Кандидати в президенти України — 2019: фахівці з безпеки

«Ракурс» продовжує знайомити читачів з передвиборчими програмами кандидатів у президенти України. Раніше ми вже розглянули групи так званих лібералів, темних конячок, дискотеки 90-х, жирних котів, натуралістів і збитих льотчиків. В цьому випуску — спеціалісти з безпеки.

Всі, хто так чи інакше мав стосунок до силових структур, полюбляють позиціонувати себе як «людей, які завжди забезпечать закон і порядок», «захисників». Серед кандидатів у президенти сьогодні — двоє екс-голів СБУ, один екс-міністр оборони й один полковник міліції, який очолював департамент у Міністерстві внутрішніх справ. Люди в погонах, які й у програмах своїх підкреслюють власну маскулінність і войовничість.

Але повернімося для початку на п'ять років тому. Ось, наприклад, що писали ЗМІ в березні 2014 року: «У Службі безпеки України відзначили, що майже 1500 співробітників не були вірні присязі і залишилися на анексованому півострові».

А ось свіжіші дані, 2018 рік. Колишній в. о. міністра оборони Михайло Коваль в суді у справі про держзраду Януковича навів такі цифри: «З окупованого Криму на материкову частину України прибули приблизно 23% військовослужбовців Міноборони, 45% військовослужбовців Нацгвардії, 28% співробітників Держприкордонслужби, 15% військовослужбовців СБУ, 3% співробітників УДО, 22% співробітників Космічного агентства».

Просто пам'ятайте про це, читаючи програми кандидатів у президенти.

Валентин Наливайченко: добровольча армія і закон про зброю

Навіть з найбільш прилизаних офіціозних довідок видно, що біографія кандидата сповнена загадок, що, втім, характерно для дипломата і співробітника спецслужби. Але наше завдання зараз — не досліджувати таємниці, а познайомити виборців у найзагальніших рисах із життям і програмою кожного з кандидатів.

Валентин Наливайченко, 52 роки, народився в Запоріжжі, у робітничій сім'ї. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступив на філфак Харківського університету (спеціальність «Російська як іноземна»). Рік по тому пішов до армії (у 80-х студентський квиток не давав права на відстрочку).

Служба Валентина Наливайченка проходила у військовій частині «Десна» в Чернігівській області. На території України, зауважте, хоча в той час гебешники всюди були начебто однаковими — радянськими. Після армії юнак перевівся з Харкова до Києва, чому, скоріш за все, посприяла саме армійська служба. Тоді представники... однієї цікавої організації вміли відбирати тямущих хлопців без зв'язків і трошки допомагати їм у кар'єрі.

Після університету, який він закінчив з червоним дипломом, Валентин Наливайченко попрацював навчальний рік на хорошому місці — викладав російську мову студентам-іноземцям у КІБІ і заодно був у виші заввідділу з роботи з іноземцями. А потім молодому викладачеві запропонували повчитися в Інституті розвідки КДБ СРСР ім. Андропова. Там він провчився з 1991 по початок 1994 року, а потім пішов за власним бажанням і повернувся в Україну. Однак старший лейтенант СБУ прослужив у цій організації всього два місяці, а після його було звільнено в запас «у зв'язку зі службовою невідповідністю».

Наступні 12 років Валентин Наливайченко провів на дипломатичній службі: спочатку три роки у Фінляндії, де доріс до першого секретаря посольства України, потім чотири роки в МЗС у Києві (остання посада — заступник начальника Консульського управління Департаменту консульської служби). Наступні два роки — в США, консул посольства України. Після Америки Валентин Наливайченко рік пропрацював заступником міністра закордонних справ, а потім на рік поїхав послом до Білорусі.

Після настільки вражаючої дипломатичної кар'єри на наступні чотири роки (2006‒2010) Валентин Наливайченко повернувся в рідну організацію на коні — головою СБУ. І взявся за реформування цієї структури. Так, наприклад, в цей час було розсекречено і відкрито для вільного доступу архіви СБУ, оприлюднено безліч документів, що проливають світло на найтрагічніші віхи української історії. Наприклад, при ньому СБУ ініціювала судовий процес щодо Голодомору.

Але в березні 2010 року президентом став Янукович, і Голодомор уже, вибачте, опинився не в тренді. Валентина Наливайченка звільнили з посади, і для нього настав новий період — партійний. Вступивши у 2010 році в «Нашу Україну», за два роки він вийшов з неї і перейшов до партії «Удар» Віталія Кличка. Цього ж року пройшов до парламенту за списком «Удару». Цікаво, що одним з помічників депутата Наливайченка був Дмитро Ярош.

Тим часом проти Наливайченка порушили справу про державну зраду — мовляв, він, бувши головою СБУ, пускав у святая святих співробітників американських спецслужб. Через рік, вже після Революції гідності, справу було закрито за відсутністю складу злочину.

Валентин Наливайченко брав активну участь у Революції гідності, а 22‒23 лютого 2014 року брав участь разом з Аваковим у спецоперації із затримання Януковича в Криму, яка закінчилася, як ми знаємо, провалом. Але наступного дня Наливайченка знову призначено головою СБУ, він увійшов до складу Ради національної безпеки і оборони, і під час його головування СБУ ініціювала низку резонансних справ, а в Росії проти нього самого було порушено кримінальну справу.

Після звільнення він став у жорстку опозицію до президента, заснував суспільно-політичний рух «Справедливість», який сьогодні дружить з «Батьківщиною», «Укропом», «Самопоміччю» та деякими іншими партіями з, умовно кажучи, патріотичної опозиції.

А тепер перейдімо до програми. Серед своїх пріоритетів кандидат Наливайченко називає відновлення миру і територіальної цілісності, інтеграцію України в ЄС і НАТО, а також безпеку громадян. Але опис шляхів досягнення цих цілей грішить розпливчастістю (що, втім, є слабким місцем дуже багатьох програм — декларуючи, «що», кандидати забувають написати, «як»).

Хоча деяка конкретика в програмі є. Наприклад, Наливайченко пропонує ухвалити закон про імпічмент президента і зняти недоторканність не лише з депутатів, а й з суддів, а також скоротити кількість держчиновників, починаючи з урізання міністерств.

З цікавих пропозицій у «воєнній» частині програми — створення резервної добровольчої армії та ухвалення закону про зброю. В частині боротьби з корупцією пропонується антикорупційний аудит всіх нормативно-правових актів (гарна ідея, до речі).

А от соціальна частина повністю складається з правильних гасел, на кшталт цього: «Створити європейську, доступну кожному систему вищої, середньої та початкової освіти» або «Гарантуємо свободу слова та розвиток вільних медіа». Тому радує те, що програма коротка, і, відповідно, порожніх слів у ній теж порівняно небагато.

Ігор Смешко: «Бог, свобода, сім'я і Україна»

Ось ще одна таємнича фігура, екс-голова СБУ, три роки відпрацював у Штатах. Ігорю Смешку 63 роки, він родом з Черкаської області (Звенигородка). За освітою — військовий інженер (Київське вище зенітно-ракетне інженерне училище). Друга освіта — юрист (КДУ ім. Шевченка). Навчався Ігор Смешко і за кордоном — у США, Англії та Швеції, але це було вже після того, як він пов'язав свою кар'єру зі спецслужбами.

А починав він як радянський армійський офіцер, служив у Німеччині. Незабаром після проголошення незалежності Ігор Смешко працював у Міністерстві оборони, а потім на три роки поїхав до США — військовим аташе при посольстві України. У 1995 році, повернувшись з-за океану, очолив Комітет з питань розвідки при президентові України, з 1997 по 2000 рік — Головне управління розвідки Міноборони. Після цього Смешко — знову військовий аташе, цього разу у Швейцарії. А восени 2003 року він стає головою СБУ. До речі, його заступником став Володимир Сацюк, наближений Віктора Медведчука, тодішнього глави Адміністрації президента. 

Після того як президентом став Віктор Ющенко, Ігоря Смешка було звільнено з посади, а у грудні 2005-го — з військової служби. Деякі джерела згадують і те, що восени 2004-го напередодні президентських виборів Смешко був присутній на тій самій вечері з кандидатом Ющенком, після якої останній серйозно захворів. Але сам Смешко заявляв, що якби особисто він справді хотів отруїти Ющенка, то будьте спокійні: довів би справу до кінця.

Повернімося до біографії. Після звільнення саме час було зайнятися політикою та громадською діяльністю. З 2006 по 2009-й екс-голова СБУ став президентом громадської організації «Центр стратегічних досліджень та аналізу». Потім було створено громадську організацію «Сила і честь», що стала пізніше партією. На парламентських виборах 2014-го ця партія з тріском провалилася, набравши менш як 1% голосів.

У 2014-му Ігор Смешко став радником президента України і головою Комітету з питань розвідки. За рік з посади його було звільнено, але він залишався позаштатним радником Петра Порошенка.

І зовсім нещодавно, в січні цього року Смешко з помпою пішов з радників, після чого відомий Дмитро Гордон опублікував відеозвернення, в якому закликав Смешка йти у президенти і рятувати Україну. І той пішов...

Який же план з порятунку держави Ігор Смешко пропонує у своїй програмі «Сім перемог для України»?

Ось, скажімо, дві перші перемоги: відновлення стабільності та керованості держави і повернення Донбасу і Криму. Чесно кажучи, суцільне «вжити заходів», «формування дієвих механізмів», «створення робочих місць, що стимулюватиме українських громадян працювати в Україні, а заробітчан — повернутися додому». Або ось: «Гарантовану воєнну безпеку держави забезпечу з опорою на високоефективний Сектор безпеки і оборони України». Загальні слова і нічого більше.

Третьою перемогою у програмі — подолання корупції! Як? Верховенство права — ось універсальний рецепт. І контролювання завершення процесу створення Антикорупційного суду. І жорсткість правових норм. І ще кілька таких самих порожніх слів.

Четверта і п'ята перемоги — відновлення середнього класу, який становив би понад половину населення, і економічна відбудова. Ефективна система законодавчого захисту, створення соціальних ліфтів... І, звичайно ж, деолігархізація, демонополізація, деофшоризація і детінізація. Знову дубль-пусто.

Від шостої перемоги — реформа державно-політичного устрою України — теж нічого цікавого не дочекаєтеся. Як і від сьомої — будівництво справжньої демократії в Україні.

Але в самому кінці програми серед загальних фраз виявилася скалка: «Бог, свобода, сім’я і Україна є найвищими духовними цінностями українського народу». Що ж ці кандидати, знавці духовних цінностей, в масі своїй так люблять розписуватися за народ? І бога свого пхати всюди, куди тільки можна?

Анатолій Гриценко: чесний пан «Не»

Впізнаваність і згадуваність кандидата прямо пропорційна його рейтингам. У екс-міністра оборони Анатолія Гриценка, кандидата від партії «Громадянська позиція», рейтинг дуже пристойний, він дихає в потилицю трьом лідерам перегонів, і його біографію сьогодні не обговорює тільки ледачий. Тому ми пройдемося по ній дуже коротко, не зупиняючись на скандалах.

61 рік, родом з Черкаської області (Якщо Ігор Смешко зі Звенигородки, то Анатолій Гриценко — з села під Звенигородкою, практично земляки). Закінчив Суворовське училище, потім — Київське вище авіаційне інженерне училище, вже після проголошення незалежності навчався в США (Інститут іноземних мов і Університет військово-повітряних сил).

У військовій частині Гриценко прослужив півтора року — з 1979 по 1981, потім був ад'юнктом і потім — викладачем Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. 1992‒1994 роки — начальник проблемно-аналітичного управління Науково-дослідного центру Генерального штабу ЗС України (саме в цей час він був відряджений на навчання у Штати). 1997‒1999 роки — керівник аналітичної служби апарату РНБО. У 1999-му був звільнений у запас і став президентом Українського центру економічних і політичних досліджень (більше відомий як Центр Разумкова).

Анатолій Гриценко працював у виборчому штабі Ющенка у 2004 році, а в лютому 2005-го, відразу після того, як Ющенко став президентом, кандидата Гриценка було призначено міністром оборони в уряді Тимошенко. Коли у вересні 2005 року Ющенко відправив у повному складі у відставку уряд Тимошенко, для Гриценка він зробив виняток і той лишився міністром оборони, але вже в уряді Юрія Єханурова, а потім, у 2006 році — в уряді прем'єра Януковича.

У 2007 році Анатолій Гриценко стає депутатом, пройшовши на дострокових виборах до парламенту від «Нашої України — Народної самооборони». А у 2009-му балотувався у президенти від громадської організації «Громадянська позиція», яку представляє і зараз.

У 2012 році «Громадянська позиція» приєдналася до «Батьківщини» і загалом до об'єднаної опозиції, і в парламент VII скликання він пройшов за списками цієї партії. Але під час Революції гідності вийшов з парламентської фракції і навіть пригрозив скласти з себе депутатські повноваження, але не зробив цього.

15 січня цього року Анатолія Гриценка було зареєстровано кандидатом у президенти. Садовий, Гнап і Добродомов зняли свої кандидатури на його користь.

За деякими джерелами, Анатолій Гриценко у 2004 році написав для кандидата у президенти Віктора Ющенка програму «10 кроків назустріч людям». Треба сказати, що та програма була кращою за його власну, нинішню. Тут знову в заголовку «люди»: «Чесний президент — служитиме людям!»

Спочатку трошки стандартних фраз про честь, совість, добробут і безпеку. А далі пішли суцільні «не». Кожна нова фраза починається з «не»: не буде поборів, не буде дискримінації, не буде популізму. Не буде президент заробляти на крові, не буде паркетних генералів, не буде імітації боротьби з корупцією... Дуже багато різних «не» — на кілька сторінок. Не буде суддів-хабарників, не буде фізичного вимирання українців, не буде космічних тарифів...

Тільки ось яка халепа. Кандидат Гриценко вважає, що малює у своїй програмі апокаліптичну картину жахів, які відбуваються у країні зараз, і лише з його приходом все зміниться докорінно. Однак психологам добре відомий такий феномен: людська підсвідомість відторгає негативну частку «не», і знову-таки на підсвідомому рівні відкладається, що кандидат збирається створити весь цей жах.

Тож з погляду логіки програма здалася порожньою, а з погляду нейролінгвістичного програмування — абсолютно провальною.

Олександр Соловйов: 100 днів

Ще один голуб миру залетів у наш кандидатник з Міністерства внутрішніх справ: Олександр Соловйов, 45 років, родом з Донецької області. Закінчив гірничий технікум, відслужив в армії, відучився в Національній академії МВС України. Працював в одному з райвідділів міліції Донецька оперуповноваженим з економічних злочинів, потім по економічній лінії перейшов «на місто».

Десять років, з 2000-го по 2010-й, Олександр Соловйов відслужив у податковій міліції, впевнено піднімаючись по службових сходах. У 2010-му, після перемоги Януковича на президентських виборах, донецький міліціонер-податківець перебирається до Києва, в міністерство, де його призначено заступником начальника Департаменту фінансової та економічної безпеки.

На різних міністерських посадах, пов'язаних з економічними злочинами, кандидат Соловйов пропрацював до 2015 року, звільнився з посади заступника начальника управління — начальника відділу Департаменту захисту економіки Нацполіції України, дослужившись до полковника.

Звільнившись з органів, Олександр Соловйов пішов у політику і сколотив партію «Розумна сила». Щодо того, звідки взялися гроші на партію, ходять різні чутки, і переказувати ми їх не будемо. Але до партії увійшло чимало силовиків — поліцейських і працівників прокуратури — вихідців з Донбасу, звільнених після подій 2014 року. Взагалі якщо поритися в інтернеті, про цю партію можна прочитати багато цікавого — аж до підозр в організації замаху на журналіста Аркадія Бабченка, а також про те, що цей замах прямо фінансувався з Росії.

Сам Соловйов у партію вкластися не міг, він небагатий, у 2017 році заробив трохи більш як 200 тис. грн, та плюс ще майже стільки ж заощаджень у банку. Ось дружина його — та багатша, але все одно, судячи з декларації, тягне максимум на верхівку середнього класу.

Партія виступає за горезвісну багатовекторність, а також за бога, сім'ю і порядок. Звідси зрозуміло, що ми знайдемо у програмі кандидата Олександра Соловйова «Мир! Порядок! Добробут!».

Починається вона феєричним перлом: «Дід і батько вчили мене, що справжній чоловік повинен бути захисником своєї країни, народу, сім’ї та загальноприйнятих цінностей». Десь у Штатах кандидат у президенти після такої заяви відразу б згорів — його би по судах затягали за сексизм і дискримінацію. Але у нас нічого — пройшло.

Далі коротко: в Україні жах і морок. А кандидат готовий встановити мир «без зайвих військових втрат». Через місяць після інавгурації він готовий ухвалити державну доктрину військово-політичного нейтралітету, розігнати іноземців з державних посад, прищучити іноземні фонди, закордонні посольства і представництва — і все за 100 днів!

Жорстка кримінальна відповідальність за «дискримінацію за мовною, культурною, релігійною ознакою» — за 100 днів.

Підготовка законопроекту «Про культурну децентралізацію» (це, напевно, щоб кожен регіон міг влаштувати у себе, наприклад, маленьку Росію) — за місяць!

Кримінальна відповідальність за втручання чиновників і політиків у церковні справи (читай — відновити у правах РПЦ) — за 100 днів!

Там ще є про казнокрадів, про скасування шкідливих для людей реформ, програма «Мільйон робочих місць» — знову-таки за 100 днів.

Загалом напрямок думок кандидата Соловйова зрозумілий. Наостанок цитата: «Підготовка законопроекту щодо стимулювання дітонародження… — протягом 100 днів після інавгурації».

Віталій Купрій: громадський прокурор

Щоб у вас не залишалося загального важкого враження, ось кандидат, який ніколи не носив погонів і потрапив у цю групу чисто номінально: у 2014 році він був радником з питань правоохоронних органів і боротьби зі злочинністю Ігоря Коломойського, який тоді був головою Дніпропетровської ОДА, та й програма його називається «Право понад усе». Однак були часи, коли кандидат з правом поводився досить вільно.

Віталію Купрію 45 років, родом з міста Дніпродзержинська (зараз — Кам'янське) Дніпропетровської області.

Взагалі Віталій Купрій органічно виглядав би на «дискотеці 90-х» — саме в це веселе десятиліття він активно крутиться, торгує турецькими шмотками на ринках, потім відкриває в Кам'янському магазин одягу, возить також на продаж оргтехніку та офісне обладнання. У відкритих джерелах є інформація, що кандидат, який ратує за право, офіційно зареєстрував власну підприємницьку діяльність аж у 2006-му.

За діловими турботами Купрій не забуває про освіту: в 1995 році отримує спеціальність «економіст» у Дніпропетровському університеті. Загалом у кандидата п'ять дипломів, серед них — диплом магістра ділового адміністрування, отриманий в одному з австралійських університетів, диплом одіозної МАУП і навіть Інституту законодавства Верховної Ради України. Але скрізь він навчався рік-два.

А ще Віталій Купрій веде на телеканалі ZIK програму «Громадська прокуратура» (подивіться, вельми цікаво) і навіть написав книжку «Зло, яке править світом, або Шлях до щастя» (видавництво «Авваллон», 2002, 295 сторінок).

У політику Купрій прийшов простим солдатом виборчої кампанії Віктора Ющенка. Але у 2006 році виїхав на батьківщину, в Кам'янське, створив громадську організацію «Всеукраїнське об'єднання юристів «Маємо право!». У 2010-му потрапляє до міськради від партії «За Україну». Перша спроба пройти в парламент самовисуванцем у 2012 році зазнає невдачі. Тоді Віктор Купрій вступає у «Свободу», де пробув два роки, а у 2014-му, як уже сказано вище, працював у Дніпропетровській облдержадміністрації з Коломойським.

У 2014 році Віктор Купрій таки потрапив до парламенту за підтримки БПП, але через півроку, навесні 2015-го, вийшов з фракції, вступив в «Укроп» і почав різко критикувати Порошенка.

Минулого року Купрій вийшов і з «Укропу» і тепер начебто збирається створювати свою політсилу, але поки на президентські вибори пішов самовисуванцем.

Судячи з декларації за 2017 рік, основний дохід (4,5 млн грн) сім'я кандидата у президенти отримала від продажу магазину.

Але от невдача: багато джерел пишуть, що в липні минулого року в НАБУ було зареєстровано кримінальне провадження щодо незаконного збагачення депутата Купрія. Так, наприклад, газета «День», посилаючись на журналіста Дмитра Воронкова, пише: «Згідно з матеріалами кримінального провадження, НАБУ підозрює позафракційного нардепа Купрія в тому, що він оформляв депутатські звернення в Генеральну прокуратуру в інтересах іншого народного депутата — члена фракції Радикальної партії у ВР Сергія Рибалки. При цьому за кожне таке звернення Купрій отримував від Рибалки по 5 тис. євро. Оскільки протягом останніх кількох місяців Віталій Купрій став автором щонайменше 118 подібних депутатських запитів, то, за версією детективів НАБУ, його неправомірна вигода могла становити сумарно 590 тис. євро або 20 млн грн».

Але чи знайдуть щось там детективи НАБУ, поки невідомо, тому давайте краще про програму, яка ставить право понад усе.

Починається вона з необхідності конституційної реформи і заміни державної моделі управління, згідно з якою у президента не буде функцій виконавчої, законодавчої чи судової гілки влади, а «буде впроваджено нову Конституцію і визначено нову контролюючу гілку влади, яку очолить президент. Строки повноважень президента і парламенту зменшаться до чотирьох років».

Але щось заважає повірити в серйозність цих намірів. Річ у тім, що буквально 22 березня у своєму Facebook Віктор Купрій похвалився тим, що захистив кандидатську дисертацію в галузі конституційного права. «Я переконав вчених, що змінювати зараз Основний Закон не можна», — пише він і додає, що «внесені зміни щодо курсу в ЄС і НАТО є нелегітимними!»

Ось так: тут граємо, тут — рибу загортаємо. Після цього треба було б пильно і занудно вивіряти кожну фразу програми, але це — марна праця, і читачеві ні до чого. Тому, переглядаючи програму, просто триматимемо в голові той факт, що кандидат Купрій може одночасно заявляти діаметрально протилежні речі.

Трошки по пунктах — парламент скоротити до 300 осіб, нещадно припиняти повноваження депутатів, які пропустили понад 10% засідань (за даними ЗМІ, сам Купрій прогуляв 38% засідань і входить до списку найбільш неефективних депутатів).

Тепер про корупцію: повністю замінити керівний склад правоохоронних і судових органів (хоп — і готово!). Ну, право на носіння нарізного короткостволу схвалить багато хто. Як і скасування судового збору для малозахищених верств населення.

Ще з цікавого — ліквідація «Нафтогазу України», рівномірний розподіл рентних платежів за природні ресурси серед громадян (подібний пункт був у кандидата Богословської, і, повторімося, обіцянка халяви — це сильний хід).

Економіку лібералізувати, ПДВ прибрати, митні збори з імпорту високотехнологічного обладнання зняти, розмитнення автомобілів — не більш як 1000 євро.

А ось мораторій на продаж землі, на думку кандидата Купрія, слід продовжити, і в цьому він теж дивним чином згоден з «біло-блакитними».

Соціальні бла-бла-бла переказувати нецікаво, там одні загальні місця.

Загалом, з огляду на те, що кандидат Купрій сьогодні говорить одне, завтра інше, післязавтра третє і змінює політичні уподобання як рукавички, серйозно до цієї програми ставитися навряд чи варто.