Союз із браком, або Технологія досягнення сімейного щастя

Україна от уже багато років посідає третє місце в Європі (після Росії та Білорусі) за кількістю розлучень: до 40% шлюбів, укладених у нашій країні, розпадаються. Найчастіше сімейний човен, ледве відпливши від берега, зазнає аварії в перші роки подружнього життя: пік розлучень в Україні припадає на молоді сім’ї зі стажем від трьох місяців до півтора року.

Психологи пояснюють це тим, що молодь не має чіткого уявлення про шлюб, причиною розлучень стають завищені очікування, сповнені романтики. Через кілька місяців романтичний запал починає згасати, дедалі чіткіше оголюючи проблеми.

Українці часто поспішають оформити союз, не маючи житла, роботи, не вивчивши свою половинку, тому шлюб і виявляється бракованим. За статистикою, основна причина розлучень (25%) — розрізненість інтересів та відсторонення; кожен п’ятий шлюб зазнає краху через алкоголізм одного з партнерів; 15% — ревнощі і недовіру одне до одного, 5% — матеріальні проблеми, близько 4% — незадоволеність сексуальним життям.

Глибинними причинами виникнення більшості криз у сімейному житті та в підсумку розлучень є нездійснені очікування і розчарування, невміння подружжя зберігати свою ідентичність, вважає Дмитро Вольф, психолог, тренер із комунікації та міжособистісних взаємин.

— Розлучення, як правило, припадають на роки відомих сімейних криз — трьох років, шести-восьми, п’ятнадцяти років. Погляньмо, чому такі кризи виникають? Можна лікувати симптоми, а можна — хворобу. Потрібно дивитися глибше. Хвороба, тобто причина виникнення криз, — це нездійснені очікування і розчарування. Як казав Генрі Кіссінджер, «якщо ти не знаєш, куди йдеш, будь-який шлях приведе тебе в нікуди». Якщо не вдаватися до психологічних термінів, просто кажучи, сім’я — це робота. Тобто, у вас робота із вашим партнером, і відносини з дитиною — теж робота.

Ви зійшлися в ту мить, коли рівень довіри та ідентичності між вами був на максимумі. Це ідентичність у поглядах, вподобаннях, поведінкових шаблонах, це і глибина довіри. Ви зустрілися, у вас зійшлися якісь параметри, ви спрацювали, як шестерінка, запустивши механізм вашої сім’ї. Що відбувається з часом?

Цукерково-букетний період колись закінчується, це трапляється через рік, іноді через три. Далі починається найцікавіше. Припустімо, є сім’я — Маня + Ваня. І ось Маня каже Вані, що він став не таким, яким вона його зустріла. Ваня теж дивиться на Маню і не впевнений, що він не помилився у своєму виборі. Кожен із подружжя згадує, що була колись повноцінна Маня і повноцінний Ваня, у кожного була своя сфера проживання. Відносини починають набувати геть іншої форми. Якщо ми намалюємо вектор, хто куди із сімейної пари почав рухатися, то стрілочки будуть у різні боки. Маня згадує, що є танці та подруги. Ваня також згадав про захоплення, друзів. Подружжя починають поступово розходитися. У підсумку ми знову часто отримуємо окремо Ваню і окремо Маню. У Мані тепер танці, у Вані — дайвінг. Крім того, у них утворилося коло власних інтересів, які не перетинаються. У Вані на дайвінгу з’являється якась Катя, яка пірнає з аквалангом краще, ніж він. А Мані трапляється якийсь гарячий танцюрист. Логіка підказує: щоб зберегти сім’ю, потрібно щось змінити.

Нові цінності, переваги, погляди, пов’язані з новим хобі, чинять певний вплив на особистість. З’являється нове коло спілкування, нові друзі, нові переконання і погляди. Люди починають неспішно, але дуже планомірно рухатися в різних напрямках. І потім, через шість-вісім років, кожен із подружжя раптом усвідомлює, що вони прийшли в абсолютно різні точки. Настає момент розчарування.

Наведу приклад зі свого особистого життя. Моя дружина захопилася мінералами. П’ять років тому я не знав про них нічого. Можливо, я не став експертом у цій області, але я знаю, який вигляд має більшість мінералів, для чого їх використовують, і де їх можна купити. Коли у мене з’явився мотоцикл і я почав збиратися на мотодром, моя дружина поїхала зі мною. Тобто, щоб зберегти певну ідентичність між вами, необхідно працювати над нею, брати участь у житті одне одного.

Спільне цілепокладання і досягнення цих цілей — ще один важливий момент, який дуже зближує. По-перше, ви рухаєтеся за одним вектором, по-друге — ви разом переживаєте дуже важливий досвід. Згадайте, що ви відчуваєте в момент досягнення мети? Швидше за все, радість, ейфорію, ви разом переживаєте спільні емоції, перезаряджаєте одне одного.

Для того щоб ставити цілі разом, є головна умова — бажання це робити. На жаль, дуже часто один партнер усвідомлює необхідність кудись рухатися, інший при цьому воліє дивитися телевізор і пити пиво. «А якщо партнер не хоче розвиватися?» — запитаєте ви. Потрібно виштовхнути його із зони комфорту, не шкодувати.

Якось прийшла до мене на прийом клієнтка, вона скаржилася, що чоловік (колишній військовий) став великим ледарем. Він вважав, що гроші, які міг, вже заробив, його місія виконана. Син також любив лежати на дивані. «Чому ніхто нічого в будинку не робить? Адже я і синові машину купила, і чоловікові купила...», — дивувалася вона. Я порадив їй перекрити фінансовий потік. Ясна річ, спочатку її чоловіки витріщали очі, потім гнівалися, потім побачили, що навіть пиво в холодильнику закінчилося. А далі стали міркувати. Син першим включився.

Взаємини — це власний розвиток з метою розвитку свого партнера. Існує так звана теорія подвійних спіралей. У вашого чоловіка повинні бути ті самі установки, що й у вас. Це не працює в один бік. Приклад із особистого досвіду. Мій знайомий розлучився з дружиною після восьми років спільного життя. Пояснив мені причину так: «Моя перша робота була системним адміністратором, тобто тоді моя дружина була дружиною системного адміністратора. За три роки я вклав у себе більше грошей, ніж у свій бізнес. Я готовий був такі ж гроші інвестувати в неї. Однак вона відмовлялася: це їй нецікаво, інше — нудно, третє — бісить. Розумієш, через вісім років я став власником міжнародної корпорації, отримав кілька наукових ступенів, а вона залишилася дружиною системного адміністратора». У цій сім’ї не дотримувалися одного простого правила — власний розвиток з метою розвитку свого партнера.

Сімейне цілепокладання також працює на користь вашому союзу. Перш ніж ми перейдемо до технології побудови цілей, трохи передісторії її появи. Багато років тому 50-річний керівник однієї з компаній Рокфеллера раптом вирішив, що всі його досягнення — добре оплачувана робота, будинки, гроші — насправді нічого не варті. У нього було відчуття, ніби він витратив 50 років свого життя даремно. Саме тоді й з’явилася технологія під назвою «Маркер у майбутнє», яка розроблялася для запобігання кризі середнього віку. Криза у відносинах, яка настає через 15 років шлюбу, часто збігається з кризою середнього віку в подружжя — часом переоцінки своїх цінностей, досягнень. Ми думаємо, що йдемо у світле майбутнє, і раптом у 40–50 років усвідомлюємо, що прийшли не туди. Просто в нас не було плану. Кризі середнього віку можна запобігти, точно так само, як і пов’язаній з нею сімейній кризі.

Я називаю цю технологію трохи «шаманською». За спостережуваними результатами вона працює чудово. Однак пам’ятайте, що тут дуже важлива чесність із самим собою, щирість. Візьміть аркуш паперу, розділіть його на категорії: сім’я, будинок, діти, кар’єра, здоров’я і т. д. (як ви його розділите — не принципово, напишіть те, що саме для вас у житті важливе). Раджу це робити в парі (адже чоловіки краще впораються з прив’язкою до термінів, жінки помічають деталі). Наприклад, один мій клієнт написав, що в нього буде троє дітей. Але коли описував свій середньостатистичний день, ніде їх не згадав. Жінка ж швидше за все звернула б на це увагу. Це синхронізація ваших «хочу» і «бажаю», певний симбіоз. До речі, ставлячи спільні цілі, можна спонукати справжнє бажання їх досягати.

Зазвичай у людей багато цілей, наприклад, ви хочете з часом купити або поміняти житло, або ж у вас є мета, пов’язана з вашим розвитком, контактами. Кожну з цих цілей ми можемо розписати на конкретні дії, тобто алгоритм того, що потрібно зробити, щоб її досягти. Вийде велике дерево. Поставте собі дедлайн — коли бажаєте досягти мети. Будуючи сімейні цілі, розподіліть обов’язки між собою. Якщо ви щодня викреслюватимете зроблені пункти, побачите, як ви наближаєтеся до бажаного. Я користуюся цим щодня. Можна скористатися програмою Excel, але є багато софту, який дає змогу спростити цю задачу, можна робити візуалізацію.

Отже, сама технологія. Припустімо, вам 25 років. Криза середнього віку припадає на 40–45 років (тобто, років через 20–25). Тому ми починаємо малювати свою картину життя через цей термін. Ставите собі прості запитання: де ви живете? Опишіть свій будинок, побут, куди ходите, що робите. Фактично таким чином ви візуалізуєте себе сорокарічного, заглядаєте в майбутнє. Відповідати на запитання досить складно, потрібно добре подумати, прокручувати в голові, що вам подобається, потрібно описати весь свій середньостатистичний день. Наприклад, я встаю о шостій ранку. Бігаю або плаваю. Іду в офіс, де в мене працюють 20 осіб. Опишіть свої захоплення. У мене ... дітей, їм ... років, вони роблять те-то. Якщо ми, наприклад, хочемо мати будинок через 20 років, то ми його оцінюємо за нинішніми цінами (інфляцію ми навряд чи передбачимо). Описуєте все в теперішньому часі, тут і зараз.

Далі термін у 20 років половинимо, отримуємо 10 років. Повторюємо процедуру, ділимо аркуш на ті ж категорії, відмотуємо термін 10 років назад, але зі встановленням причинно-наслідкових зв’язків. Наприклад, якщо тоді дитині було 20 років, то тут їй 10. Моїй фірмі було 15, тут 5. Якщо будинку десять років, то тут його ще немає. Отже, за 10 років до цього ми повинні робити конкретні дії, щоб його отримати (заробляти стільки-то і т. д.) До речі, з причинно-наслідковими зв’язками в нашій країні — велика біда. У нас люди втратили усвідомлення таких речей. Всі живуть так, ніби причинно-наслідкових зв’язків не існує. Такий собі інфантилізм.

Йдемо далі. Закінчивши з десятирічною історією, ми знову половинимо термін, тобто беремо п’ять років. Встановлюємо причинно-наслідкові зв’язки. Наприклад, якщо через 20 років у нас докторський ступінь, то що ми повинні зробити на цьому етапі, щоб досягти своєї мети. Потім залишаємо два з половиною роки, один рік, і так до місяця. Зазвичай, коли мої клієнти доходять до місяця, лунає слово із закінченням «...дець», адже людина бачить причинно-наслідкові зв’язки. Простіше кажучи, якщо я в цьому місяці не складу іспит, то докторський ступінь у майбутньому можна викреслювати. Якщо ми не зробимо ось це і те через два або три місяці, то в нас це відгукнеться і через 10–20 років.

Раджу робити таку «шаманську» процедуру раз на три-чотири місяці, причому абсолютно з нуля. Не діставайте ваші старі записи, адже за цей час ваша особистість могла трохи змінитися. Може бути, ви пішли грати в гольф і захопилися ним настільки, що вирішили, що тепер він стане частиною вашого життя. У вас може з’явитися новий проект, нове захоплення. Після написання нового плану звірте його зі старим: раптом щось забули чи хочете щось викреслити.

У мене є можливість спостерігати за динамікою моїх студентів. Є люди, з якими я працюю по п’ять-сім років. Ті, хто користується цією технологією, мають найкращі результати — в бізнесі, сім’ї, в цілому в житті.

Якщо такою технологією користується пара, це, швидше за все, зміцнить сім’ю і призведе до довголіття у відносинах. Звичайно, я не відкидаю важливий блок взаєморозуміння в парі, вміння розмовляти одне з одним, бути чесними, здатними обговорювати, можливо, дуже делікатні речі (це тема для окремої статті).

Щодо спільних цілей. Буває, що ви хочете купити будинок, ваша половинка — ні. Як правило, люди сходяться з подібними поглядами, цю спільність потрібно підтримувати. Погляди диференціюються, різняться, якщо відпускати все на самоплив, тоді кожного несе у свій бік. Вирішення питання — комунікація. Люди можуть домовитися про все, якщо цього хочуть і вміють це робити. Так чи інакше, це праця. Праця зі збереження вашої ідентичності переконань, цінностей, поглядів, прагнень. Те, що людей перетворює на єдине ціле.

Мені часто ставлять питання: як себе мотивувати? Мені подобається відповідь Артемія Лебедєва: «Та ніяк. Залишайтеся в ж..і!» Пам’ятаєте, як у Бродського?

Это — влиянье грядущей трупности:

всякий распад начинается с воли,

минимум коей — основа статики.

Так я учил, сидя в школьном садике.

Чимало людей думають, що за планом жити нудно. Вони помиляються! Це дає абсолютну свободу. Адже ти сам режисер свого життя. Нудно, коли ти живеш за чужим розкладом, який склав за тебе керівник. Не варто сприймати графік як щось непорушне — життя вносить свої корективи. Лише за графіком жити не вийде, можна змінювати пункти, виставляти пріоритети. Однак тільки планування дає свободу, а також допомагає будувати своє щастя.

Коли я сиджу і нічого не роблю, я просиджую час, який кожному з нас відпущено. В інтернеті є таймери, де можна 80–90 років людського життя вивести в годинах, хвилинах. Наприклад, якщо з 80 років відняти час сну, харчування, пересування і т. п., залишиться близько 200 тис. годин. Це не так і багато! Заведіть таймер на зворотний відлік часу, що залишився, проживіть так три дні. Подивіться, чи захочеться вам марнувати час. У мене був такий досвід тривалістю в тиждень. Після цього я прийшов до того, що всі мої справи розписані далеко вперед. Моє улюблене прислів’я американських індіанців звучить так: «Навіть дохла риба може плисти за течією».