Роберт ван Ворен: В Україні досі існує радянська судова психіатрія

Протягом століть незмінно вважалося, що особи з психічними захворюваннями не лише не варті життя, але і є некерованими й навіть небезпечними. Тому в більшості суспільств їх тримали в катівнях, якнайдалі від населення, з тим, щоб більше ніколи не випускати на волю.

У деяких випадках небезпека таких осіб полягала не стільки в наявності у них психотичного розладу, скільки у висловлюваних ними неправильних і небажаних думках. Таких людей правителі теж відправляли до темниць, а пізніше — до психіатричних закладів. Неправильні думки вважалися ознакою психічного розладу, і їх власники назавжди опинялися в ув'язненні.

Радянський досвід

Подібна ситуація існувала і в Радянському Союзі. У 1988 році 10 млн радянських громадян перебували на психіатричному обліку, сотні тисяч нудилися у психіатричних лікарнях і психоневрологічних інтернатах. Серед них були і дисиденти, такі, як Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Ганна Михайленко та Олексій Нікітін, яких катували нейролептиками і піддавали іншим покаранням. Декому з них не судилося вижити. За нашими оцінками, від 30% до 50% всіх дисидентів було відправлено у психіатричні лікарні як покарання.

Після розпаду СРСР політичних в'язнів було звільнено, проте минуло набагато більше часу, перш ніж звичайні громадяни, які страждають на психічні захворювання, побачили, як змінюються і стають більш людяними умови у психіатричних закладах. Спільно з Асоціацією психіатрів України ми реалізували сотні проектів, великих і малих, і сьогоднішня психіатрія в Україні принципово відрізняється від тієї, що була 25 років тому.

Ставлення суспільства

Однак ще повільніше змінюється ставлення суспільства загалом. Особи з психічними захворюваннями, як і раніше, стикаються зі стигмою, наявність психічних проблем досі замовчується, і загалом у суспільстві превалює думка про те, що особи з психічними порушеннями є небезпечними. Якщо запитати зараз думку населення, то, можу вас запевнити, більшість захоче, щоб особи з психічними захворюваннями були сховані в заклади якнайдалі від міст.

В українських психоневрологічних інтернатах наразі мешкають 41 тис. дорослих і 6 тис. дітей, які в більшості своїй відбувають там довічне ув'язнення, не вчинивши при цьому жодного злочину. На території всього колишнього радянського регіону кількість ізольованих від суспільства людей становить близько півмільйона. Це колосальна трагедія, про яку майже нічого не відомо за межами регіону. І на цю трагедію ми більше не можемо закривати очі.

Особи з психічними захворюваннями — такі ж самі люди, як і ми з вами. Більше з тим, кожен четвертий з нас страждає на серйозний психічний розлад, а кожен десятий наприкінці життя захворіє на деменцію. Тож подивіться навколо і порахуйте... Крім того, дослідження ясно показують, що особи з психічними захворюваннями частіше за здорових людей стають жертвами насильства, а не його джерелом. Вони заслуговують на захист, а не на стигматизацію та остракізм з боку суспільства.

Судова психіатрія

Особливо болючою темою в цій країні є судова психіатрія, що уособлює радянську психіатрію. Україна має сумну репутацію наявності однієї з найгірших у Європі психіатричних лікарень з особливим режимом, розташованої у Дніпрі. У цьому закладі катували названих мною дисидентів. Дехто з них був там загублений.

Три роки тому моя організація уклала угоду з Міністерством охорони здоров'я про початок процесу реформування судової психіатрії в Україні. Було відібрано два заклади для апробування нових послуг, навчання персоналу нових підходів і впровадження необхідних змін. Однак незабаром після зміни керівництва міністерства проект було зупинено.

Минуло вже три роки, але нічого не змінилося. Нічого. Як і раніше, існує радянська судова психіатрія, і всі вжиті міністерством заходи мають непродуманий і неструктурний характер. Ба більше, вони не лише не забезпечують захист прав людини пацієнтів у судово-психіатричних закладах, але пов'язані зі ще більш серйозними їх порушеннями.

Моя організація, спільно з партнерами з Литви та Нідерландів, готова відновити наш спільний проект зі створення гуманних судово-психіатричних служб в Україні. Однак за тієї умови, що це можна буде зробити поступово і конструктивно — таким чином, щоби поліпшувалася якість життя пацієнтів і було зроблено адекватні інвестиції у програми реабілітації та реінтеграції пацієнтів у суспільство, програми, які на сьогодні геть відсутні.

Тому що в кінцевому підсумку держава зобов'язана захищати суспільство від насильницьких і психічно хворих злочинців, і це зобов'язання може бути виконано тільки в тому разі, якщо буде забезпечено умови для лікування і реабілітації цих пацієнтів, а також для їх безпечного повернення в суспільство, не створюючи при цьому додаткового ризику.