Кандидати в президенти України — 2019: збиті льотчики

«Ракурс» продовжує знайомити читачів з передвиборчими програмами кандидатів у президенти України. Раніше ми вже розглянули групи так званих лібералів, темних конячок, дискотеки 90-х, жирних котів і натуралістів. Настав час «збитих льотчиків».

Такий поділ кандидатів у президенти на групи є вельми умовним. В принципі, під визначення «збитий льотчик» може легко потрапити половина (а то й більше) чималого кандидатника. Але коли дивишся на цих п'ятьох, то перше, що спадає на думку, — фрази на кшталт «поїзд пішов», «згадала баба, як дівкою була» і навіть чомусь «тю-тю, Гриня».

І річ не у віці: всі вони в розквіті сил, а дехто — так навіть і молоді, вони багаті та успішні. Просто система поглядів цих кандидатів, їхні агітаційні прийоми і манери настільки чітко позначають минуле, що навіть дивно, як це вони у своїх програмах ще пишуть про якесь «майбутнє України»?

Інна Богословська: теж з косою

Кандидат Богословська всього на три з половиною місяці старша за іншого кандидата — Юлію Тимошенко. Ці дві дами, які перетворили довге волосся на частину особистого бренду, сильно одна одну не люблять, хоча багато хто скаже чесно: обоє рябоє. Але до блондинки ми ще доберемося, а поки візьмемося за брюнетку.

Інні Богословській 58 років, родом з Харкова, там само, у престижному Харківському юридичному інституті (нині Юридична академія ім. Ярослава Мудрого) здобула освіту. Доктор юридичних наук. Богословська — одна з піонерів приватного юридичного бізнесу, фірма, створена нею в 1991 році, спеціалізувалася на господарському праві. І слід віддати належне: талановитого молодого юриста відразу помітили серйозні люди. Трохи пізніше в Харкові було створено аудиторську фірму, а вже у Києві — консалтингову. Приблизно в той самий час її бізнес-партнером став відомий член СДПУ(о) Володимир Шепетін, друге обличчя в партії після Віктора Медведчука.

Взагалі складається враження, що в Інни Богословської дві біографії — одна офіційна, пряма і ясна, друга — заплутана, як пригодницький роман, сповнена похмурих таємниць і загадок. Якщо переказувати другу (зрозуміло, з посиланнями на джерела), то вона і місця займе приблизно стільки ж, скільки роман. Тому обмежимося офіційною версією, теж настільки багатою, що мимоволі доведеться вихоплювати з неї лише окремі моменти.

Отже, Богословська ефектно зайшла в політику, вигравши в 1998 році парламентські вибори. Була однією з облич політичного проекту Віктора Пінчука «Озиме покоління», у 2003 році створила громадське об'єднання «Віче України» (теж проект Пінчука), від якого сьогодні і балотується у президенти. У 2007 році вона зв'язала свою політичну долю з Партією регіонів, увійшовши до складу їхньої фракції як безпартійна. У 2008-му стала членом президії політради Партії регіонів, але у 2009-му її було виключено з фракції, а у 2010-му — відновлено.

На парламентських виборах 2012 року Богословська знову пройшла в Раду за списком Партії регіонів. Тоді вона була свого роду презентаційним обличчям партії на різних політичних ток-шоу і часто опинялася в центрі гучних і захоплюючих скандалів. Найбільш, мабуть, відомим став той, коли політичний опонент Богословської Олег Ляшко обізвав її в ефірі «Шустер Live» відьмою.

Після побиття активістів на Майдані в ніч на 30 листопада 2013 року Інна Богословська першою вийшла з фракції Партії регіонів, а у 2014-му навіть похизувалась як один з організаторів знесення пам'ятника Леніну в Харкові. Однак у своєму «минулому житті» (політичному, само собою) вона встигла зробити стільки проросійських заяв і дій (наприклад, проголосувала за угоду про продовження перебування флоту РФ на території України), що якось непросто повірити в її нинішній патріотизм. 

А тепер все-таки кілька слів про програму, яка в порівнянні з біографією кандидата виглядає блідувато. Отже, що там? Пряме народовладдя, ліквідація олігархічних партій (пише це людина, яка була політичним партнером олігархів). Територіальна цілісність. Зниження податків. З цікавого — рента для всіх громадян України за користування землею, надрами і корисними копалинами: тут кандидат спокушає плебс одвічною мрією про халяву — сильний хід, нічого не скажеш. Ну а якщо додати безвідсоткові кредити на освіту і медичні послуги і списання заборгованості за валютними кредитами, то на нас чекає повний соціальний рай. Ну і там безкоштовна страхова медицина, інвестиції в культуру...

Ще про правосуддя, з яким у нас у країні, скажімо відверто, вже котрий рік відбувається казна-що. Богословська пропонує виборних мирових суддів, скасування недоторканності суддів (вельми суперечливо) і скасування судового збору з тих, хто звертається до суду щодо порушення своїх прав.

І так, корупція! Як же без корупції, особливо політичної? «Сучасні українські політичні партії… є джерелом тотальної корупції в державі».Кандидат Богословська пропонує ухвалити новий закон про політичні партії, що передбачає реальне членство і прозоре фінансування. А політичну рекламу — заборонити! Ну-ну...

До речі про олігархів: згідно з різними джерелами, на початку 2000-х Інна Богословська обслуговувала як юрист інтереси газового клану Фірташа-Бойка, тому ми плавно переходимо до наступного кандидата.

Юрій Бойко: ще один голуб миру

Кандидату від «Опозиційної платформи — За життя» 60 років, родом він з Горлівки. Навчався в Москві, хімік-технолог (за другою освітою — інженер-економіст). У рідному регіоні пропрацював 20 років, спочатку на Рубіжанському хімічному заводі, який виробляв вибухівку (гідна кар'єра — від майстра до директора), потім очолював правління ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез».

Потім кандидат перебирається до Києва і кар'єра його стрімко йде на зліт: генеральний директор «Укрвибухпрому», голова правління «Укртатнафти», голова правління НАК «Нафтогаз України» (2002‒2005) і одночасно — держсекретар Міністерства палива та енергетики, а потім і заступник міністра.

Паралельно починається і відразу круто йде в гору політична кар'єра Юрія Бойка. Спочатку він увійшов до «Трудової України» Сергія Тігіпка, потім був обраний головою Республіканської партії України, яка на парламентських виборах 2006 року увійшла до складу блоку «Не так» і... провалилася. Але тоді ж, у 2006-му, Віктор Янукович став прем'єр-міністром при президентові Ющенку (одне з найбільших розчарувань Майдану-2004), а Юрія Бойка було призначено міністром палива та енергетики.

Наступного року Бойко, який закономірно прийшов до Партії регіонів, потрапляє в парламент і залишає міністерську посаду. Але не назавжди: у 2010-му він знову міністр палива і енергетики, але вже в кабінеті Азарова при президентові Януковичі. До того ж самого часу відноситься корупційний скандал з так званими вишками Бойка, коли бурове обладнання було закуплено для України не у виробника, а у посередника, і різниця становила такий собі дріб'язоку 150 млн. Але це нічого: з кінця грудня 2012 року Юрій Бойко стає віце-прем'єром...

...А у 2014 році реєструється кандидатом у президенти і на дострокових парламентських виборах йде номером першим у списку партії «Опозиційний блок», рідної дочки Партії регіонів (нагадаємо, справу про заборону ПР остаточно спустили на гальмах рік тому).

Одним словом, Юрій Бойко — справжній послідовний регіонал, який навіть не намагається камуфлюватися, що і непогано — принаймні, не потрібно виявляти подвійне дно, все і так максимально ясно. До речі, на шостому році війни він, як і раніше, не вважає Росію країною-агресором, а програма його називається «План мирного розвитку для України».

Програма кандидата коротка: він знає, як зупинити бойові дії на сході, відродити економіку, встановити соціальну справедливість і врешті-решт зробити Україну «мирною і стабільною державою».

«Нова влада піде на прямі переговори з усіма сторонами конфлікту». Все. Подальші красивості про «гідне життя» можна не читати. Взагалі чим більше читаєш програми кандидатів, тим більше переконуєшся, що в частині тріскучої риторики вони повторюють один одного, і з них варто виділяти всього пару-трійку ключових фраз (якщо вони, звісно, там є).

З програми Юрія Бойка хотілося б узяти лише одну цитату: «Забезпечимо реальний нейтралітет та позаблоковість України. Подолаємо протиріччя з усіма країнами-сусідами, у тому числі з Росією». Вам подобається? Тоді Юрій Бойко — ваш кандидат.

Віктор Бондар: назад у майбутнє

Цей, на відміну від Бойка, верткий наче вугор, і, збираючи по відкритих джерелах його біографію, немов пазл, весь час натикаєшся на те, що окремі шматочки не стикуються між собою. Тому вибачте — даємо тільки перевірене.

Кандидату 44 роки, народився в Ленінграді, батько його був офіцером, родина часто переїжджала й осіла в Києві, коли майбутньому кандидатові було сім років. Закінчивши Суворовське училище, Віктор Бондар повчився в Харкові, в Юридичній академії, а потім у КПІ (аналітик комп'ютерних систем).

Блискуча бізнес-кар'єра починається у 21 рік: юридичний радник фінансово-промислової групи «Сигма», заступник директора Європейського фонду розвитку в Харкові, голова правління ВАТ «Донецький м'ясокомбінат» і... Коротко кажучи, у 30 років (у 2005 році) Віктор Бондар очолив Міністерство транспорту та зв'язку України. Побувши міністром з рік, став заступником глави Секретаріату президента України Віктора Ющенка.

Далі у Бондаря все теж красиво. 2010‒2012 — заступник голови Державної митної служби, голова Дніпропетровської облдержадміністрації. Маленька родзинка — наприкінці грудня 2010-го Віктора Бондаря заарештували за звинуваченням у махінаціях з будівництвом автовокзалу «Теремки» в Києві, але через чотири дні відпустили під підписку, а наступного року справу закрили за відсутністю складу злочину. Тож ложечки знайшлися, але осад лишився.

У 2012-му Віктор Бондар — депутат від Партії регіонів. У 2014-му знову стає депутатом. Але з Регіонів наш кандидат вийшов і очолив партію «Відродження» (яку було зареєстровано ще у 2004-му покійним міністром транспорту Кірпою, і ця партія стала однією з майданчиків, на якій почали тусуватися колишні регіонали).

До всього Віктор Бондар — один з депутатів-сумісників, які крутять свої маленькі гешефти, що законом, загалом, заборонено.

Ну і про програму. 28 років незалежності стали роками втрачених надій — так починає свою програму кандидат у президенти Віктор Бондар. Що ж, йому видніше — років 15 з цих 28 він прожив солодко і на топових посадах. Закінчується програма гаслом «Повернемо Україні майбутнє!»

На цьому, мабуть, і завершимо.

Олександр Вілкул: син градоначальника

Якщо ви втомилися від трьох кандидатів на «Б», то ось вам, будь ласка, «В» — Олександр Вілкул, «Опозиційний блок — партія миру і розвитку», 44 роки, родом з Кривого Рогу.

За першою освітою — гірничий інженер. Закінчив у 1993 році Криворізький технічний університет. Між іншим, саме в той час проректором там був тато кандидата у президенти Юрій Вілкул. Пізніше тато став ректором, а з 2010 року — головою міськради. Переміг Вілкул-старший і на виборах міського голови у 2015 році. Після виборів спалахнув було скандал, і Верховна Рада навіть призначила повторні вибори на весну 2016-го, на яких Юрій Вілкул переміг, слід сказати, з великим відривом.

Але що це ми все про тата? Кандидатом у президенти балотується все-таки син.

Олександр Вілкул пішов працювати на Південний горно-збагачувальний комбінат і за рік від простого екскаваторника виріс до начальника фінансово-комерційного управління, а ще за рік став заступником генерального директора з комерційних і фінансових питань.

2003‒2006 роки — генеральний директор по черзі Центрального і Північного гірничо-збагачувальних комбінатів, що входять до холдингу, який належить Рінату Ахметову, а з 2006-го — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

У 2005 році Вілкул очолив криворізьку організацію Партії регіонів, а у 2010-му — Дніпропетровську обласну організацію регіоналів. З 2006 по 2020 рік — депутат парламенту, ясна річ, від Партії регіонів. Навесні 2010-го президент Янукович призначив Вілкула-молодшого головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

У грудні 2012-го Олександр Вілкул — віце-прем'єр у кабінеті Азарова. Коли Революція гідності виперла його з міністерського крісла, він не розгубився і пройшов до парламенту, як і Юрій Бойко, від «Опозиційного блоку», у списках якої розташувався під №2.

Ну що ще? У тіньовому кабінеті, створеному тим самим «Опоблоком», Вілкул-молодший — віце-прем'єр з питань промисловості. У тому ж 2015-му він балотувався на пост мера Дніпра, але програв Борису Філатову, з дуже маленьким відривом.

Тепер трохи про програму, яка, звичайно ж, починається зі слова «Мир»: «Мир і розвиток: 4 кроки до успіху». Зараз триває війна, на якій багатіє влада, тому нам потрібен мир, до якого всього чотири кроки: зупинити війну, ухвалити нову Конституцію (і в цьому кандидат Вілкул солідарний з деякими патріотичними проукраїнськими кандидатами!), повернути впевненість у завтрашньому дні (здрастуй, СРСР!) і нарешті — забезпечити соціальний захист.

Війну пан Вілкул обіцяє зупинити за 100 днів — ввести миротворчий контингент, після чого — вибори, організовані за «спеціально ухваленими» українськими законами (цікаво, закони у нас ухвалює парламент, і жодні «спеціально ухвалені» закони за три місяці не з'являться, це має бути і дурневі ясно). Потім — правові та фінансові умови для повернення вимушених переселенців. І нарешті — відновити інфраструктуру із залученням міжнародних донорів.

З цікавого. Декларується, що Україна — європейська світська держава, і, мовляв, не можна у нас розпалювати релігійні, етнічні та мовні війни. Але далі Вілкул повертає цю тезу: «Державна мова – українська. Обласні ради можуть запроваджувати в області другу офіційну мову».

Ну і на додачу — «заборона на втручання держави в життя релігійних громад». У перекладі з кандидатської на загальнолюдську, схоже, це означає: залишити «споконвічно російські землі» і агентів впливу Російської православної церкви, які вже досить тут наагітували.

Соціалку читати огидно. «Я гарантую людям можливість чесно працювати і гідно заробляти». Можемо посперечатися, що хлопчик-мажор має дуже туманне уявлення про те, що таке «чесно працювати». Порадувало гасло «Від перинатального центру — до першого робочого місця». Так і бачиш конвеєр з немовлят, які народжуються, отримують профтехосвіту і йдуть працювати на гірничо-збагачувальний комбінат.

Юрій Кармазін: пан гетьман

Тепер поговорімо про щось веселе. Отже, Юрій Кармазін, 61 рік, досвідчений політик, один з організаторів «третього Майдану» і гетьман. Ось як!

Родом кандидат з Черкаської області, однак навчався на юриста в Одесі і там само почав професійну кар'єру: спочатку помічником прокурора в суді Центрального району, потім прокурором Приморського району. Нарешті на другому році української незалежності, змінивши погони на мантію, Юрій Кармазін став суддею Одеського обласного суду.

Свого часу кандидат заробив собі ім'я як голова тимчасової слідчої комісії ВР у справі про Чорноморське морське пароплавство, на якому наварювала гроші компанія «Бласко-ЧМП». Тут Кармазін проявив себе молодцем: колишній глава «Бласко» Кудюкін сів-таки на 10 років. А молодий принциповий юрист у 1994 році пройшов до Верховної Ради.

Вперше президентські амбіції у Юрія Кармазіна прорізалися в 1999 році, але тоді на виборах він пас задніх (10-е місце з 13). Три роки, з 2002 по 2005, політичне життя кандидата було пов'язане з «Нашою Україною», він навіть працював у юридичній службі громадського комітету «Україна без Кучми».

У 2006 році намагався пройти в парламент від власного «Блоку Юрія Кармазіна», але не пройшов, як не пройшов і на пост київського міського голови.

Загалом же наш кандидат загравав з різними політсилами, однак політична його кар'єра йшла під гору. А після Революції гідності Кармазін звинуватив Порошенка і Яценюка в корупції, і нарешті у 2015 році став одним з керівників дивної організації «Радикальні праві сили». Вони, ці сили, 20 лютого 2016-го, в день пам'яті героїв Небесної Сотні, захопили готель «Козацький» на Майдані — під штаб. І збиралися влаштувати «Третій Майдан», вимагаючи відставки уряду. Тільки он воно яка халепа — кияни покрутили пальцями біля скроні і не відгукнулися на заклики революціонерів.

І — вишенька на торті: 19 травня минулого року Юрія Кармазіна було обрано гетьманом козацтва всієї України! Тепер у нього є булава, шабля і печатка.

Водночас у нього і програма є, називається «Сімнадцять досягнень успіху разом з Народом та забезпечення диктатури Конституції України».

Перекажемо дуже коротко. У нас все дуже погано, нація знищується, влада лиходіє, а кандидат не допустить узурпації влади державою, заради чого він зробить безліч різних цікавих кроків. Наприклад, шляхом референдуму... ліквідує посаду президента України.

Ближче до середини програми, щоправда, стає вже якось зовсім не смішно: «припинення формування свідомості громадян України через засоби масової інформації на спотворення багатовікових традицій українського народу, ідей, цінностей та орієнтацій, пропагування війни, насильства, національної або релігійної неприязні, можливості розповсюдження порнографії»; «створення резервної армії на базі українського козацтва з правом носіння вогнепальної зброї»; «зобов’язуюсь забезпечити… життя по-людськи»…

Все, мабуть, досить.