Геть самокопання: як припинити пошуки себе і почати жити

Всі ми чули про те, як важливо заглядати всередину, шукати себе і сприймати речі такими, якими вони є. Що ж із цим може бути не так?

Китайські філософи дві тисячі років тому сказали б, що тяга до самопізнання вивела нас на небезпечну стежку помилок і самообмеження. Спробуйте подумати про себе так, як це робили вони: немає ніякого істинного «я» і немає «я», яке можна знайти, абстрактно вдивляючись всередину. Таке «я» було б всього-на-всього моментальним знімком вас у конкретний момент часу. Ми — складні, багатогранні особистості, що живуть своє життя, взаємодіючи з іншими складними й багатогранними особистостями. Те, ким ми є зараз, залежить від стосунків з іншими людьми, що постійно змінюються.

Такі філософи, як Конфуцій, вважали, що жити треба за принципом «начебто». Вони стверджували, що, слідуючи ритуалам «начебто» — які за своєю суттю протилежні ставленню до себе як до чогось справжнього, істинного, — ми стаємо кращими.

Як це працює? Уявіть собі гру в хованки з дитиною. Якщо ви вдаєте, що не можете сховатися як слід, то і ви, і дитина прекрасно розумієте, що ви просто придурюєтесь. Але граючи ці ролі, ви обидва ламаєте свої звичні поведінкові шаблони. Дитина тріумфує, перемагаючи дорослого, а дорослий не може за себе постояти, стає вразливим.

Ми відокремлюємося від того, ким ми є, коли помічаємо, що заглибилися в не надто хорошу ситуацію, і активно працюємо над тим, щоби змінити своє ставлення — «начебто» в цей момент ми стаємо іншою людиною. Таких можливостей у нашому житті безліч. Наприклад, коли ми весело з кимось вітаємось, хоча насправді нам сумно; коли ми спокійно реагуємо на подразник, хоча наше «справжнє» почуття — злість. У подібних випадках ми залучаємо альтернативну реальність, де самі створюємо нові грані себе, і кожного разу після цього ми «повертаємося» вже трошки іншими людьми.

Коли ми ось так нечесні щодо себе, це дозволяє нам зламати негативні шаблони поведінки. Конфуцій (який, судячи з усього, бачив небезпеку в егоцентризмі й, напевно, жахнувся б від тесту на тип особистості за Майєрс — Бріггс) вчив, що ми мусимо «подолати себе». Його ритуали звільняли людей від поняття «істинного я».

Але якщо немає ніякого справжнього «я» і всі ми постійно змінюємося, ви можете запитати, як же тоді зрозуміти, що буде кращим для вас. І тут знову може прийти на допомогу розототожнення з тим, ким ви звикли себе вважати.

Дуже показовим є приклад одного студента, який у школі добре встигав із математики та інших точних наук, тому вирішив вступати до університету на економічний факультет. Водночас він цікавився китайською мовою, проте незабаром кинув навчання, оскільки вважав, що мови не є його сильною стороною. Однак після того, як студент відкрив для себе китайську філософію, він усвідомив, що не повинен був обмежуватися своєю схильністю до математики, як і неодмінно йти наміченим від початку шляхом. Він повернувся до вивчення китайської, отримав другу освіту з азіатських наук і зараз працює дипломатом. Вирвавшись із пут власних уявлень про себе, він круто змінив своє життя.

Спробуйте відчути свободу, усвідомивши, що ані «я», ані світ навколо не є чимось стабільним, цільним, досконалим. Це надає нам можливість постійної зміни якихось речей, нехай навіть на мікрорівні. Змінюючись у дрібницях щодня, ми зрештою створюємо навколо себе новий світ, що дозволяє процвітати і нам самим, і нашому оточенню.

Індивідуалісти XXI століття

У сучасному світі нам на кожному кроці пропонують різноманітні книжки й тренінги з саморозвитку. Консультанти та коучі закликають зазирнути всередину себе і знайти там відповіді на всі запитання.

Колись, у 60-ті роки минулого століття, такі заклики звучали як опір жорсткій структурі світу. Тепер же вони стали основою сучасного суспільства.

Нинішнє споживче товариство залежить від людей, орієнтованих на гнучкість і самопізнання. Залишатися нерухомим у такому середовищі — це те саме, що інакомислення. Цунамі самореалізації сприяло створенню та підтриманню ринкового попиту на, так би мовити, рабську робочу силу, яка перебуває в постійній напрузі й не має внутрішнього стрижня. Протягом останніх 50 років управлінські та організаційні теорії, які заведено вважати прогресивними, були зосереджені на «цілісній особистості», «людських ресурсах» та ідеї самореалізації через роботу. «Розвиток себе як особистості» з радикальної ідеї перетворився на основу нашої культури споживання.

Сьогодні реальний опір системі полягатиме не в тому, щоб дивитися всередину в пошуках істинного «я», а в тому, щоб відкинути всю концепцію і навчитися ставитися відповідально до самого себе та інших людей. Почути фразу «мені не потрібно себе розвивати» практично неможливо, оскільки з огляду на суспільний настрій це прозвучить як єресь.

Можливо, в сучасному світі справжнім індивідуалістом стане той, хто наважиться бути «як усі». Зараз більшість із нас — це натовп, де кожен вважає себе унікальним. Як не парадоксально це прозвучить, але саме той, хто не вважає себе індивідуальністю, вибивається з цього натовпу. Можливо, саме такі люди набагато краще розуміють самі себе.

Ті, хто відкидає ідеологію безперервного пошуку себе й саморозвитку, зрештою мають більше шансів жити цілісним життям і робити те, що є важливим саме для них. То чи не краще просто бути порядною людиною й не зациклюватися на ідеї стати унікальною особистістю.

Переклад: Людмила КРИЛОВА

Джерела: https://www.theguardian.com/lifeandstyle/2016/may/08/stop-trying-to-find-yourself

https://www.theguardian.com/lifeandstyle/2017/apr/16/its-time-to-stop-looking-for-yourself-and-resist-self-improvement-svend-brinkmann