Зворотний бік боротьби з рейдерством

Ми не встигаємо за змінами, що відбуваються навколо. Нове з'являється у довкіллі сучасної людини такими темпами, що не дозволяють правильно оцінити зміни і справедливо на них відреагувати. У Раді 6 жовтня було ухвалено законопроект №5067, підтримуваний Мін'юстом, який розширює повноваження міністерства в частині проведення перевірок і посилення відповідальності реєстраторів. Його називають «антирейдерським», і законодавці вважають, що з його ухваленням відбудуться позитивні зміни в боротьбі з цим складним явищем.

Поняття рейдерство (від англ. raid — набіг або raider — нальотчик) прийшло в наше життя з морської термінології. Так звалися поодинокі кораблі, що завдають шкоди комунікаціям противника. Корсари, або рейдери, грабували і знищували торгові судна противника — і називалися такі кораблі по-різному. Із XVII століття судна подібного класу, здатні виконувати завдання незалежно від основного флоту, отримали назву крейсер. Крейсер «Аврора» своїм пострілом у жовтні сто років тому тільки підтвердив сформовану піратську репутацію і благословив вакханалію, що почалася слід за цим.

Слово, яким позначили зухвалість та ефективність дій на морі, прижилося і в економіці. Так почали називати тих, хто, користуючись вразливістю місцевого законодавства, ставав власником чужого капіталу. У США, звідки до нас прийшло це слово, воно не має негативного забарвлення. Там структури, що займаються подібними справами, вважають свого роду санітарами бізнесу, які знищують неефективний менеджмент і прибирають випадкових і нерозторопних господарів.

Термін «рейдерство», що прижився в журналістському середовищі, не має жодного юридичного трактування. Найвідомішими рейдерами — ще до появи в економіці цього слова — були Джон Рокфеллер у Штатах і сімейство Ротшильдів у Європі, чиї діяння були далекі від благородства. Але історія давно розставила крапки над легітимністю і справедливістю заробітку їхніх статків.

Недружню, або рейдерську атаку на позиції опонента з метою заволодіння його власністю можна умовно розділити на три напрями: легальний, кримінальний і третій — щось середнє, що обрало для себе вид легального, проте використовує кримінальні методи. Проти першого потрібна зважена стійкість, другому способу атаки зобов'язана протистояти держава (інакше навіщо вона тоді існує). Третій — найбільш тривалий за часом, який, на жаль, частіше закінчується на користь нападаючої сторони. Тактика й методика захисту і нападу в усіх трьох випадках зрозуміла й відома.

Таким чином, словосполучення «рейдерське захоплення», широко застосовуване в засобах масової інформації, виглядає алогічно. Злочини проти власності називаються інакше і простіше — шахрайство, крадіжка і грабіж, ну і торгівля краденим. І завдання юристів — не вигадувати нові визначення, а підвести скоєний злочин під існуючу термінологію з одного боку й допомогти роботі бізнесу — з іншого. Тим більше що співпраця юриста і бізнесмена приносить матеріальну вигоду не тільки бізнесмену.

Нинішнє наведення порядку в реєстрації і реєстрах — важливе, але далеко не головне юридичне питання. Рейдерству не потрібна правова оцінка, як не потрібна правова оцінка поняттю «погана погода». Від точності такої оцінки мало що зміниться, до того ж у кожної людини своє визначення цих слів.

Зворотний бік медалі

Нинішні кроки спрямовані на захист прав продавця, покликані оберігати його від складнощів під час передачі прав власності. Але ця медаль має і зворотний бік. Сьогоднішні зміни законодавчої бази, спрямовані на підтримку продавців, одночасно грають проти покупців.

Треба також розуміти, що дії, іменовані рейдерством, далеко не завжди пов'язані з нерухомістю, як про це багато хто думає, — вони можуть стосуватися практично всіх видів власності.

Є юридичний термін «добросовісний набувач». Так називають особу, яка заплатила гроші за майно і має на руках безумовне тому підтвердження — наприклад, банківські документи, що свідчать про перерахування грошей. Однак сьогодні часом виникає ситуація, коли в лапки можна брати і термін «добросовісний продавець». За умов клінічної відсутності в нашій державі вільних грошей із перевіркою сумлінності цієї сторони доводиться стикатися дедалі частіше. Покупець віддає гроші — і після цього у нього виникають проблеми. Наприклад, сторона, що отримала кошти, не поспішає передавати капітал у повноцінне користування новому господареві — сподіваючись на додаткові для себе преференції.

Ускладнити життя інвестору

В Україні немає широкої практики «приватного обвинувачення» або «цивільного позивача», коли стороною у процесі може виступати не потерпілий особисто, а особа, яка його представляє на підставі договору. У випадку із судовими суперечками з питань власності, що виникли після сумнівних угод, такою стороною могла б виступити страхова компанія. Зараз під час укладання угод із власністю платяться досить великі гроші посередникам і державі. Логічніше включити до суми цих виплат страховий збір, який у разі спору дозволить хоча б повернути гроші людині, що заплатила їх за власність.

Ухвалений законопроект розширює вплив Мін'юсту й перешкоджає діям як «недобросовісних набувачів», так і звичайних покупців. Але згадаємо про те, як називаються люди, які вкладають гроші у власність, — це інвестори, особи, які сподіваються отримати прибуток від своїх вкладень. Будь-яке обмеження можливостей для вкладення грошей миттєво позначається на погіршенні інвестиційного клімату.

У розвинених країнах за легітимність угоди відповідає грошима насамперед страхова компанія, яка в разі виникнення проблем спочатку компенсує інвестору матеріальні витрати, а потім у міру можливостей відшкодовує свої втрати. Саме вона спілкується з державними органами, судами, нотаріусами та всіма іншими структурами, що мали відношення до угоди. У нас же держава бере гроші за операцію, проте жодної відповідальності не несе.

Ймовірно, варто покласти цю відповідальність на третю сторону — страхову компанію, яка самостійно займатиметься пошуком всіх учасників шахрайства й надасть державі матеріали, на підставі яких буде проведено розслідування. Для цього Мін'юсту варто було би прописати обов'язкове страхування угод і вказати правильні умови цього страхування. Наприклад, можна вибрати міжнародних партнерів із давно сформованою репутацією, які знають і розуміють, що таке робота на ризикованому і навіть сумнівному полі. Якщо подію неможливо застрахувати, людям залишається вірити в містику, заряджену воду й чорних кішок — таке відчуття, що саме до цього влада підштовхує бізнес. Страховка — подушка безпеки: вона не допоможе, якщо її немає.

Як приклад ефективності можна навести обов'язкове страхування автомобілів в Україні. На цьому ринку різко скоротилася кількість шахрайських та інших протиправних дій. Недоробок вистачає і тут — наприклад, незрозуміло, чому автомобілі реєструються не так, як решта української власності. Умовно кажучи, «Криворіжсталь» можна продати через будь-якого нотаріуса, а автомобілі — тільки через реєстраторів при МВС. Але зараз мова не про це.

Дивимося в корінь

В основі всіх поточних процесів, які зачіпляють і владу, і суспільство, лежать економічні причини. Сьогоднішні проблеми держави всім зрозумілі — в Україні немає українських грошей, всі стали біднішими, заробляти тепер важче, знижується соціальна відповідальність громадян. Так і хвилі рейдерства, що прокотилися нашою країною, не прив'язані до змін у законодавство, а ґрунтуються на економічних і соціальних причинах. В жодній державі законодавство не є головною суспільною цінністю — воно завжди було лише інструментом для існування економіки й соціуму.

В Україні за попередньої влади спочатку вигадували механізм викачування грошей, потім вибирали власника служби, потім створювали саму службу, а під час реєстрації прав власності брали гроші з усіх — і з законних, і з сумнівних власників. За реєстрацію своїх прав на нерухомість законний власник платив від 50 до 200 дол. за квадратний метр. Такі ставки існували до 2013 року. Сумнівний власник теж міг заплатити і стати господарем квадратних метрів — після чого його називали рейдером і з цим тягарем йому доводилося жити далі. Приблизно до того часу, поки цю нерухомість не перепродували кілька разів і у фіналі не виходив «добросовісний набувач» з повним набором паперів, що підтверджують легітимність угоди. Але це було вчора, а сьогодні — створення ще одного контролюючого додатку не поліпшить роботу гаджета під назвою «держава Україна». Ускладнить — безсумнівно, але ускладнити й поліпшити не одне і те саме.

Чи є вихід

Потрібно спробувати повернути суспільство обличчям до справедливих судів, адже якщо людині не можна піти до суду, вона схильна піти по зброю й почати вирішувати проблему самостійно. Як вирішуються проблеми за допомогою зброї, в нашій країні знають не з чуток. Страхові компанії можна залучати і для вирішення судових питань — механізми вже озвучувалися. Під страховими компаніями маю на увазі не недолугий вітчизняний бізнес, а закордонні фінансові інституції, що давно й успішно функціонують. Механізмів їх залучення безліч, і вони об'єктивні. Нехай гроші допомагають грошам.

Слід пам'ятати, що корупція — необхідна умова рейдерства, і держструктури часто до нього залучені. Ця залученість легко простежується від центральної до місцевої влади. Населення не має відчуття радикальних змін. Нехай всі й розуміють, що правоохоронці є лише інструментом, але через пильну увагу суспільства саме вони приймають на себе основний негатив від того, що відбувається.

Рейдерства практично немає в Європі. У нинішніх США, з їхнім надлишком юристів, використовуються білі та сірі схеми захоплення власності. В нашій державі ця проблема є, і можна назвати десяток пов'язаних з нею моментів, які шкодять економіці. Недружнє захоплення завдає миттєвих втрат підприємству, і цьому дуже важко протидіяти в наш розбалансований час. Завдання рейдерів здебільшого сконцентровані на отриманні миттєвого прибутку, під час захоплення підприємства найчастіше цікавить високоліквідна нерухомість і металобрухт, на який ріжеться вся інфраструктура й обладнання. Це підриває соціальну сферу та позбавляє людей перспектив. Рейдерські дії стимулюють корупцію в судах, які виносять спірні рішення, і у структурах державної влади. Такі дії «вичавлюють» економіку, адже не мають відношення до розв’язання реальних завдань. Вони також консолідують кримінальну сферу, що стає загрозою для існування суспільства й держави. Престиж України у світі і так недостатньо високий, а діяльність рейдерів руйнує інвестиційний клімат, завдаючи важковиліковних іміджевих втрат. І найсумніше, що владі вкрай важко оцінити реальний збиток від рейдерства.

У цій ситуації сподіватися на поліпшення чинних законів, без радикалізації принципових підходів, дивно. У сильних державах спірні питання спокійно делегуються структурам, що працюють у бізнесовому полі. Чому це не намагаються зробити в Україні, залишається загадкою.