Кандидати в президенти України — 2019: соціалісти, націоналісти і популісти

«Ракурс» продовжує вивчати передвиборчі програми кандидатів у президенти України. Раніше ми вже писали про групи так званих лібералів, темних конячок, дискотеки 90-х, жирних котів, натуралістів, збитих льотчиків і спеціалістів з безпеки. Нарешті настав час останнього блоку —соціалісти, націоналісти і популісти.

Коли якийсь мажор, що пересів з татової волги просто у власний мерседес, пише у своїй програмі про «народ», якого жодного разу в житті в очі не бачив, це смішно і жалюгідно. Але є кандидати, у яких «народ» — центр їхньої політичної доктрини.

Соціалісти, націоналісти і вилоносний популіст готові доводити, що кожен з них — носій унікальних політичних ідей. Однак якщо прочитати їхні програми поспіль, то з'ясовується цікава річ: у деяких ключових питаннях вони виявляють зворушливу одностайність. Наприклад, у питанні про землю. Віддати її народу? Чорта з два! Мораторій і ще раз мораторій!

Ну а тепер — про кожного кандидата окремо.

Ілля Кива: людина з пістолетом

Після того як Олександр Мороз пішов з Соцпартії, у неї з'явився новий лідер. Ось тільки хто він? Ілля Кива стверджує, що це він очолив партію у 2017 році, а наступний наш герой Сергій Каплін каже, що ні, неправда це. Але в будь-якому разі Ілля Кива — цікавий кандидат.

Йому 41 рік, родом з Полтави, закінчив Геологорозвідувальний технікум, потім Педінститут. Працював головним бухгалтером, інженером-технологом на залізниці. Стверджує, що бізнесом ніколи не займався. У 2009-му закінчив Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого, але відразу в органи не пішов — ще деякий час попрацював в Державній службі автомобільних доріг, потім став заступником начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області. ЗМІ пишуть, посилаючись на Єдиний реєстр судових рішень, що саме тоді Ілля Кива став фігурантом кримінальної справи про хабар, що закінчилася для нього штрафом.

А у 2014-му життя кандидата в президенти різко змінюється: він — один з тих «нових людей», яких винесла наверх Революція гідності. Ілля Кива прийшов у 2014-му в міліцію і очолив батальйон особливого призначення «Полтавщина». Коли був командиром, він своєрідно боровся з пияцтвом у ввіреному йому підрозділі: пристібав порушників на пару діб наручниками до стовпів, фотографував, а фото відсилав рідним. Наприкінці жовтня його було відсторонено від командування, а батальйон розформовано. Але вже у грудні 2014-го Арсен Аваков призначає його заступником начальника УМВС України в Донецькій області, а влітку 2015-го — заступником начальника Херсонської обласної міліції у званні підполковника. Тоді ж Ілля Кива очолив полтавський Союз ветеранів АТО.

У Херсоні кандидат пропрацював недовго. З жовтня 2015 року він перебирається до Києва й очолює Департамент протидії наркозлочинності. І паралельно веде передачу «Трафік з Кивою» на телеканалі NewsOne. На одній з передач він запросив в ефір двох наркозалежних хлопців, запропонував показати, як зробити наркотик з підручних засобів, а потім викликав у студію поліцейських, які затримали гостей.

У квітні 2016-го з'явилися фото Іллі Киви в поїзді «Львів — Київ» — він ходив по вагону з пістолетом, заткнутим за пояс. Тоді ж, у квітні 2016-го, омбудсмен Валерія Лутковська звернулася до глави МВС з вимогою звільнити Киву з органів за пости, які закликають до насильства над людьми нетрадиційної сексуальної орієнтації, і за деякі інші витівки. Незабаром той дійсно був звільнений і... став радником міністра внутрішніх справ (жовтень 2016 — червень 2017), а в жовтні очолив профспілку МВС. Ну і паралельно пішов у політику. Приєднався до соціалістів і в липні 2017-го був обраний главою СПУ (що призвело до розколу політичної сили).

Взагалі Ілля Кива чудив багато і смачно — наприклад, потрапив в об'єктив, коли в ресторані на Балі їв суші руками. Але це все милі пустощі. А ось те, що він виступав на ток-шоу російського каналу, підігравав Скабеєвій, працюючи «українцем для биття», — куди більш серйозний компромат. Це, втім, не завадило Киві взяти участь у підпалі головного офісу каналу «Інтер» (принаймні, в цьому його звинуватило керівництво телеканалу).

Але відкриймо програму. Зрозуміло, жодної соціалістичної ідеї (серйозної ідеї!) там немає, а є матеріалізація духів і роздача слонів. Виведемо окупаційні війська, введемо миротворців, скасуємо податки на Донбасі і в Криму.

Соціальний захист мрії — 12 мінімальних зарплат одноразово на народження дитини і щомісяця мінімальна зарплата. Пенсії, само собою. Виплати з безробіття — до рівня мінімальної зарплати, єдиний реєстр громадян для виділення матеріальної допомоги людям, чиї доходи нижчі за прожитковий мінімум. Безкоштовна медицина. Безкоштовна освіта. Ну і плюс така собі «гарна інфраструктура» людей з обмеженими можливостями. Тільки ніде ні слова, за які кошти будуватиметься цей соціальний рай. Хоча ні, передбачається «реприватизація». Ймовірно, за геніальною формулою «взяти все, та й поділити».

Про освіту цікаво. Ось, наприклад: «Інтегруємо в сучасну систему найкращі принципи фінської і радянської систем освіти» (а нічого, що це принципово несумісні системи?). Чи щось про випускників деяких «профтехучилищ» — в нашій країні ПТУ давно немає, є професійні ліцеї, коледжі та вищі професійні училища. Освіту ми взяли виключно для прикладу — щоб показати, наскільки кандидат володіє матеріалом.

Після цього читати про «інвестиції в науку — інвестиції в майбутнє» і «право на чесний суд» вже нецікаво. Хоча стоп! Тут є новація. «Незаконне збагачення, корупція і ухилення від сплати податків стануть найстрашнішими злочинами після державної зради», і за них передбачено… смертну кару.

А ось землю продавати не можна! Ні п'яді рідної землі капіталістам.

Сергій Каплін: людина з сокирою

39-річний Сергій Каплін не лише запеклий ворог, але й земляк попереднього кандидата, він родом з Полтавщини. Дві освіти — Університет харчових технологій (економіст) і Університет ім. Гетьмана (юрист).

У 18 років Каплін створив Всеукраїнську громадську організацію «Українська ліга молодих підприємців», а вже у 2005 році став директором Агентства міжнародного ділового партнерства «Укрексімцентр». Доволі незвичайна кар'єра. Даних про сім'ю Капліна у відкритих джерелах знайти не вдалося, і лише в одній з телепрограм майнула плітка про те, що нібито батько кандидата був особистим радником Валерія Пустовойтенка.

«Ліга» у своєму досьє на Сергія Капліна пише, що у 1998‒2002 він був головою громадської організації «Українська ліга молодих підприємців». 2000‒2004 — член політради Партії промисловців і підприємців України, член правління Українського союзу промисловців і підприємців, радник голови Державного комітету з питань розвитку підприємництва та регуляторної політики (кандидату в цей час було трохи більш як 20 років).

З 2006 року — засновник і голова громадської організації «Союз вкладників». З 2008 року — член громадської колегії при Державній митній службі України, громадської колегії при Міністерстві закордонних справ України. З 2007 по 2010 — радник президента УСПП Анатолія Кінаха, народного депутата від Партії регіонів.

І ось у 2012-му Каплін раптом створює Рух простих людей, а потім і Партію простих людей. Того ж року проходить у парламент від партії «Удар». У 2014 році знову проходить в Раду, але цього разу вже як висуванець БПП (вийшов з фракції у 2016 році).

А потім він стає соціалістом і навіть головою Соцпартії, але не тієї, де Кива, а іншої. Партію простих людей Каплін перейменував на Соціал-демократичну партію. Просто до відома: у нас в країні є три соціал-демократичні партії. Також було створено блок «За простих людей», куди увійшли СПУ, Партія пенсіонерів України та профспілки. Каплін заявив, що блок балотуватиметься на вибори до місцевих рад, парламенту і делегує кандидата на посаду президента.

Якщо Кива любить пістолети, то Каплін віддає перевагу сокирі. У 2014-му, наприклад, він розрубав сокирою двері в кабінет полтавського мера Олександра Мамая. А зовсім нещодавно, минулого тижня, кандидат намагався пройти з сокирою в приміщення «Нафтогазу», щоб розрубати на друзки двері кабінету Андрія Коболєва. Але сокиру у нього відібрали охоронці, тож довелося просто смикати дверну ручку...

А тепер — програма. Вона називається «Соціальний курс — за простих людей». Соціал-демократ обіцяє вже цього року мінімальну пенсію у 5000 грн, мінімальну зарплату у 10 000 грн, зменшення ціни на газ вчетверо і створення 5 млн нових робочих місць.

Напевно, це все, що варто знати про програму Капліна.

Ах так, земля! Її не буде продано. Натомість кандидат гарантує «справедливу оплату нелегкої праці селян». Мабуть, він добре розбирається в нелегкій праці селян і в тому, як за неї платять.

Олег Ляшко: людина з вилами

Після вивчення біографій і програм попередніх кандидатів просто хочеться взяти і розцілувати «всенародного скотиняку» Олега Ляшка — приблизно так, як він цілував корів під парламентом. Він — натуральний махровий популіст і не приховує цього.

Олегу Ляшку 46 років, народився в Чернігові. Вікіпедія пише, що він залишився сиротою при живих батьках: вони розійшлися, хлопчика віддали в інтернат. Після школи працював пастухом, вивчився на тракториста, а потім намагався вступити до Київського університету Шевченка на журналістику. І, звичайно ж, його зрізали: в той час нелегко було вступити в мажорський виш з вулиці.

Але журналістика — професія демократична. Якщо ти молодий, завзятий і вмієш з горем навпіл монтувати іменники, прикметники і присудки, то все вийде, навіть якщо в тебе немає диплома. Юний Ляшко попрацював у якихось давно забутих «Молодій Гвардії» і «Комерційних вістях», потім засвітився в газеті «Політика». Зараз про неї всі забули, а в 90-х це було ого-го!

Ще зеленим пацаном Ляшко зрозумів, що на журналістиці багато не заробиш, і пішов у політику. Після провальної спроби опинитися в парламенті у 2002 році він поставив на Тимошенко і у 2006-му таки став народним депутатом, опікувався питаннями депутатської етики. Але у 2010-му його виключили з фракції БЮТ — нібито за незалежну позицію, а за чутками — за сексуальний компромат.

Але не біда — в серпні того ж 2010 року було зареєстровано Радикальну партію, а через рік у неї з'явився новий лідер, і назву змінили на Радикальну партію Олега Ляшка. Не хочеться далі піарити зірку політичних ток-шоу і ньюзмейкера, що цілується з коровами, — самі все знаєте. Між іншим, на президентських виборах 2014-го Ляшко посів третє місце.

У своїй програмі «План Ляшка» кандидат стверджує, що написав її сам, і в це цілком можна повірити.

Родзинка програми — повний холодильник м'яса. Для цього потрібно сказати наше рішуче «ні!» хаосу і безладу. Скоротимо кількість депутатів, ліквідуємо прем'єра, а хлопчиком для биття залишимо президента — «щоб людям було, з кого питати». До речі, якщо у програмі Капліна фігурують «прості люди», то у Ляшка це — «звичайні люди». Є в програмі і «люди праці», і «гідне життя», і інший стандартний набір.

Ну і загальне для всіх кандидатів з цієї групи — заборона на продаж землі.

Руслан Кошулинський: монополія на патріотизм

Після чотирьох клоунів політичного цирку важко писати про серйозного кандидата з реальною, хоч і не дуже великою підтримкою в суспільстві. Кошулинського висунули об'єднані націоналісти, і він теж виступає «за народ». Але якщо у «простий народ» попередніх кандидатів може легко вписатися хто завгодно, то іспит на «народ» Кошулинського скласти непросто: до нього гідний увійти тільки добірний, соковитий, генетично правильний українець.

Кандидату 49 років, львів'янин. Вищу освіту здобув у 37 років, а до того жив цікавим і багатим життям підприємця. Закінчивши Кооперативний технікум у Львові, працював завідувачем виробництва у ресторані в Карпатах, потім кілька років провів на золотих копальнях у Сибіру, ​​кухарем в артілі. Повернувшись в Україну в 1996-му, вступив у «Свободу», з 2001-го став помічником-консультантом депутата Олега Тягнибока. Заодно і здобув вищу освіту, закінчивши Тернопільський державний економічний університет за спеціальністю «право». Щоправда, довчився кандидат тільки до бакалавра.

Зате політична кар'єра пішла на зліт. З 2008 року Руслан Кошулинський стає заступником Тягнибока, у 2010‒2012 — голова фракції «Свободи» у Львівській міськраді, у 2012‒2014 — нардеп парламенту VII скликання. З грудня 2012-го — віце-спікер парламенту.

Під час Революції гідності Кошулинський проявив себе молодцем, зібравши за власною ініціативою депутатів на засідання ВР, і, власне, рішення, ухвалені на цьому засіданні, легітимізували нову владу.

Але на осінніх парламентських виборах партія «Свобода» не здолала прохідний бар'єр, а Руслан Кошулинський отримав повістку. Повідомляється, що воював на Донбасі, артилерист. Восени 2015-го після закінчення служби боровся за посаду міського голови Львова, вийшов у другий тур, але поступився Андрію Садовому.

Однак у листопаді того ж 2015 року Кошулинський стає депутатом Львівської облради. Йому належить скандальний законопроект «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області» (рішення ухвалено у вересні 2018-го).

У президенти Руслан Кошулинський йде єдиним кандидатом від націоналістичних сил. Це, звичайно ж, «Свобода», «Правий сектор», ОУН, КУН і С14.

У цьому бачиться дві тенденції. Перша — націоналістам доводиться йти на компроміси й об'єднуватися, оскільки кожна з організацій сама по собі вже не має реальної ваги (і доказ тому — провал «Свободи» на парламентських виборах 2014-го). До того ж репутація «Свободи» дещо підмочена. Так, наприклад, нардеп і кандидат у президенти Сергій Тарута заявляв, що в партію вливали фінанси Андрій Клюєв та Ігор Коломойський. Дмитро Добродомов, екс-кандидат у президенти, який зняв свою кандидатуру на користь Гриценка, стверджував, що «Свобода» працює на Росію, малюючи страхітливий образ «українських націоналістів».

Друга тенденція — сите обличчя Олега Тягнибока, найбільш розкрученого українського націоналіста, вже намозолило очі українським виборцям, і партії знадобилося нове — мужнє, безкомпромісне обличчя воїна. Якраз таке, як у Руслана Кошулинського.

А тепер про програму, яка називається «За гідне майбутнє без олігархів».Кандидат Кошулинський починає її з «реальної люстрації». Чудовий популістський хід — покарати «поганих» і замінити їх «хорошими». А заодно скасувати недоторканність не лише депутатів, а й суддів, і самого президента.

Справедливості заради треба сказати, що у програмі Кошулинського є багато слушних речей. Щоправда, вони більше відносяться до сфери відповідальності парламенту, а не президента. Але це по-своєму логічно: скоріш за все, похід на президентські вибори для Кошулинського (як і для багатьох інших кандидатів) — промоушн перед осінніми парламентськими виборами.

До речі, він пише про пропорційну систему виборів до парламенту за відкритими партійними списками, і це правильно. Тому залишимо осторонь пропозиції на кшталт «затвердити новий Кодекс законів про працю та новий Податковий кодекс» і «забезпечити малий і середній бізнес доступними кредитами». Перше в компетенції парламенту, друге — Кабміну.

А ось зовнішньополітична та військова складові програми заслуговують на уважний розгляд. Нинішня міжнародна політика іменується «безхребетною», а Мінські угоди — безплідними. Загалом же кандидат закликає сформулювати стратегічний курс держави — європейський україноцентризм, підписати двосторонні угоди з США і Великою Британією про повномасштабну військово-технічну допомогу Україні, включно з наданням летальної зброї. Кандидат також пропонує розірвати дипломатичні відносини і всі міжнародні договори з РФ до повної деокупації України.

Там ще багато хороших правильних речей — про створення професійної контрактної армії і резервістів за зразком Швейцарії (а для цього треба ухвалити нарешті закон про зброю), повне переозброєння ЗСУ, затвердження державної програми військового кораблебудування і ухвалення закону «Про морську політику України», реорганізацію військово-промислового комплексу.

Соціальна частина програми виглядає по-справжньому соціалістичною (на відміну від популістського бекання патентованих «соціалістів»). Наприклад, Кошулинський пропонує провести реприватизацію і заборонити приватизацію прибуткових підприємств, повернути в державну або комунальну власність монополістів електро-, газо-, тепло- і водопостачання і продавати газ та електроенергію населенню за собівартістю, організувати програми з надання соціального житла, ухвалити закон про багаторівневе пенсійне забезпечення (це знову-таки питання до парламенту).

І, звичайно ж, заборонити торгівлю землею. Її кандидат пропонує надавати в довгострокове володіння виключно українським громадянам з правом родинного успадкування або продажу лише державі.

Загалом це хороша міцна соціалістична програма.

Але в гуманітарній частині Кошулинський нагадує, що він не соціаліст, а націоналіст. І тут бентежать не стільки цілі, поставлені кандидатом, скільки заходи, потрібні для їх досягнення. Обов'язковий іспит з української для держслужбовців і кандидатів на виборні посади — цілком логічно. «Очистити інформаційний простір від ворожої пропаганди» — було б непогано. Але як? Дуже просто, вважає кандидат Кошулинський: «Позбавляти ліцензій ЗМІ, які порушують мовне законодавство (нагадаємо, у нас наразі немає мовного законодавства), принижують національну гідність українців (критерії!), поширюють дезінформацію або ведуть антиукраїнську пропаганду».

Кандидат також пропонує після деокупації перевіряти кожного на громадянство інших держав, співробітництво з окупаційним режимом і (увага!) лояльність до України. Все це звучить ніби правильно, але тут потрібні чіткі правові критерії наявності або відсутності цієї самої лояльності.

Отже, серйозний кандидат... на майбутні парламентські вибори.