Заборона критики влади і правовий нігілізм керманичів

Існує чимало прикладів нераціональності, недоцільності, недалекоглядності, зрештою корупціогенності при прийнятті важливих і не дуже для держави рішень. Але наразі хотілося би звернути увагу на не таку вже і прикметну подію — затвердження Кабміном Правил етичної поведінки державних службовців шляхом прийняття доволі вже відомої постанови №65 від 11 лютого 2016 року (далі — Правила КМУ).

Мене як посадову особу органу місцевого самоврядування спочатку зацікавили дві речі: перша — розрекламована заборона на публічну критику органів державної влади і посадових осіб (п. 2 ч. 7 Правил КМУ) та друга — в преамбулі постанови відсутнє обґрунтування, на яких підставах і для чого ухвалено цей документ.

Проаналізувавши чинне законодавство, дійшов таких висновків.

Ч. 2 ст. 19 Основного Закону передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З іншого боку, ч. 1 цієї ж статті встановлює, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Питання етичної поведінки посадових осіб публічної влади регулює Закон України «Про запобігання корупції», в якому для цього відведено цілий розділ VI «Правила етичної поведінки».

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 11 цього закону, повноваженням щодо затвердження правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування наділено один-єдиний орган — Національне агентство з питань запобігання корупції. Хоча і тут не обійшлося без колізій та казуїстики. Вже ст. 37 цього ж закону визначає вимоги до поведінки осіб таким чином:

1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього закону, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх службових чи представницьких повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог встановлюються цим законом, який є правовою основою для кодексів чи стандартів професійної етики.

П. 2 ст. 37 закону уповноважує Національне агентство щодо затвердження вже загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Закон також встановлює, що державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у випадку необхідності розробляють та забезпечують виконання галузевих кодексів чи стандартів етичної поведінки їх працівників, а також інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб.

Законом про Кабінет міністрів не надано повноважень щодо встановлення правил етичної поведінки державних службовців та інших осіб. Окрім того, ст. 3 визначає принципи діяльності Кабміну, а саме п. 2. Кабінет міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про державну службу» визначає етику поведінки державного службовця, згідно з якою державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Жодного слова про правила етичної поведінки, як у зазначеній статті, так і в законі в цілому.

Майбутня редакція закону «Про державну службу» (документ набере чинності 1 травня 2016 року) порівняно зі старою редакцією вже рясніє згадуваннями про правила етичної поведінки в частині обов’язку їх дотримання та встановлення відповідальності. Цікаво, що ст. 47 «Правила внутрішнього службового розпорядку державного органу» передбачає, що загальні правила етичної поведінки в державному органі визначаються Правилами внутрішнього службового розпорядку державного органу.

Тут вже, сподіваюсь, варто зупинитись. Повернімося до початку. Враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що Кабмін шляхом прийняття постанови №65 від 11 лютого 2016 року вийшов за межі власної компетенції та постановив неконституційне (ст. 19 та ст. 34 КУ) та незаконне рішення (ст. 3 закону «Про Кабінет міністрів України», ст. 37 закону «Про запобігання корупції»).

В цьому випадку уряд мав право затвердити стандарт чи кодекс етичної поведінки державних службовців певних категорій без заборон стосовно конституційних прав та, з метою вирішення питання щодо публічної критики, звернутись в порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України. Бо формується дуже неприємна тенденція в органах державної влади — недотримання та невиконання чинного законодавства. Наслідки неважко прогнозувати, але страшно очікувати. І без реального активного громадянського суспільства перспектива в нашої країни темна, бо сучасні керманичі ані контролю, ані гальм не мають…