Територіальна дискримінація, або Чому українці за кордоном не можуть отримувати пенсію

Тривожні новини про відсутність можливості виплачувати пенсію стосуються не лише гарячих точок в Україні — Слов’янська та Краматорська. Насправді українців, які залишилися без таких виплат, значно більше. Проблема полягає в тому, що вони виїхали за кордон. А в нашого Пенсійного фонду не завжди вистачає повноважень виплачувати кошти таким пенсіонерам.

Неконституційна норма

В законі «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» (ст. 51) зазначається, що у разі виїзду пенсіонера на постійне проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за його заявою може бути виплачена йому наперед лише за 6 місяців до від’їзду. Тому отримувати такі виплати до смерті людині, яка чесно їх заробила, але мешкає за межами України, практично неможливо. А ще багато чого залежить від того, чи укладені між Україною та іншими державами світу, де проживають українці, міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення.

Розуміючи це, багато хто з емігрантів намагається приховувати факт виїзду за кордон. Як от Валентина Пазюк, яка виїхала на початку 2000-х років до Італії на заробітки. Згодом вона там вийшла заміж і зараз планує отримати італійське громадянство. В Україні жінка оформила пенсію, яку отримує на банківську картку її дочка-інвалід третьої групи.

«Цих грошей не так вже й багато, але вони мною чесно зароблені. То чому маю від них відмовлятися? Лише тому, що між Україною та Італією не укладений відповідний договір? Але ж я чесно працювала, виплачувала усі податки в Україні, а тепер навіть не можу претендувати на пенсію. Яка тут може бути логіка?» — запитує пенсіонерка.

Логіки тут дійсно немає, зазначає юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Щербатюк. Більш того, у цих діях держави існують ознаки не лише порушення прав власності, а й дискримінації. Такого висновку в листопаді 2014 року дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Пічкур проти України».

Анатолій Пічкур пропрацював в Україні 40 років та отримав за віком пенсію. Втім, через п’ять років після від’їзду у 2000-му на постійне проживання до Німеччини чоловік був позбавлений таких виплат, які за дорученням протягом цього часу отримувала його мати.

Ба, більше! Згодом після звернення пенсійних органів України до суду А. Пічкура зобов’язали повернути виплачену йому пенсію за період проживання у Німеччині в розмірі 10 872,40 грн.

Усі намагання оскаржити таке рішення в національних судах виявилися марними навіть після того, як у 2009 році Конституційний суд України (КСУ) визнав неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49 і друге речення ст. 51 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які передбачали припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення. Адже суд посилався на те, що рішення КСУ не мають зворотної дії у часі та не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

Вердикт ЄСПЛ

Щоправда, 15 квітня 2011 року районний суд таки ухвалив рішення на користь заявника та зобов’язав управління Пенсійного фонду України поновити виплату заявнику пенсії, починаючи з 7 жовтня 2009 року, тобто з дати винесення рішення КСУ. Його підтвердили суди апеляційної та касаційної інстанцій.

Але це не вирішувало повністю існуючої проблеми із невиплатою за період з 2005 по 2009 рік пенсійного забезпечення за рішенням суду. Тому наступним кроком стало звернення А. Пічкура до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з заявою про порушення його права власності, а також щодо дискримінації відносно нього. У результаті він отримав позитивне рішення та право на компенсацію у розмірі 5 тис. євро. Адже ЄСПЛ зазначив, що у цій справі «право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України».

Також страсбурзький суд наголосив, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років, коли розроблялася Конвенція МОП 1952 року…» Тому, виходячи з вищезазначених міркувань, ЄСПЛ дійшов висновку, що у цій справі має місце порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації).

Насправді А. Пічкур очікував на значно вищий результат. Тому вимагав 10 тис. євро відшкодування матеріальної шкоди. Адже скаржився на те, що управління Пенсійного фонду України відмовилося надати йому точний розрахунок пенсії, яку б він отримав, якби виплату не припинили. Він також вимагав 10 тис. євро відшкодування моральної шкоди. Але ЄСПЛ не задовольнив усіх його вимог.

Попри це, отриманий результат є великою перемогою не лише для А. Пічкура, а й для десятків тисяч українців, які, пропрацювавши усе життя в Україні, не змогли отримати пенсійного забезпечення, виїхавши за кордон. Адже, завдяки рішенню ЄСПЛ, доведеться усунути існуючі недоліки в українському законодавстві. Проте, із цим у нас виникли проблеми.

Бюрократичні перепони

З моменту винесення рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» минуло вже більше півроку, проте на рівні законодавства нічого не змінилося. «У Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів, покликаних вирішити проблему із виплатою пенсій українцям, які живуть за кордоном, але вони досі не виносилися на голосування. Тому проблема залишається невирішеною», — розповідає М. Щербатюк.

Також не існує відповідних роз’яснень від Міністерства праці та соціальної політики з приводу визнання КСУ неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49 і ст. 51 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». «Тому органи Пенсійного фонду на місцях, аби не ігнорувати рішення КСУ, здійснюють виплату українським пенсіонерам, які проживають за кордоном, лише на підставі рішень національних судів», — пояснює начальник відділу з питань призначення пенсій Пенсійного фонду України (ПФУ) Галина Мастюгіна. Причому одного рішення першої інстанції на користь пенсіонера не достатньо. Адже, за відповідними вказівками Кабміну, органи ПФУ зобов’язані його оскаржувати до апеляційної інстанції і лише у разі залишення рішення без змін почати здійснювати пенсійні виплати.

«Здебільшого вони оформлюються на довірену особу пенсіонера, який проживає за кордоном. Хоча, за законом, варто було б такі питання вирішувати лише безпосередньо з пенсіонером. Та й перераховувати кошти ПФУ може лише на рахунки уповноважених банків, — пояснює пані Мастюгіна. — До того ж, ми не вправі здійснювати перерахунок пенсій багаторічної давнини. Тому якщо пенсіонеру, який після розвалу СРСР одразу ж виїхав за кордон, було нараховано 74 грн 50 коп. пенсії, то рівно стільки ж ми йому й будемо продовжувати виплачувати».

А ще до існуючих недоліків з пенсійними виплатами за кордон додаються й проблеми з нарахуванням пенсійного забезпечення тим заробітчанам, які у працездатному віці виїхали за межі України, тому й не виплачували в її скарбницю податки. Тож залишається лише сподіватися, що ці питання остаточно вирішаться після вступу України до ЄС.