катів. Найстрашніше, що дитину можуть піддати тортурам чи психологічному насиллю ті, хто апріорі мав би захищати її законні права та інтереси, тобто правоохоронці.

Про дослідження

Торік Харківська правозахисна група виконала дослідження «Попередження катувань та жорстокого поводження з дітьми в контексті кримінальної юстиції щодо неповнолітніх: масштаби, наслідки, попередження, виявлення, допомога та відповідальність». Результати цього дослідження нещодавно було оприлюднено в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У дослідженні йдеться про катування та насилля щодо дітей, які перетнули межу закону (або лише підозрюються у скоєнні правопорушення чи злочину). Дослідження Харківської правозахисної групи було проведено у рамках двох проектів: «Захист дітей від катувань та поганого поводження в Україні» (Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні) та «Досягнення найбільшої консолідації реформ у системі кримінальної юстиції щодо дітей з метою протидії тортурам та іншим формам жорстокого поводження з дітьми в пострадянських країнах» (спільний проект Європейської комісії та ЮНІСЕФ).

Дослідники збирали та аналізували дані про дітей, які стали жертвами катувань і поганого поводження, аналізували практику та законодавство України в світлі міжнародних стандартів прав дитини. Досліджували ефективність роботи ювенальної юстиції в Україні в частині запобігання катуванням і поганому поводженню, а також чинники, що обмежують ефективність законів і державних механізмів захисту прав дитини.

Робоча група опитувала дітей, що утримуються під вартою, перебувають під слідством, перебувають на обліку в міліції, виховуються в державних установах, а також дітей, чиї батьки затримані або перебувають під слідством, проходять у справах як свідки тощо. Під час дослідження окремим дітям надавалася правова допомога.

Дослідження передбачало також опитування кількох груп респондентів:

— дітей, які здійснили правопорушення і відбувають покарання у спеціалізованих закладах (Прилуцькій, Курязькій і Мелітопольській виховних колоніях);

— дітей і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі;

— учнів старших класів середніх шкіл Києва та Харкова;

— експертів-правників, працівників органів внутрішніх справ і пенітенціарної системи, активістів правозахисту, які безпосередньо працюють із неповнолітніми правопорушниками, та експертів, що досліджували проблему катувань і жорсткого поводження з неповнолітніми.

Невиправдана жорстокість

Результати дослідження та, зокрема, опитування дітей вказують на поширеність насильства відносно дітей у міліції. «Найчастіше, вибираючи методи роботи, працівники міліції не роблять жодних винятків для неповнолітніх. Незважаючи на те, що особливе ставлення й методи роботи із цією вразливою групою описані в безлічі нормативних актів і КПК та впроваджені в навчання, на практиці діти часто стикаються із жорстоким поводженням з боку працівників міліції», — йдеться у дослідженні.

Про насильство при затриманні розповідає майже третина дітей (23 із 80). Діти вказували, що правоохоронці застосовували насилля, яке мало характер невиправданої жорстокості, зовсім не для припинення їх протиправних дій, а, скоріше, для приниження затриманих. У кількох випадках правоохоронці, які здійснювали затримання, були у цивільному одязі та відмовлялися пред’являти документи. Тож діти спочатку не могли впевнено ідентифікувати їх саме як співробітників МВС.

У чотирьох випадках діти вважають, що жорстоке поводження з ними з боку правоохоронців було виправданим (через стан алкогольного сп’яніння або агресивну поведінку). Але хіба це є підставою для побиття затриманих?

Майже половину дітей (37 із 80) піддавали фізичному насильству в поєднанні з психологічним тиском під час дізнання. 33 опитані зауважили, що давати свідчення їх змушували «лише» під психологічним тиском.

Запитання: Хто з дорослих був присутній на допитах?

 

Відповідь: Тільки співробітники міліції. Батьків та інших людей не було. Один з міліціонерів — міцний такий мужик — бив нас, на мене одягали наручники. Ні прокурора, ні адвоката не було. У наручниках я був близько півгодини, а в райвідділі нас протримали цілий день. А одному з моїх товаришів на голову надягали кульок, одного разу його так ударили, що він відлетів до стінки. Зрештою його відпустили на поруки додому.

Діти зазначають, що жорстоко примушували до надання свідчень у перший день після затримання, але в кількох випадках фізичне насильство і/або жорстоке поводження було тривалішим — від кількох днів до кількох місяців і мало форму тортур. Згадувалися тортури через асфіксію (протигаз, кульок на голові) або завдання ударів засобами, що не залишають явних слідів на тілі. В одному випадку, за словами респондента, до нього з метою катування застосовувався електричний струм.

Основною причиною жорстокого поводження діти вказали примус до зізнання у злочинах, яких вони не скоювали.

12-річного грабіжника, який погрозами відбирав у школярів мобілки, доставили до райвідділу міліції у м. Харкові. Там у нього «вибили» пояснення із зізнанням у вчиненні злочинів і відпустили увечері. Наступного дня його знову забрали та протримали у райвідділі півтори доби, до початку офіційних допитів слідчим. Його опитували працівники підрозділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Хлопчик розповів про всі випадки. Але це не задовольнило правоохоронців. Йому наказували: «Пригадуй ще» і примушували зізнатися у вчиненні ще й інших злочинів. Один із працівників міліції кілька разів давав йому стусана, а одного разу навіть ударив кулаком. Інший працівник міліції лише кричав на нього, нецензурно лаявся та погрожував побиттям...

Під час конфіденційного побачення з адвокатом хлопчик розповів, що працівники міліції жорстоко поводилися з ним. Сам офіцер, який у такий спосіб «опитував» хлопчика, у приватній розмові сказав, що саме так і треба поводитися з маленькими злочинцями.

Офіційний допит хлопчика щодо обставин вчинених ним суспільно небезпечних діянь проводився у присутності адвоката та педагога, після чого його відпустили під нагляд матері. Зрештою, малолітній грабіжник відбувся незначним покаранням. Оскільки мінімальний вік притягнення до кримінальної відповідальності становить 14 років, слідчий закрив справу і направив її до суду для застосування до хлопця примусових заходів виховного характеру. За поданням слідчого суддя виніс постанову про поміщення хлопця до приймальника-розподільника (тобто до місця утримання під вартою) строком на 30 діб. За результатами розгляду справи хлопця суд призначив йому примусовий захід виховного характеру у вигляді його передачі під нагляд матері.

Без вини винуваті

Однак іншим дітям не так пощастило. Можливо, тому, що в них не було матерів, які могли б найняти адвокатів. У тому ж Харкові влітку 2007 року у зв’язку з убивством 58-річного самотнього чоловіка, який проживав у власному будинку на околиці міста, було затримано групу з семи неповнолітніх і малолітніх дітей. Більшість із них були позбавлені батьківської опіки та піклування і утримувалися у притулку, та часом тікали і мешкали у підвалах будинків або поруч із теплотрасами. Частину дітей утримували у райвідділі протягом чотирьох днів, а тих, кого згодом стали офіційно переслідувати у кримінальному порядку (а також одну із дівчаток, яка проходила у справі як очевидець події злочину і головний свідок обвинувачення), — упродовж тижня. Аж поки не було складено офіційний протокол про їх затримання за підозрою у вчиненні злочину.

Дівчинку-свідка разом з іншою дівчиною та двома неповнолітніми братами 16 та 12 років доправили до міського управління міліції, а згодом перевели до одного із районних відділів міліції. Її тримали у райвідділі міліції тиждень, поки вона не підписала свідчення про те, що вона була присутня при тому, як хлопці вбивали чоловіка.

У суді дівчина розповіла, що вона бачила, як отримували покази з хлопців: били, викручували руки за спиною, тримаючи на животі на підлозі, надівали протигаз і пускали в нього дим, пускали в обличчя із балончика подразнюючий газ, тримали у наручниках, прив’язували до стільців, не давали можливості сходити до туалету і т. ін. Увесь цей час дітей у райвідділі тримали в нелюдських умовах: вони спали на підлозі або на стільцях, харчувалися тим, що їм «підкидали» працівники міліції, в туалет їх виводили під конвоєм, коли це дозволяли міліціонери, там же з-під крану діти пили воду. До них усіх було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з утриманням у слідчому ізоляторі, згодом його було подовжено до двох і чотирьох місяців.

Дівчинка в суді дала свідчення, що її три доби протримали у райвідділі без їжі та умов для сну, погрожували побиттям, якщо вона не дасть свідчень проти хлопців. Зрештою, вона підписала папери, за якими обмовила хлопців у вчиненні вбивства чоловіка. Коли в суді всі обвинувачені, а також двоє свідків — дівчат, яких тримали у райвідділі, дали показання про те, що до них усіх застосовувалися незаконні заходи дізнання, суд призначив прокурорську перевірку за цими заявами. Прокурорська перевірка, як можна було очікувати, не виявила складу злочину у діях працівників міліції.

Доказів вини неповнолітніх у вчиненні умисного вбивства не було, кримінальну справу двічі повертали на додаткове розслідування через неповноту досудового слідства. При дослідуванні запобіжний захід обвинуваченим, окрім «головного», було змінено. Згодом звільнили з-під варти і цього обвинуваченого. Справа так і не повернулася до суду. Таким чином, четверо хлопців, які на момент їхнього взяття під варту були неповнолітніми, відбули за ґратами 3,5 року, а головний обвинувачений — ще більше. Виправдувального вироку вони так і не отримали. Тож питання про якусь компенсацію марне...

На думку респондентів, опитаних дослідниками, працівники міліції, вибиваючи покази з дітей, у такий спосіб заощаджують зусилля, спрямовані на розкриття злочинів, виконують план. Четверо дітей зазначили, що з їхніх батьків під час слідства намагалися стягнути гроші за закриття справи. Двоє згадали корупційні дії посадових осіб, які вимагали гроші за закриття справи, пом’якшення вироку або зміну запобіжного заходу (підписка про невиїзд замість попереднього ув’язнення). В обох випадках посадові особи взяли гроші в родичів підслідного, але не виконали своїх обіцянок. В одному випадку згадується вимога слідчого відмовитися від попередніх свідчень щодо одного зі співучасників, узагалі не згадувати його як фігуранта справи. Троє засуджених не визнають провини і вважають, що відбувають покарання за сфальшованими обвинуваченнями. У трьох випадках також зазначено зникнення цінних речей під час затримання.

(Далі буде)

.