Система вищої освіти — хворий у передінфарктному стані

Майже рік тому, 1 липня 2014 року Верховна Рада прийняла новий Закон України «Про вищу освіту», який мав наблизити українську вищу школу до кращих світових стандартів. Необхідність «щось робити» з ВНЗ та й взагалі з освітою назріла давно. Що відбулося через комерціалізацію вищої освіти? ВНЗ, що множилися надмірно, без урахування реальної в цьому потреби, перетворили вищу освіту на профанацію. Адже диплом бакалавра/спеціаліста/магістра у обраному напрямку за гроші може здобути кожен охочий, і він вже ніяким чином не свідчить ні про отримані знання, ні взагалі про розумові здібності людини та її схильність до певної діяльності. Більш того, такий диплом взагалі не гарантує подальшого працевлаштування в обраній сфері. Сьогодні нікого не дивує і вважається нормальним, що випускники університетів з доволі дорогими дипломами юристів/економістів працюють офіціантами, барменами, продавцями та різноробами. Водночас ринок праці потерпає від браку кваліфікованих слюсарів, фрезерувальників, операторів машин і механізмів та інших представників робітничих професій. Про цей перекіс у бік підготовки «білих комірців» та про профанацію вищої освіти можна довго не говорити — ми усі так чи інакше стикалися як з освітніми послугами, так і з ринком праці. У 2010 році серед викладацького середовища та активного студентства виникла навіть громадянська кампанія «Проти деградації освіти».

У 2012 році група науковців, очолювана ректором КПІ Михайлом Згуровським, написала законопроект «Про вищу освіту», врахувавши понад 4 тисячі пропозицій від понад 100 установ та організацій, а також від знаних науковців, освітян, представників органів державного управління та бізнесу. Цей проект закону підтримала ще на початку 2013 році Лілія Гриневич, голова Комітету ВР з питань науки та освіти. Проте прийняти його ВР змогла лише після зміни влади.

Немає сенсу перелічувати усі новації, зупинимося лише на основних. Законом передбачено п'ять освітньо-кваліфікаційних рівнів — від молодшого бакалавра до доктора наук. Скасовано нашу традиційну «радянську» ступінь «спеціаліста», а замість вченої ступені «кандидат наук» запроваджено західну ступінь «доктор». ВНЗ вирізняються не за рівнем акредитації, а за типом: університети (універсальні навчальні заклади), інститути та академії (галузеві навчальні заклади) і коледжі (готують спеціалістів до рівня молодшого бакалавра чи бакалавра). Виші отримали наукову та фінансово-господарську автономію. ВНЗ дістав право впроваджувати власні освітні та наукові програми, відкривати рахунки, отримувати кредити, розпоряджатися майном та землею. Вони зможуть засновувати наукові парки та підприємства, що займаються наукою чи інноваціями. Університетам, що отримають статус національного або дослідницького, гарантоване цільове фінансування наукових розробок. Проте фінансовий стан вищих навчальних закладів перестає бути прихованим для суспільства, кожен ВНЗ зобов'язаний публікувати на власному сайті документи про свої фінанси, майно, у тому числі кошториси, звіти про їх виконання, розподіл зарплат тощо.

Ректори, декани, завідувачі кафедр будуть обиратися на свої посади на 5 років і не зможуть обіймати їх більше, ніж двічі.

Не секрет, що виші потерпають від плагіату. Цим грішать не лише студенти, що через брак часу або власну лінь викачують реферати та курсові з інтернету, а й викладачі, як це не прикро. Новий Закон має намір поставити заслін плагіату: наукові роботи та відгуки опонентів перед захистом будуть розміщуватися на сайтах вишів.

Запроваджується Болонська кредитно-модульна система вимірювання навчального навантаження. Водночас зменшення навантаження як на викладачів (з 900 до 600 годин на ставку), так і для студентів (30 годин замість 36 на кредит).

Вступ — тільки через зовнішнє оцінювання. Конкурентна система держзамовлення. Механізм електронного вступу до вишів і автоматичного розміщення держзамовлення.

Студенти мають отримати більш дієве самоврядування та стипендії на рівні прожиткового мінімуму. Якість освіти відтепер має контролювати незалежний орган — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Закон, що був прийнятий у липні минулого року, набув чинності 6 вересня 2014 року, проте, зважаючи на складність його імплементації, деякі норми почнуть діяти лише з вересня 2015 року та навіть з січня 2016 року. Проте основні положення цього Закону діють вже протягом цілого навчального року. Отже, є реальна можливість оцінити здобутки (а, може, й поразки) нового підходу до вищої освіти.

З цією метою Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» провели загальнонаціональне опитування студентів (у Криму, Донецькій та Луганській областях опитування не проводилося з відомих причин). Ці результати було порівнено з результатами загальнонаціонального опитування студентів, що було проведене у березні 2011 року, та результатами загальнонаціонального опитування населення України, проведеного у грудні 2014 року. Результати опитування було оприлюднено на круглому столі «Реформа вищої освіти: погляд студентів та експертів». 

Загалом опитані студенти оцінили якість вищої освіти в Україні у 2,8 бали за 5-бальною шкалою. Ця оцінка не може не насторожувати, вона є низькою, більш того, істотно нижчою за оцінку 2011 року (3,5 бали). При цьому, якість освіти у власній alma mater студенти оцінили трохи вище – у 3,2 бали. Для порівняння, у 2011 році — 3,6 бали. Найвище оцінюють якість своєї освіти студенти-юристи – 3,6 бали, найнижче – студенти суспільно-гуманітарного профілю — 3 бали. Що цікаво, оцінка якості освіти залежить від успішності навчання самого студента: трієчники оцінили якість навчання у своєму ВНЗ у 2,7 бала; студенти з середньою оцінкою останньої сесії «4» – у 3 бали, а найбільш успішні студенти, з оцінкою «5» – у 3,4 бала.

Найбільш серйозними проблемами вищої освіти, які потребують першочергового розв’язання, більшість студентів вважає невизнання українських дипломів у світі (51%), невідповідність викладання вимогам ринку (41%), корумпованість викладацького складу ВНЗ (39%), низький рівень якості освіти в українських ВНЗ порівняно зі світовим рівнем (32%). Останнє чомусь не корелює з низьким професійним рівнем викладачів, на це вказали лише 9%. Лише 8% студентів незадоволені відсутністю повноцінного студентського самоврядування.

Зважаючи на перелічені студентами проблеми української вищої освіти, дивно, що лише 13% студентів читали новий Закон, який прямо стосується їхнього життя. 26% студентів цього Закону не читали, але знають його основні положення, але більшість (61%) взагалі не в курсі («щось таке чули» 35%, «навіть нічого не чули» 26%).

Переважна більшість вітчизняних студентів (69%) хотіли б навчатися за кордоном (найбільше – ті, що навчаються за технічним профілем, майже 80%). У 2011 таких охочих було 55%. Основною перешкодою навчанню за кордоном називають нестачу коштів (на це вказали 71% студентів, у 2011 році було 52%) та недостатнє знання іноземних мов (37,5%, у 2011 році – 34%).

Студенти, як і населення України загалом, вважають, що кількість ВНЗ повинна визначатися потребами ринку праці (52% населення і 46% студентів), а також їхньою спроможністю давати справді якісну освіту (35% населення та 41% студентів).

Які ж заходи студенти вважають першочерговими для поліпшення якості освіти? Серед таких заходів вони назвали боротьбу з проявами корупції та нечесності, налагодження співпраці з кращими світовими університетами, підвищення оплати праці викладачам, стимулювання наукової діяльності у ВНЗ, зв'язок викладання з потребами майбутньої професії, скорочення чисельності ВНЗ.

«Особисто мене насторожило, що наша пропозиція проводити зовнішнє незалежне тестування для вступу до магістратури і взагалі для перевірки знань випускників ВНЗ, не знайшла підтримки в студентів. Це могло б кардинально змінити підхід до якості вищої освіти. Лише 10% студентів підтримало ідею тестування не лише «на вході», а й «на виході» -- ті, хто дуже добре вчаться. Вони дійсно прийшли здобувати знання і не бояться додаткової перевірки своєї професійної підготовки. Лише 10%!» — каже Ірина Бекешкіна.

У середньому кожен десятий студент взагалі, ні за яких обставин не збирається працювати за тією професією, на яку вчиться. Більшість таких розчарованих навчається в технічних вишах. Половина з тих, хто начебто збирається працювати за спеціальністю, відповідають, що будуть працювати лише за умови достойної зарплати. У іншому разі збираються шукати собі якусь більш грошовиту роботу, яка не має нічого спільного з отриманою професією. Тобто насправді з тим же успіхом людина могла б здобувати й іншу спеціальність.

На запитання «Що потрібно, щоб отримати добру роботу?» в 2011 році студенти переважно відповідали: «Зв'язки” (43%). Зараз на першу позицію вийшла відповідь: «Добра освіта і високий рівень знань» (45%). Це чи не єдиний насправді позитивний факт.

Студенти назвали й три чинники, які найбільше всього хвилюють їх у житті. І ці чинники суто матеріального характеру. 41% опитаних вказали на нестачу грошей на життя (у 2011 році таких було 32%). 11% студентів живе лише на стипендію, у 7% стипендія складає 80% їхнього бюджету. Ще один чинник— неможливість працевлаштування у вільний час (35,5%, у 2011 році було 30%). Останній — корупція (26%, у 2011 році було 22%).

Якщо 26% вказали на те, що їх турбує корупція у виші, це не означає, що з її проявами стикалася лише означена частина студентства. Насправді таких, що стикалися з корупцією 34% студентів, ще 26% чули про це від інших. Зовсім не стикалися з явищами корупції у своєму ВНЗ 40% опитаних студентів. Причому більш успішні студенти менше залучені до корупційних практик. Серед тих, чий середній бал успішності за останню сесію дорівнював оцінці «задовільно», з корупцією стикалися 43%, серед тих, хто мав середній бал «добре», таких, що стикалися з корупцією, виявилося 32%, а серед відмінників – 29%.

Студенти неодностайні в оцінці корупції. Діаметрально протилежні думки поділили студентство навпіл. Одна половина вважає, що це «швидке та відносно просте вирішення проблем», інша, що це «випуск некваліфікованих фахівців».

Загалом серед усіх студентів 29% відповіли, що їм доводилося дарувати подарунки викладачам, 22% надавали викладачам різноманітні послуги, 18% платили гроші за оцінки, а 19% купували реферати, курсові та дипломні роботи. Не були задіяні у корупційні дії 45% студентів (у 2011 році ситуація була гірша, тоді до таких дій не долучилося 34%).

На думку Ірини Бекешкіної, корупцію у вишах породжує не стільки низька зарплата викладачів, скільки небажання студентів вчитися добросовісно, елементарні лінощі. Бо лише 20% студентів були задіяні у корупційних практиках через тиск з боку викладачів.

«Якщо був би введений зовнішній контроль за якістю набутих випускниками знань, корупція відмерла б сама по собі, вона б стала не потрібною. Корупцію підживлюють студенти-ледарі», — вважає вона.

Перший заступник міністра освіти та науки Інна Совсун розповідає, що нещодавно один депутат надіслав до Міносвіти листа, яким погрожував викорінити корупцію у вишах за допомогою добровольчих батальйонів, якщо міністерство її не подолає самостійно, звернувшись по допомогу до правоохоронців.

«На мою думку, щоб викоренити корупцію у ВНЗ треба викоренити причини, що до неї спонукають. По-перше, зробити студента більш мотивованим до навчання, по-друге, дати викладачеві пристойну заробітну плату, щоб він не був зацікавлений приймати подарунки від студентів. Це більш комплексні речі, ніж залучення правоохоронців. Культура корупції формувалася не рік і не два, це усталені практики і ця культура не може змінитися одномоментно. Що ж до того, аби спіймати викладача на хабарі, то жоден студент з тих, хто жалівся на корупцію, не погоджувався виступити в ролі підсадної качки. Це зрозуміло, студенти не хочуть псувати стосунки з іншими викладачами»,— розповідає пані Совсун.

Вона вважає, що насправді ситуація з корупцією у вишах є більш поширеною, аніж показує опитування. Бо не усі люди схильні чесно написати навіть у анонімному опитування, що брали участь у протиправній діяльності. Більш того, більшість студентів не вважає «подяку» викладачеві хабарем.

Щодо списування та плагіату, то студентство взагалі не вважає це чимось екстраординарним. І часто до цього вдається навіть не через недбале ставлення до навчання, а через неймовірну завантаженість.

«Сьогодні протягом семестру студенти слухають по 10-15 курсів лекцій, по кожному предмету потрібно написати письмову роботу, а буває і не одну. Сподіватися, що кожна з цих робіт буде писатися студентом особисто, з творчою наснагою, з опрацюванням великої кількості літератури, було б вкрай наївно. Але вже зараз пишуться нові норми, які передбачають не більше 8 предметів на один семестр. Може, навіть і менше. На сьогодні нових стандартів ще немає, їх тільки розробляють, проте колишньої рамки у вигляді освітньо-професійної програми з переліком обов'язкових предметів вже немає. З нового навчального року університети повинні розробити нові навчальні плани, які знижують навантаження на студентів і створюють умови для того, щоб вони мали змогу вчитися чесно»,— каже І. Совсун.

На думку народного депутата Лілії Гриневич, опитування показало, що новий закон про вищу освіту поки що не почав працювати через цілу низку причин, перша з яких — спротив консервативної частини академічних спільнот. Як ілюстрація, вибори до Національного агентства забезпечення якості вищої освіти.

«Кого висунули академічні спільноти у склад цього агентства? Людей, що були люстровані, що були задіяні у корупційній схемах часів міністра Табачника. Це свідчить про незрілість, неготовність до змін, про бажання працювати за старими схемами. Зараз вкрай важливо проконтролювати, хто ж стане у керма цієї інституції. Не можна допускати туди кадри старої влади! Ось ми заявили, що будемо боротися з плагіатом. Це взагалі не є проблемою — для цього створені спеціальні програмні продукти. Надавши право вченим радам присуджувати наукові ступені, ми не забезпечили їх антиплагіатними програмами. Як ми можемо дорікати студентам за реферати з інтернету, коли академічне середовище без докорів сумління використовує чужі праці?» — обурюється пані Гриневич, голова Комітету ВР з питань освіти та науки.

Ігор Лікарчук, директор Українського центру оцінювання якості освіти, вивчивши результати опитування, зауважив, що судячи по цифрах, система вищої освіти — це хворий, який знаходиться у важкому передінфарктному стані, якому необхідна негайна реанімація.

«Купівля дипломних робіт, купівля оцінок та інші чинники, що було оприлюднено — це серйозна хвороба. Зарубіжний студент йде до університету здобути знання. Український — отримати диплом, який йому не завжди потрібний. Це суттєва різниця. У цьому контексті зрозуміло, чому нашим студентам не потрібне зовнішнє оцінювання по закінченню навчання у ВНЗ. А воно б могло повністю змінити підхід до навчання»,— вважає І.  Лікарчук.

Крім того, на думку пана Лікарчука, потрібно змінювати і систему вступу до ВНЗ, робити її більш жорсткою. Бо у нинішньому році, наприклад, лише 7 університетів вимагають від абітурієнтів сертифікат ЗНО з української мови та літератури поглибленого рівня, лише 9 — аналогічний сертифікат з математики. 90% університетів згодні приймати абітурієнтів з найнижчими балами ЗНО! На філологічні спеціальності деякі університети не поставили навіть іноземну мову як вступне випробування.

«У цьому контексті той високий рівень автономії, що був наданий нашим університетам новим Законом (я особисто це вітаю), видається надмірним. Це як дати дикунам ноутбук і сподіватися, що вони почнуть ним користуватися за призначенням», — додав І. Лікарчук.

Представниці двох гілок влади — Інна Совсун і Лілія Гриневич вважають, що такі результати опитування зовсім не свідчать про те, що якість освіти дійсно погіршилася, такі цифри лише показують, що нове покоління студентства більш свідомо ставиться до якості освіти, формує більш високий запит. Мовляв, за чотири роки кількість тих, хто вважав нашу освіту якісною, стрімко знизилася. І це насправді добре. Якщо це дійсно так, то сподіваємося, що нове покоління, яке ставить більш високий запит до якості освіти, підштовхне цей неповороткий механізм до змін.