Новини
Ракурс

Реформа кримінальної юстиції: Європа заплющила очі і дає зелене світло

Із захватом і патетикою відгукувалися іноземні експерти про новий Кримінальний процесуальний кодекс під час відкриття проекту на підтримку кримінальної юстиції в Україні. Принаймні, якщо говорити про публічні виступи. Джеймс Гамільтон (Венеціанська комісія), колишній головний прокурор Ірландії, президент Міжнародної асоціації прокурорів; Джеремі Макбрайд (науковий комітет Агентства Європейського Союзу з питань основоположних прав); Лорена Бахмайєр-Вінтер, професор Мадридського університету та ін.

Говорячи про новий КПК, гості з ентузіазмом розповідали, що він дуже прогресивний; такому кодексу можуть позаздрити навіть європейські держави; на український КПК зараз рівняються інші країни, що перебувають у процесі реформування кримінальної юстиції. Настрій і тональність доповідачів були, немов на бенефісі. Майже непристойним дисонансом прозвучало запитання про те, як вони розцінюють нову можливість використовувати свідчення третіх осіб або проводити обшук житла за відсутності господаря тощо, чудово знаючи не лише наш новий кодекс, але й будучи достеменно обізнаними щодо реалій роботи української правоохоронної системи. Прохання прокоментувати небезпідставні побоювання, що низка такого роду нововведень ховає в собі невеселі наслідки для громадян, було звернене до будь-якого з присутніх гостей за бажанням. Прокоментували мало не всі. Щоправда, і відповідь була одна на всіх: остерігатися немає чого, від усіляких зловживань є надійний запобіжник — незалежний суд. Це вони нам таке розповідають. На заперечення, що такого суду в нас, на жаль, немає поки що жодного, гості синхронно і чемно усміхалися. Після третього рефрену про «незалежний суд» тільки присутність досвідченого перекладача не давала змоги вхопитися за рятівну думку про те, що оце «моя твоя не розумій» — наслідок складнощів перекладу...

Європейські гості не могли не читати цей кодекс і вони чудово знайомі з нашими реаліями, не рік і не два професійно вивчаючи їх. І раніше вони самі або їхні попередники вдавалися до загальних фраз про об'єктивні труднощі; шлях, який подужає той, що йде; природні і закономірні хвороби зростання. Тепер риторика й інтонації людей, відряджених нести нам світло, була принципово іншою. Ніхто вже не вмовляв потерпіти, було сказано жорстко: переживете.

Їх люб'язна непохитність надовго залишила тяжке враження, відчуття, що нас кинули, залишили на розтерзання нашим же реформаторам, з якими гості так зійшлися–подружилися, що й не зрозумієш уже, хто чиїми словами говорить...

З одного боку, вони втомилися від нас, які так і не зрозуміли: якщо ми не потрібні самим собі, ніхто не прийде і не врятує. Ніхто не буде більш зацікавлений у нашій власній долі, ніж ми самі, байдужо-безпорадний народ, який зумів розчарувати інших і втратити віру в себе навіть після Майдану...

Наївно було б не враховувати й того факту, що, ясна річ, «заслуженого диригента» на кшталт нашого пана Чечетова у європейських структурах немає і бути не може, проте це не виключає наявності чіткої стратегії і того, що її сприймають близько до серця навіть найнезалежніші експерти.

Але є ще один аспект. Європейці нарешті, через десятки років розмов, почали бачити результат. Поки що формальний, який мало що змінює в кращий бік у житті людей, але відчутний, такий, який можна підшити до звіту, аби там було хоч щось, крім протоколів про наміри. Вони почали бачити прогрес і рух у певному напрямку, який піддається прогнозуванню, тексти, схожі на закони, за якими живуть у Європі. Вони знають, що в осяжному майбутньому тут по них жити не будуть, але тексти як такі досить непогані, а головне — вони стають законами. І на даний момент цей результат для тих, хто вболіває за наші долі за обов'язком служби з 9 до 18 з перервою на обід, чи як там у них за європейським Кодексом законів про працю, — найкращий і найреальніший, про який вони змогли рапортувати своїм бюрократичним структурам.

Доля розпорядилася так, що системно, як тепер модно говорити з приводу і без, на ниві реформування судової та правоохоронної системи потрудився радник президента Андрій Портнов. Він демонструє досягнення, яких не вдавалося домогтися на цьому терені жодному топ-менеджерові за останні 20 років. Попередникам завжди чогось бракувало для результату: то політичної волі шефа, то власної ініціативи, то законодавчої.

Так, сьогодні повсюдно вибудовано жорстко відшліфовану вертикаль — в тому числі судову, що є нонсенсом. Але мине час, нинішні небожителі покинуть Олімп і втратять свій вплив. Закони залишаться. Сподіваюся, найкращі з законів, порівнянні за якістю з еталонними європейськими зразками.

Наші зарубіжні друзі, — ті, кому треба, — знають нас краще, ніж ми можемо собі це уявити і вже точно — набагато краще, ніж нам би цього хотілося. У деяких життєво важливих для нас галузях вони докладали очевидно більше зусиль, ніж ми самі. А тепер їм, на відміну від багатьох з нас, зовсім не так прикро, що результат показали «плохиші», а не «кибальчиші», на яких ми свого часу так розраховували.

І зовсім уже насмішкою історії виглядає той факт, що саме нинішня влада приведе Україну до Європи так близько, як ми до неї не підбиралися ще ніколи. Хоча обхідний шлях до цієї мети пролягав заплутаними, темними стежками. Але в цьому випадку каламутний мотив наших керманичів вже абсолютно не важливий — важливий результат.

Безпорадність нашої ОО, яку як назвали, так вона і попливла, в усій красі виявляється, зокрема, і в її характерній законотворчості (не тільки зареєструвати законопроект — написати-узгодити між собою не здатні), заслуговує на окрему розповідь. Як і синхронні дії з владою там, де ухвалення законів не може виправдати навіть євроінтеграція, а головне і найцинічніше — вона цього зовсім не вимагає.

І спостерігаємо за всім цим ми, у більшості своїй — пасивні спостерігачі, жертви нав'язаних пріоритетів. Безліч важливих речей, які безпосередньо вплинуть на життя кожного, цікавлять нас незрівнянно менше, ніж, наприклад, нові подробиці серіалу про жінку, яка сидить (поза всяким сумнівом, засуджена абсолютно не так і зовсім не за те). І закономірно, що доля цієї дивної країни і мільйонів, що тут мешкають, цілком може залежати від долі цієї видатної, непересічної — однієї з сотень тисяч ув'язнених. Тієї, яку, судячи з усього, одну-єдину на всю країну засуджено неправедно, із застосуванням вибіркового правосуддя. Тому що й усередині країни і зовні тільки про це й розмов. Від нас вимагають покінчити з вибірковим правосуддям, називаючи одне-єдине ім'я. Тоді як «вибірковість правосуддя» давно пора внести до відповідних статей закону поряд з основоположними принципами: законності, рівності сторін тощо. Бо на відміну від останніх, одна лише вибірковість правосуддя працює реально — повсюдно і щогодини. Сьогодні, так само, як і вчора, незважаючи на захоплююче реформування, беручи свій початок у тому самому джерелі — реєстрації заяв про скоєне, або таке, що готується, кримінальне правопорушення (як це за новим КПК тепер називають). Саме там відбувається первинна обробка і фільтрація заяв за принципом прикладної перспективності: цікаві-нецікаві. Це та вічна тема, яка, з огляду на зміну повноважень прокурора тепер з лишком компенсує майбутню ліквідацію загального нагляду, що вже ось-ось, здається, нарешті трапиться, хоча була проголошена 17 років тому. Можливо, це одна з причин того, що потужне прокурорське лобі, яке в нас завжди було, не чинило очікуваного опору. Хоча, звичайно, сьогодні чинити опір розміреному поступу реформ важко і ризиковано.

Отже, неминуче вже позбавлення прокуратури цілого ряду професійних «бонусів» з лишком окупиться можливостями, наданими прокурорам новим Кримінальним процесуальним кодексом. Тим більше, що відповідно до нового кримінального процесуального закону фактично жодна постанова слідчого не потрапить до суду без «благословіння» прокурора. У першу чергу це стосується проведення як гласних, так і не гласних слідчих дій, а також вибору запобіжного заходу для підозрюваного, без яких не обходиться жодне досудове розслідування. Чи це запитання до творців кодексу? Мабуть, ні. Нинішньому кадровому складу правоохоронних органів, міліції, прокуратурі який закон не напиши, вони на практиці спотворять його так, що автори не впізнають. Що й підтвердило впровадження КПК, та однозначно підтвердить втілення в життя нового закону про прокуратуру.

Реформи треба було починати з формування принципово інших кадрів, яким слід було дати нову мотивацію або як мінімум добре забуту стару... Але оскільки менше за все владі за останні 22 роки були потрібні професійні незалежні суди і такі самі правоохоронні органи, вищевказаної мети насправді ніхто ніколи не мав, що б не розповідали.

Отже, ухвалено справді дуже прогресивний КПК і народжується революційний закон про прокуратуру. Щось принципово зміниться? Ні. Але це запитання — не до авторів законів...


Раніше європейці їхали в країну зародкової демократії, яка подавала великі надії і мала безсумнівний потенціал. Тепер вони прибувають у державу, занурену саму в себе, ніби застиглу поза часом і вже точно поза світовими контекстами, вічний об'єкт чиєїсь політики. Держава, розділена посередині магічним штрихпунктиром: те, що виглядає справедливо для лівої її частини, — цілковита несправедливість і свавілля для правої, і навпаки. І найяскравішою ілюстрацією цього назавжди залишиться третій тур президентських виборів, оспіваний у лівій частині, проклятий у правій, освячений вищою судовою інстанцією незаконно і небезкорисливо, і за великим рахунком, як виявилося, — марно. І до того, а вже тим більше після — цим справедливим несправедливостям втрачено рахунок. І розділити цю державу легше, ніж стерти цю лінію.

Тож ображатися на європейських товаришів немає чого. Як і покладати на них надмірні очікування. Вони хотіли, зрозуміло, вбачаючи в цьому свій економічний, геополітичний інтерес, допомогти громадянам дивовижної країни, що географічно перебуває в Європі, а ментально — в глибокій Азії. І сьогодні роблять те, що можуть. Їм слід дякувати за нелюдське терпіння. Втомлені від нашого болота, чвар, невизначеності та меркантильності — дрібної та космічної, наші європейські друзі не зроблять за нас те, що ми повинні (були) зробити самі. Не довіряючи нікому — ні владі, ні веселому натовпу, що стоїть в черзі за нею.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.