Новини
Ракурс

18 років дії Конституції відкидалося поняття «поділ влади»

Інститут держави і права ім. В. Корецького провів науково-методологічний семінар, присвячений актуальним проблемам розвитку конституційного права в Україні. Доповідачі, здебільшого науковці, торкалися різних аспектів цієї галузі права, починаючи від суто теоретичних міркувань і закінчуючи практичними пропозиціями щодо окремих питань життєустрою країни.

Не оминули згадати і Конституційний суд та його не дуже гарну роль у зміні конституційного правопорядку в Україні. Зокрема, головний науковий співробітник згаданого інституту, член-кореспондент НАПрНУ Євген Кубко зауважив присутнім суддям КСУ, що за деякі їх рішення стає соромно. І нагадав сумнозвісне рішення №2222 від 30 вересня 2010 року, яким було скасовано Конституцію 2004 року, яка визначала парламентсько-президентську форму правління в Україні та суттєво урізала повноваження президента країни. Саме завдяки цьому рішенню Янукович отримав необмежену владу, що врешті-решт і призвело до сьогоднішнього стану речей.

Суддя КСУ Сергій Вдовіченко на цей закид відреагував так: «Ми не з голови беремо ці рішення, а  спираємося на думку фахівців-науковців з різних інститутів. Беремо їх висновки, опрацьовуємо, вирішуємо. Так, висновки бувають різні, часом зовсім протилежні, бо є різні наукові школи. Це ви, науковці, спочатку між собою домовтеся, щоб було спільне бачення проблеми. Ми справді беремо один висновок, інший відкидаємо, бо як їх сполучити між собою? Тривалий час радимося, сперечаємося. Ви нам зараз закидаєте, що ми приймали політизовані рішення. А де ви всі були, коли нас, суддів Конституційного суду, просто гвалтували?»

Олександр Копиленко, директор Інституту законодавства ВРУ, член-кореспондент НАНУ у своїй промові згадав Михайла Грушевського з його «Початками громадянства» та Кирило-Мефодіївське братство. Щодо останнього він нагадав, що члени цього товариства, до якого належав і Тарас Шевченко, пропагували федералізацію. Науковці загули. Хтось не витримав і вигукнув: «Але ж коли це було? Вони таким чином прагнули розвалити Російську імперію!» «А це не має значення», — відповів О. Копиленко і швидко згорнув тему федералізації. У наступній частині свого виступу він пожалівся на прискіпливу Генпрокуратуру, яка активно втручається у конституційний процес, та знову ж таки процитував класика, цього разу Салтикова-Щедріна: «Да расцветут науки и искусства под управлением квартальных надзирателей».

«Йдеться про те, що ГПУ зараз активно розкручує справи, пов'язані з «чорними задумами вчених», які або виступали за президентську республіку, або були проти неї. І цей новий фактор конституційного процесу викликає певні сумніви і, на жаль, застереження. Не можна зараз щось писати, маючи на увазі, як відповідні каральні органи оцінять це з плином часу. Я вважаю, що свободу думки і творчості ще ніхто не скасовував, вчені мають право на свою думку. Я особисто вважаю, що нам потрібний перехід до сильної реальної влади. Як би це потім не оцінювала Генеральна прокуратура», — заявив член-кореспондент та хутко залишив трибуну. Стало очевидно, які саме науковці були мали певне відношення до скандального рішення КСУ.

Олександр Петришин, перший віце-президент НАПрНУ, академік, згадав власний досвід роботи в Конституційній асамблеї, коли, здавалося б, усім все було зрозуміло, але ідея про те, що Україні начебто потрібна президентська республіка, виникала повсякчас: «Фантом президентської республіки постійно висів над Конституційною асамблеєю».

Він розповів про проблеми пошуку оптимальної форми державного правління в Україні і про своє бачення найбільш вдалої на цей час моделі.

«Я знаю, що нинішній президент вважає оптимальною саме сьогоднішню парламентсько-президентську форму правління. І я з ним повністю згодний. Тим не менше, тут є про що говорити. Бо іноді треба багато разів обговорювати одне й те саме, щоб з’ясувати для себе цікаві і сутнісні речі.

Я пригадую себе студентом Національної юридичної академії. Тоді, у 80-ті роки, тематика, яка була присвячена формам держави, висвітлювалася протягом 15 хвилин, за які нам розповідали, що таке форма держави, форма правління, форма державного устрою, що таке політичний режим. Рівно 15 хвилин, і все. Бо вважалося, що головне не форма державного устрою, а ідея, що влада в країні належить передовому класу — пролетаріату. Все інше не мало жодного значення. Але як виявилося, насправді саме форма державного правління і має значення. Формула державного правління — це питання про дві речі: про правовий устрій державної влади та демократію, тобто народовладдя.

Що я вважав би за необхідне покласти в основу роздумів про пошук форми державного правління для України? Перше — історичний і міжнародний досвід. Друге — різні теоретичні моделі, які існують сьогодні і які необхідно осмислити. Третє — досвід власного конституційного реформування.

Президентську форму правління створили американці. А в США існують певні характерні особливості:

— подвійна демократична легітимність президента і парламенту;

— жорстка модель поділу влади, яка доповнюється системою стримування і противаг;

— персоніфікованість влади (за період правління Клінтона перелік посад, тобто обов'язків президента складав 1600 одиниць);

— надзвичайно розвинене громадянське суспільство;

— федеративний устрій держави, який вимагає персоніфікації влади.

У Європі взагалі немає такої форми державного правління як президентська республіка. Тож якщо ми вибрали проєвропейський курс, нам взагалі слід забути про президентську форму правління. В Європі існує лише парламентська демократія, у двох її видах: або як конституційна монархія, або як республіка.

У напрямку руху до парламентської моделі державного правління в Україні розглядалися такі ідеї як самостійний мандат, міністералізм, тобто безпосередні вибори прем'єр-міністра. Такий досвід у світі був. Колись вибирали прем'єра в Ізраїлі. Вони, випробувавши таку модель, від неї відмовилися.

Постійний пошук кращої форми державного правління, удосконалення парламентської і президентської моделей, призвів до виникнення змішаної форми. Першими її втілили в життя французи. За ними німці і фіни. Після Другої світової війни німці і фіни відмовилися від цієї змішаної форми правління, французи ж, навпаки, її розвинули. Що цьому посприяло? По-перше, війна в Алжирі, а по-друге, те, що з 1946 по 1958 рік у Франції впало 20 урядів.

Головна ідея змішаної моделі державного правління — те, що вона залежить від співвідношення політичних сил. Проблему протистояння президента, який належав до однієї партії, і уряду, який обирався від іншої, у Франції вирішили доволі просто: зменшили термін каденції президента і уряду та наблизили у часі президентські та парламентські вибори.

Певний час у науці існувала думка, що змішана форма державного правління — нетипова, а тому неправильна. Але саме таку модель обрали держави Східної Європи та держави, що вийшли з колишнього СРСР. Як показав їх досвід, ця модель доволі успішна.

Ми, в Україні, спробували різні варіанти і зрештою зупинилися на парламентсько-президентській формі. Вона органічна і найбільш вдала. І не потрібно ніяких радикальних змін. Слід іти цим шляхом, звісно, постійно удосконалюючи обрану форму. На мою думку, у Конституції обов'язково необхідно закріпити положення, що саме президент відповідає за узгоджену дію усіх гілок влади і за взаємодію між органами державної влади та місцевого самоврядування (як у Франції).

З іншого боку, якщо надати президенту  функції арбітра, то слід підвищувати й відповідальність уряду як вищого колегіального органу влади».

З колегою-науковцем згодний і Юрій Шемшученко, директор Інституту держави і права ім. Корецького: «Слід погодитися, що в сучасних умовах для України пріоритетною є парламентсько-президентська модель державного управління, властива майже усім європейським країнам. Саме цю модель доцільно покласти в основу організації публічної влади. При цьому остання має будуватися не тільки на засадах її поділу, а й на принципах єдності, гармонізації, збалансованості, без абсолютизації жодної з гілок влади. Потребує удосконалення система конституційного стримування та противаг, щоб запобігти зловживанню владою. Слід відділити бізнес від влади, без цього наша держава залишиться олігархічною, клановою».

Втім, є й ложка дьогтю. Василь Сіренко, головний науковий співробітник Інституту держави і права, член-кореспондент НАНУ, має особливу думку з приводу розподілу влади: «Ми багато говоримо про поділ влади, завжди про нього згадуємо як про благо при побудові форми правління. І забуваємо про те, що на наших очах усі 18 років дії Конституції відкидалося поняття «поділ влади». Я був народним депутатом протягом восьми років (член фракції комуністів, був головою Комітету з питань правової реформи, заступником голови Комітету з питань правової політики. — Ред.). Всі ці роки я бачив, як Кучма створював свою парламентську більшість, яка панувала і єднала уряд, парламент і президента в одну особу. Нинішній президент заявив, що він, парламент і уряд будуть діяти як єдине ціле. Де ж тоді місце для поділу влади? Більше того, коли діє такий підхід, в парламенті немає місця опозиції. Зараз кажуть: давайте заборонимо КПУ, ПР. Які ж ви демократи, якщо ви не дотримуєтеся принципу поділу влади, якщо ви його утискаєте? При принципі поділу влади парламентська опозиція — це провідна сила, яка контролює діяльність панівної політсили. А дії «як єдине ціле» — це шлях до узурпації влади».


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...