Закоханість — це віддзеркалення наших потреб

Психолог Олег Хом'як розповідає про психологію кохання: як і чому ми обираємо своїх партнерів і що таке любов з першого погляду.

Темою психології кохання і стосунків у парі більше цікавляться жінки, вони намагаються налагодити і облаштувати цю частину свого життя. У багатьох жінок є споконвічне розуміння, що вони через стосунки з чоловіком забезпечують собі соціальний успіх. Чоловіки ж вважають, що ця частина життя вибудується сама собою, через що і залишаються абсолютно беззахисними перед тонкими жіночими маніпуляціями. Це не є проблема жінки, яка маніпулює, зрештою вона вирішує життєво важливі для себе питання, а проблема чоловіка, який через свою неуважність дозволяє собою маніпулювати. У чоловіка тема любові викликає зазвичай відторгнення: «О, ви знову хочете поговорити про ЦЕ?» Він не бачить, як ЦЕ може бути таким простором, у якому він себе підсилює, в тому числі в соціальній сфері, в успіху. У чоловіка є стереотип, що сім'я десь збоку, з тилу, але насправді це не так.

Сім'я, жінка в житті чоловіка — це вплив, вливання енергії, її баланс. Або навпаки — розтрата енергії, її витік, дисбаланс. Чоловікові потрібно подбати про те, щоб ця сфера була для нього «ефективною». Тоді вона буде підтримувати його цілісність і впливати на всі інші сфери життя, щонайменше, на здоров'я та успішність. Зауважте, щойно у чоловіка з'являються проблеми в родині, валиться і його соціальна стратегія чи здоров'я. Але в нашій культурі є такі розхожі стереотипи, що сім'я — це тил, це десь там, а ось робота — це фронт. Насправді фронт — це всі аспекти життя людини. Є така книжка, написана психологами Робіном Скіннером і Джоном Кліізом, яка називається «Сім'я і як в ній уціліти». Це назва чітко відображає суть того, що сім'я — це найскладніше місце з точки зору виживання, набагато більш складне, ніж бізнес чи політика. Там нас можуть чекати і різні несподіванки, і ризик влетіти в якусь стагнацію. У сім'ю в людини включення більш глибоке, ніж в усе інше, а це означає, що зачіпаються більш глибинні рівні, а вони несвідомі. Витягуються і стимулюються підсвідомі комплекси, страхи, тривоги, які не знаходяться у фокусі уваги. Чоловікові в першу чергу необхідно замислитися над тим, хто з ним поруч, ця близька людина його посилює або пригнічує. І чому поруч із ним саме ця людина.

Як же відбувається вибір партнера, якого ми вибираємо? При виборі партнера можливі дві стратегії: ірраціональна і раціональна. Закоханість — це ірраціональний вибір. Одна людина бачить іншу і раптом розуміє: «Це вона!» або «Це він!». І пішло-поїхало. Чи можна це диво якось пояснити і проаналізувати? Звичайно. Закоханість — це моя реакція на людину, яка несе мені надію на те, що задовольнить деякі мої потреби. Які? Зовсім не ті, про які можна було б подумати. Йдеться про ті потреби, які в дитячому віці не були повноцінно задоволені. Наприклад, потреба в прийнятті. Це не означає, що людина була зневажена батьками в повному сенсі слова. Можливо, її мати була занадто зайнята. Тепер людина шукає того, хто дарував би їй безумовну любов. Або інший приклад. Хлопчик у 10 років прочитав книжку і, рухомий ентузіазмом, вирішив створити діючу модель радіо — вперше в житті щось зробити самостійно. Він працює, поспішає, помиляється. В результаті радіо не працює. Увечері приходить тато, критикує роботу сина і показує йому, як треба. Начебто, намір батька благий. Але дитина приймає внутрішнє рішення: «Я не здатний створити щось самостійно, потрібно спиратися на інших». Він весь час буде підсвідомо шукати впевненого в собі партнера, на якого можна покластися, досить владного, який буде ним керувати.

Дитина, яка щойно з'явилася на світ, нічого самостійно робити не може, її потреби задовольняють батьки. Вони її живлять, причому, не тільки фізично, а й емоційно, інтелектуально. Для більш якісного «підживлення» знаходять і вихователів. У дитини є потреба освоювати світ, дитина його буквально втягує в себе. В енергетичному сенсі вона повинна отримати енергію волі, силу автономності, інтуїції, чуттєвості, енергію любові й прийняття, силу волі, пов'язану з прийняттям рішень. Дитина в ході виховання повинна накопичити в собі певні якості.

Згідно з теорією психосоціального розвитку Еріка Еріксона, людина проходить вісім стадій розвитку особистості від народження до смерті, п'ять основних — в дитячому віці. До року вона повинна набути сили довіри, до трьох років — здобути автономність, тобто чуйність до власних потреб і бажань, до п'яти — підприємливість, тобто силу волі і дії, до 11 — вмілість, почуття компетентності, прийняття, відчуття «Я-о'кей», до 18 — силу самоідентифікації особистості, усвідомлення своєї унікальності.

Всім цим дитина насичується від батьків, вихователів, але часто, на жаль, повністю насититися не може через певні стреси.

Для дитини вкрай важливо, щоб її любили, приймали такою, якою вона є, дарували їй безумовну любов. Для дитини уособленням безумовної любові є ніжне, любляче обличчя матері, що схилилась над його колискою, образ мадонни. Або люблячий погляд сильної людини — батька. Це те, чим дитина насичується, що повинно їй дати відчуття «викоханості». Якщо такої любові багато, дитина живиться нею, живе в ній, у неї формується відчуття «я любимий, я значущий, я цінний», незалежно від того, що він робить. Дитина повинна розуміти: «Батьки можуть оцінювати мої вчинки, в тому числі й негативно, навіть карати, але при цьому вони безумовно добре до мене ставляться». З цього відчуття викоханості формується внутрішня впевненість. Багато хто думає, що впевненість — це щось жорстке і навіть агресивне, але насправді впевненість — це внутрішній спокій, розслабленість.

Таке відчуття дитині важливо отримувати і від мами, і від тата. В першу чергу, звісно, від мами. Але ж мама не ідеальна. У неї можуть бути проблеми — і з татом, і з власним «Я» (її особисті дитячі проблеми), і з обставинами, яких вона не може уникнути (війна, голод і т.і.). Тому мама час від часу роздратована (кричить) або пригнічена (плаче). Це залежить від її характеру. Тому дитина може маму не тільки любити, але і боятися, ненавидіти або жаліти. Така дитина недоотримує любов, ця потреба в ній фрустрована. Вона виростає, а потреба бути коханою в неї залишається. Такий чоловік реагує на тих жінок (а жінка — на чоловіків), які в його (її) уяві, в його (її) внутрішній фантазії дадуть йому (їй) це.

Вельми часто реакція на протилежну стать пов'язана не з дорослими почуттями і потребами, а саме з дитячими, інфантильними. Жінка фантазує, яким повинен бути її ідеальний чоловік: сильним, надійним, який захищає, на руках у якого можна згорнутися калачиком. По суті це не її чоловік, це її тато. Вона шукає ідеального тата. Навіть якщо вона знайде такого чоловіка, не факт, що вона буде щаслива. Вірніше, вона знайде не такого, як мріє, а такого, щодо якого у неї будуть певні очікування. І якийсь час він навіть може відповідати її очікуванням. Адже у нього теж є дитячий сценарій: мама плакала, а заплакану, слабку жінку потрібно оберігати. Але постійно він таким не буде, адже він теж людина, і у нього є власні потреби і фантазії. Він теж має свій стереотип. У його уяві справжня жінка — це мадонна. У якому б ти не прийшов настрої або стані, вона на тебе дивиться люблячим поглядом, вона тебе відчуває. На фазі закоханості це працює, вони один одному це дають. Але потім починається дисонанс, хтось не співпадає.

Але перші переживання були дуже сильними і починається очікування: «А раптом вийде знову?». Що таке наші очікування? Це буквально спрямована мною сила на іншу людину. Я створюю в своєму мозку картинку і «надягаю» її на людину. А потім прагну отримати ту картинку назад. Нам складно відмовитися від своїх очікувань, адже ми їх ніби «проінвестували», вклали душу. Найпарадоксальніше: те, що ми прагнемо отримати від іншого — це те, що самі в нього вклали — «свою душу», створений нами образ, емоцію. А як він може нам це повернути, якщо цього у нього ніколи не було? Тут важливий — здоровий — процес полягає в «забирання свого назад».

Крім цього, існують ще й стереотипи, нав'язані книжками, фільмами, журналами, батьківськими уявленнями. Утрирувано: жінка повинна бути тендітною ніжною білявкою, вище середнього зросту, бажано лікарем (або, навпаки, невисокою яскравою жвавою брюнеткою, як Вів'єн Лі в ролі Скарлетт); чоловік повинен бути великим, плечистим і трохи грубуватим (або, навпаки, в окулярах і з тонкими довгими пальцями). Ми таких шукаємо і зазвичай знаходимо. «Обкладинка» може бути такою, як треба, а внутрішній зміст, на жаль, часто не відповідає нашим потребам.

Так що ж, кожна така зустріч — помилка? Зовсім ні. Людина повинна набути певну якість, певну силу, і вона шукатиме тих людей, за допомогою яких вона може це отримати. Людина буде, умовно кажучи, наступати на одні й ті ж граблі, поки не знайде ту якість, за якою «полює», поки не добере те, чого не добрала в дитинстві. Це такий елемент «доживлення». Причому не факт, що людина доживиться, емоційно дохарчується. Вона може і розчаруватися. Це розчарування і породжує у деяких чоловіків і жінок уявлення, що «всі мужики — козли (варіанти — бабії, придурки, ледарі тощо)» і «усі баби — стерво (варіанти — продажні, повії, дурепи тощо)». Це закриває питання, але не вирішує проблеми.

Щоб цього не сталося, необхідно, тільки-но починаються конфлікти, розібратися, що стало стимулом для створення відносин і відстежити свої очікування. Їх потрібно не тільки визначити (самостійно або за допомогою фахівця — психолога, психотерапевта), а й опрацювати, повернути собі і наповнитися цією силою, якої нам не вистачає, яку ми шукаємо в партнері. Причому наповнитися не від когось, а знайти цю силу в собі. Ця сила є всередині, вона просто не прийнята. І її потрібно зібрати.

Любов з першого погляду — це реакція на ту якість, на ту силу, якої людині не вистачає і яку вона може або отримати від іншого, або розвинути у собі за допомогою іншого. Людина — не тільки фізична, але й енергетична структура. Наші потреби — це енергетика. Скажіть собі: «Я хочу любові» або «Я хочу близькості». Ви висловили намір. Цей намір відбився на вашій енергетиці, відкрилися певні енергетичні канали. Коли у ваше поле потрапляє людина, яка співпадає з цим переживанням із вашого сценарію, піде відгук у вигляді енергетичного обміну. Спочатку, коли спалахує закоханість, вмикаються всі енергетичні центри людини (чакри) і між закоханими йде інтенсивний енергообмін по всіх цих центрах. Приплив енергії настільки величезний, що людина перебуває в ейфорії, у стані наркотичного трансу. На цій енергії вона може гори зрушити, але з боку виглядає дещо неадекватною. Насправді людина і сама здатна продукувати таку кількість енергії, вона в ній є, закоханість лише розкриває цей потенціал.

(Далі буде)

Підготувала Інга ЛАВРИНЕНКО