Інфантильна людина — біч сучасності: як подорослішати

Інфантилізм називають вадою сучасності і пов’язують із помилками виховання. Інфантильний чоловік це — збереження в поведінці та психіці дорослої людини рис, характерних для дитини. Вважається, що в сучасному світі дорослих дітей стає дедалі більше. Це не зовсім так. Скажімо, комуністична ідеологія дуже інфантилізувала суспільство. Не було необхідності самостійно мислити, брати відповідальність за своє життя. Радянська держава побоювалася господаря, лідера, самостійної людини, відповідальної за свій будинок, вулицю, місто. Їй потрібні були слухняні, інфантильні громадяни, які не ухвалюють самостійних рішень.

У сучасному світі людей, які не бажають дорослішати, брати на себе відповідальність за щось, виконувати свої зобов’язання, заводити сім’ю чимало. Наприклад, кідалтами (від англ. кid — дитина і adult — дорослий) називають себе мільйони людей (тільки в США в 2007 році до них зараховували себе 7 млн осіб). Вони, як правило, цілком благополучні, працюють у якомусь офісі, не соромляться своїх підліткових уподобань — весь вільний час грати в комп’ютерні ігри, витрачати зароблене на «прикольні прибамбаси», бути вільними птахами і не думати про майбутнє. Кідалти запевняють, що вони, живучи за законами дитинства, протестують проти нудного дорослого світу.

Насправді кідалти (втім, як і багато хто з нас) плутають інфантильність і дитинність. Психологи зазначають, що насправді важливо не бути інфантильним, але зберігати хороші дитячі риси: залишатися відкритими до життя і до людей, бути творчими, щирими, зберігати радість, здорову непередбачуваність — те, що робить життя живим.

інфантильні люди ж виносять з дитинства залежність, егоцентризм (коли є дві точки зору: моя і неправильна), імпульсивність, і головне — безвідповідальність. Закінченим інфантилом може бути не тільки кідалт, що проводить усе життя в мережі, але й успішний бізнесмен на дорогому авто, а також батько сімейства з п’ятьма дітьми. Будь-яка людина, цілком відповідальна і серйозна в одній сфері життя (наприклад, у професійній), може в інших, сама того не помічаючи, поводитися недоросло (коли йдеться про стосунки з іншими людьми).

«Є три основні риси, які відрізняють дитину від дорослого, — пояснює психолог Павло Зигмантовіч. — 1) несамостійність; 2) невміння бачити інших людей поруч, неврахування їхніх інтересів; 3) нездатність планувати свої дії наперед, передбачити, що буде в майбутньому. Коли доросла людина не може себе забезпечити, не в змозі знайти роботу, навряд чи її можна назвати самостійною. Приклад для другого пункту: людина паркується відразу на два паркувальних місця. Або о 8 ранку довбає стіну перфоратором: їй же треба! Доросла людина чинить інакше. Одного разу я їхав у відрядження поїздом. В купе зайшла жінка з дитиною і сказала: «Вибачте, будь ласка, моя дитина може заплакати вночі. Я постараюся, щоб вона не плакала, але таке може статися». Всі сусіди по купе дружно закивали: «Це ж дитина, все зрозуміло!» І коли вночі малюк, що цілком природно, заплакав, не виникло роздратування. Це доросла поведінка. Щодо третього пункту. Наприклад, людині потрібно завтра виступати перед аудиторією. Вона приходить додому, сідає за комп’ютер, відкриває гру в танчики... Грає до ранку, потім доповідь не вдалася, і в підсумку винне в усьому начальство. Якщо людина змусила себе відірватися від гри, підготуватися і виспатися, а потім повернулася і всю неділю програла у танчики — це доросла поведінка. Слід  розуміти різницю між «я хочу грати» і «мені можна грати». Доросла людина знає, що є речі, які потрібно відтермінувати».

Психологи стверджують, що до інфантилізму більше схильні чоловіки. Пояснити це можна тим, що через демографічну ситуацію ХХ століття сформувався типаж самодостатньої сильної жінки, яка все звалила на себе. Є й фізіологічні причини: жінці потрібно відповідати за своє потомство, тому її відповідальність — майже природна якість.

Проявляється чоловічий інфантилізм по-різному. Наприклад, відомий усім Женя Лукашин з «Іронії долі» — такий м’який, поступливий, податливий... А поступливість, безвольність — це не природні властивості, а ознаки все тієї ж незрілості. Якщо я боюся брати на себе відповідальність, я завжди шукатиму, на кого її звалити. Раптом щось — потім є кого звинуватити. Пошук винуватого — один із яскравих проявів інфантильності.

Чоловік, що зраджує дружині, часто міняє жінок, також відноситься до інфантильних людей. «Невміння встановлювати близькі стосунки з однією людиною, постійний пошук нових партнерів — яскрава ознака інфантильності, — вважає психолог Ольга Краснікова. — Ще один поширений тип — це алкоголік. Він поводить себе абсолютно як дитина: ні за що не відповідає, не здатний на прийняття рішень».

До речі, багато дружин переконані, що вийшли заміж за інфантилів, бо чоловік занадто мало заробляє. Це неправильна думка: можна бути зрілою людиною, займатися серйозною справою і отримувати скромну зарплату. До речі, буває і навпаки. Є чимало людей, які роблять кар’єру і досить багато заробляють, але при цьому гранично інфантильні. Просто в них залежність від кар’єри.

Існує типаж жінки, що ризикує пов’язати своє життя з інфантильним чоловіком. Такі представниці прекрасної статі прагнуть до злиття. Є злиття, в якому я повністю розчиняюся в тобі і живу заради тебе. А є злиття, у якому ти повинен повністю розчинитися в мені і жити заради мене. Жінки, які зустрічаються з інфантильними чоловіками, прагнуть розчинитися і жити в ньому, все робити заради нього. Така жінка навряд чи зацікавиться самостійним чоловіком. Здавалося б, такі союзи мають бути міцними. Тому що жінку влаштовує роль, яку вона грає, — це материнська роль. Чоловік приймає свою, дитячу, роль. Але є один підступ. Якщо у мене є мама, то в мене, виходить, немає дружини. А якщо у мене немає дружини, то, може, її знайти? Так з’являється коханка, що не опікає, не дбає, але розважає. А поруч живе турботлива мама. Щоравда, якщо ці відносини розваляться, і він піде до коханки, через деякий час ситуація повториться: вона стане матусею, і він скаже, що вона не виправдала його очікувань.

Інфантильних жінок менше, ніж чоловіків, однак вони також нерідко зустрічаються. Іноді жіночий інфантилізм проявляється, хоч як це парадоксально, в прагненні все контролювати.Інфантилізм характеризується так званою неадекватною відповідальністю. За що людина може і повинна відповідати? За те, що вона може контролювати і змінити: її вчинки, думки, почуття, бажання, взаємини. Це адекватна відповідальність. Якщо я перекладаю свою відповідальність на інших або беру на себе відповідальність за чужі вчинки, думки і т. д. — це відповідальність неадекватна. Жінки, що все контролюють, — це маленькі дівчатка, які бояться, не довіряють світу, їм здається, як не вони, то хто ж. Це дуже характерно для дітей — відчувати себе причиною всього: мама з татом лаються, отже, через мене.

Часто саме в сімейному житті особливо яскраво проявляється інфантилізм подружжя. «За моїми спостереженнями, багато подружжів люблять грати в «партизанів і телепатів»: якщо ви мене любите, повинні здогадатися, чому мені погано, — зазначає О. Краснікова. — Якщо не здогадалися, ви винні в моєму настрої, взагалі мене не любите. Інша сторона, граючи в «телепата», не питає, а намагається здогадатися, в чому річ. І вважає, що це він завжди винен у поганому настрої дружини. Подружжя, що грають у здогадайку, замість того, щоб поговорити, діють абсолютно інфантильно».

Інфантили часто є жертвами контролю в дитинстві: нерідко інфантильні люди виростають у цілком благополучних сім’ях, із хороших дітей, яких батьки вчили бути слухняними, контролювали кожен їх крок. «Такій людині складно проявити ініціативу, навіть просто висловити свою думку, — каже О. Краснікова. — Вона не довіряє своїм внутрішнім відчуттям. Якщо хтось у компанії пожартував, вона не засміється, поки не переконається, що всім смішно. На запитання «Що ви хочете — чай чи каву?», спочатку запитає: «А ви що будете?» — навіть якщо терпіти не може кави».

Дозволяти дитині все та кидати її у вільне плавання — також не вихід. Виховання відповідальності — це як із вибором взуття для дітей. Ми не купуємо його на два розміри менше або на п’ять розмірів більше. Досить на пів розміру вільніше, щоб було місце, куди рости. Відповідальності не повинно бути менше. Якщо хлопчик навчається в сьомому класі, а мама йому збирає портфель, погодьтеся, це дивно. Відповідальності не повинно бути і більше: якщо першокласник із ключем на шиї йде зі школи сам додому і гріє собі обід — ми на дитину наділи черевики 46-го розміру. Дітям, позбавленим дитинства, теж дуже складно подорослішати.

Які помилки у вихованні «допомагають» виростити інфантильну людину? «Матері позбавляють своїх дітей а) вибору; б) можливості виправити свої помилки, — каже П. Зигмантовіч. — Наприклад, мої діти знають, що якщо ти щось розлив, то йдеш ось туди, береш ганчірку і все це прибираєш. Дитина знає, що свої помилки виправляє сама. Головне, чому потрібно вчити дитину: якщо ти щось зробив недобре, ти це виправиш. Коли син мене питає, де його іграшка, я відповідаю: не знаю, це твоя іграшка, ти за нею стеж. І він іде її шукати. Природно, все це треба співвідносити з віком.

Друга умова: крім довіри дитині виправлення власних косяків, потрібно надавати їй можливість вибору. Я відкриваю шафу і питаю: що ти одягатимеш, вибирай. Син вибирає сам. Це правильне виховання. Якщо дитина не вміє робити вибір, вона надалі не навчиться його робити. Не зможе про себе самостійно піклуватися».

Людина може усвідомити, що вона інфантильна. Подумає: ну то й що? За великим рахунком, самому інфантилу зручно і комфортно. Психологи зазначають, що рано чи пізно будь-яка інфантильна людина зіштовхнеться з кризою і опиниться перед вибором: або залишатися жертвою — обставин, інших людей, або ставати вільною від них і брати на себе відповідальність за своє життя. Дуже важко не належати собі. Виникає відчуття, що моє життя — не моє, життя проходить повз мене. Це відчуття внутрішньої порожнечі і безглуздості приводить людину до вибору. Хоча хтось усе одно воліє ціною повноти життя залишитися в цьому інфантильному паралельному світі.

«Найголовніший принцип роботи з інфантилізмом — не підтримувати його, не потурати, — радить П. Зигмантовіч. — Ось доволі примітивний приклад. Є чоловіки, які розкидають шкарпетки по дому. Не збирайте, не робіть цю роботу за чоловіка. Одна моя знайома скористалася цією порадою, переставши збирати врожай шкарпеток на підлозі. В якийсь момент виявилося, що чисті шкарпетки закінчилися. Чоловік влаштував істерику. Вона йому спокійно відповіла: «Ти дорослий чоловік. Я не стежу за твоїми грішми, машиною, ноутбуком, то чому ж я повинна стежити за твоїми шкарпетками?» Він перейнявся, й відтоді ніяких розкиданих шкарпеток.

Не робіть за чоловіка його роботу. Зрозуміло, що на початку це може призвести до негативної реакції. Якщо дитині в чомусь відмовляти, вона починає істерити. Але немає інших способів по-справжньому «подорослити» людину.

Люди плутають опіку і турботу. При тому, що це кардинально різні явища. Турбота — це увага до чиїхось потреб та інтересів. А опіка — це догляд за недієздатним.

Опіка — це коли я краще знаю, що з тобою відбувається. Коли чоловік лежить на дивані, а дружина його вкриває пледом, бо за нього вирішує, що йому холодно. Як в анекдоті: мама кричить з вікна у двір: «Васю, додому!» А він запитує: «Що, я замерз?» — «Ні, ти зголоднів!»

Що таке турбота? Коли дружина підходить і запитує: «Може, тобі плед принести?» І чоловік вирішує сам. Турбота — це коли я проявляю увагу до потреб іншого, але не нав’язую своєї допомоги.

Доросла людина враховує інтереси іншої людини, але не підкоряється їм повністю. Батьки часто підкоряються дитині. Не дарма є фраза: батьки — це не раби дітей. У них є право на вільний час, свої інтереси, вони не зобов’язані і не повинні повністю від себе відмовлятися.

Як подорослішати? Відповідь проста: опиніться в ситуації, в якій неможливо не подорослішати. Тобто в ситуації, де ви самі змушені щось робити, щоб якось жити, їсти, пити, заробляти гроші. Наприклад, це може бути переїзд в інше місто. Ходіть у місця, в які вам страшно ходити. Наприклад, до чиновників. Або повертати товар, який вам не підійшов. Якщо поставити мету і регулярно здійснювати подібні дії, навряд чи ви зможете блискавично вилікуватися від інфантилізму, але реабілітація точно буде».