Новини
Ракурс
Правоохоронні органи України. Фото: Служба безпеки України / Facebook

Парадокси застосування сили правоохоронними органами України

3 вер 2020, 11:31

Автор вважає за необхідне зауважити, що ним не переслідується мета зганьбити силові структури країни, навпаки, він робить спробу виявити існуючі прогалини нормативно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів з метою його вдосконалення та надання працівникам зазначених органів дієвого законодавчого захисту шляхом чіткої регламентації порядку та підстав застосування сили. Автор понад 30 років віддав службі у правоохоронних органах та підготовці майбутніх правоохоронців для різних структур.

Останні події в країні, зокрема, низка терористичних актів (Луцьк, Київ, Полтава), а також те, що відбувається у сусідній Білорусі, спонукають до роздумів та міркувань на тему порядку та правил застосування сили правоохоронними (силовими) органами.

Варто зазначити, що ключовою концепцією сучасного публічного права є концепція монополії держави на застосування сили. У витоках наукового обґрунтування зазначеної концепції лежать праці відомих науковців — французького юриста та філософа Жана Бодена, англійського філософа Томаса Гоббса та німецького вченого Макса Вебера. Відповідно до цієї концепції, легітимне використання сили, насильства визнається тільки за державою.

У нашій державі право на застосування сили законодавчо закріплено за відповідними правоохоронними органами, які на побутовому рівні називають силовими органами. Розглянемо, яким чином законодавець забезпечив певні правоохоронні (силові) структури необхідними правовими механізмами для реалізації концепції монополії держави на застосування сили. Слід зазначити, що під терміном «застосування сили» ми розуміємо три складових: застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї.

Застосування сили правоохоронними органами: Національна поліція

Закон України «Про Національну поліцію» визначає, що поліція — це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Закон визначає, що поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим законом (ст. 30).

Правоохоронні органи України. Фото: Національна поліція України / Facebook

У нашому випадку зупинимося лише на розгляді та аналізі заходів примусу, оскільки саме через ці заходи відбувається реалізація концепції монополії держави на застосування сили.

Законом поліція уповноважена застосовувати такі заходи примусу:

  • фізичний вплив (сила);

  • спеціальні засоби;

  • вогнепальну зброю.

Крім того, уповноваживши поліцію на застосовування сили (фізичний вплив, спеціальні засоби, зброя), законодавець обмежує сферу застосування — лише під час виконання поліцейських повноважень, визначених законом.

Необхідно зазначити, що повноваження є одночасно і правом, і обов’язком. Тобто особа, наділена повноваженнями, зобов’язана їх здійснювати у суворій відповідності до приписів закону, керуючись спеціально-дозвільним принципом «дозволено лише те, що прямо передбачене законом».

Служба безпеки України

Якщо звернутися до закону «Про Службу безпеки України», то тут законодавець виділив повноваження в окремий розділ (розділ IV), логічно розмістивши у ньому обов’язки Служби (ст. 24), права Служби (ст. 25) та підстави і порядок застосування зброї та спеціальних засобів (ст. 26).

Відповідно до ст. 26 закону «Про Службу безпеки України», військовослужбовці СБУ мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію».

Як бачимо, військовослужбовці СБУ узагалі не наділені правом на застосування фізичного впливу (сили), адже законодавець вніс до ст. 26 профільного закону лише відсилочну норму щодо права на застосування зброї та спеціальних засобів. Отже, законодавець вирішив не наділяти СБУ правом на такий захід примусу, як фізичний вплив (сила). Виникає закономірне запитання: яким чином мають діяти силові підрозділи Служби безпеки, зокрема «Альфа», під час затримання злочинців (наголошую — саме злочинців), не маючи при цьому законодавчого дозволу на застосування фізичного впливу (сили)?

Правоохоронні органи України. Фото: Служба безпеки України / Facebook

СБУ є суб’єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Згідно з нормою закону, спеціальні підрозділи та підрозділи особливого призначення суб’єкта з метою виконання покладених на них завдань можуть фізично затримувати терористів, а у випадках, коли їхні дії реально загрожують життю та здоров’ю заручників, учасників операції або інших осіб, — знешкоджувати терористів.

Однак ця норма закону порушує принцип правової визначеності. По-перше, фізичне затримання та право на застосування фізичного впливу (сили) — це різні поняття. По-друге, у структурі СБУ відсутні спеціальні підрозділи та підрозділи особливого призначення, натомість функціонує Центр спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів (ЦСО «А»). Фактично певні права законодавчо надаються підрозділам, існування яких не передбачено у штатній структурі СБУ.

Водночас у структурі поліції законом передбачено існування поліції особливого призначення, а наказом МВС України №987 від 4 квітня 2017 року затверджено Положення про підрозділи поліції особливого призначення. Враховуючи, що Національна поліція також є суб’єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, можемо стверджувати, що нормативно-правове забезпечення діяльності поліції у сфері боротьби з тероризмом, з правової точки зору, є краще врегульованим.

На цьому тлі знову згадуються кадри із затриманням терористів у Луцьку та Києві і дебати експертів щодо того, що затримання терористів — це прерогатива СБУ, а не Національної поліції. Експерти роблять висновки на основі загальних понять, а реалізація дій конкретних працівників відбувається у площині конкретних правових норм. Як бачимо, саме правова основа діяльності поліції виявляється більш ґрунтовною.

Поряд із цим хочеться звернути увагу законодавця на необхідність законодавчого врегулювання діяльності силових структур у сфері застосування сили.

Національне антикорупційне бюро України

У Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України», у ст. 17 «Права Національного бюро» міститься відсилочна норма, відповідно до якої НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов’язків надається право зберігати, носити та застосовувати вогнепальну зброю і спеціальні засоби, а також застосовувати заходи фізичного впливу на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію».

Правоохоронні органи України. Фото: НАБУ / Facebook

Одразу виникає запитання: яким чином НАБУ як юридична особа публічного права може зберігати, носити та застосовувати зброю, спецзасоби та заходи фізичного впливу? Крім того, законодавець наділив таким правом усіх працівників Національного бюро. Водночас, відповідно до ст. 10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», до працівників НАБУ належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб начальницького складу, державних службовців та інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро. Тобто фактично сантехнік, який працює за трудовим договором у Національному бюро, може розгулювати містом з парабелумом у руках і, відповідно до закону, буде абсолютно правий. Доцільно було б надати таке право не всім працівникам, а виключно особам начальницького складу НАБУ.

Крім того, право, надане працівникам НАБУ на застосування сили (зброя, спецзасоби, фізичний вплив) для виконання покладених на них обов’язків, вступає у протиріччя з приписом діяти на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію». Адже згаданий закон дозволяє застосування сили лише під час виконання поліцейських повноважень. Яким чином працівник НАБУ повинен визначити, чи виконує він поліцейські повноваження у момент виконання своїх обов’язків? Адже якщо його обов’язки збіглися з поліцейськими повноваженнями, то тоді він вправі застосовувати силу. Чи не занадто складна розумова математика для дій працівника в умовах екстремальної ситуації?

Державне бюро розслідувань

Ст. 7 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачає, що ДБР та його уповноважені посадові особи з метою виконання покладених на них завдань у випадках, передбачених цим законом, на підставі та в порядку, визначених Законом України «Про Національну поліцію», зберігають, носять та застосовують вогнепальну зброю і спеціальні засоби, а також застосовують заходи фізичного впливу.

Правоохоронні органи України. Фото: Державне бюро розслідувань / Facebook

Знову спостерігаємо витончений законодавчий жарт, коли юридична особа — ДБР — отримує право зберігати, носити та застосовувати зброю… Досить цікавим законодавчим винаходом, що нівелює зміст норми закону, є застосований у згаданій статті дієприкметниковий зворот «у випадках, передбачених цим законом». Уповноважені посадові особи ДБР начебто вправі зберігати, носити та застосовувати зброю, спеціальні засоби та заходи фізичного впливу, однак — лише у випадках, передбачених цим законом (законом «Про Державне бюро розслідувань»). При тому, що жодною іншою нормою цього закону не передбачено випадків застосування зброї, спецзасобів та фізичного впливу. Навіщо працівникам ДБР зброя та спецзасоби, якщо закон не передбачив жодного випадку їх застосування?

Згадується один епізод із буремних 90-х років. Міліція довго стежила за рецидивістом, котрий обґрунтовано підозрювався у вчиненні злочинів. Затримувати особу вирішили рано-вранці на квартирі, де той зупинився. Враховуючи кримінальне минуле особи та способи вчинення ним злочинів, до участі в операції залучили новостворений міліцейський підрозділ ОМОН. Під час ранкового штурму кілька омонівців мали проникнути до квартири через балкон. Один із омонівців був застрелений затримуваним із мисливської рушниці просто на балконі. На суді зловмисник пояснив, що прокинувся рано від шуму на балконі і вирішив, що це бандити лізуть поквитатися з ним, тому змушений був захищатися. На зауваження, що то був працівник міліції у новій формі, зловмисник відповів, що ніколи таких міліціонерів і такої форми не бачив. Затриманий стверджував, що якби побачив міліціонера у звичайній сірій формі з червоним кашкетом, то ніколи б не вистрілив. Враховуючи, що нова форма ОМОНу була не затверджена, закону чи наказу про підрозділи міліції особливого призначення не існувало, суд змушений був виправдати зловмисника щодо епізоду посягання на життя працівника правоохоронного органу, при цьому засудивши його за іншими епізодами доведеної злочинної діяльності.


Отже, цей приклад та наведені у статті факти зайвий раз підтверджують нагальну необхідність належного правового врегулювання усіх питань, що стосуються регламентації діяльності силових структур України, особливо питання застосування сили. Чинні законодавчі акти та норми виписані таким чином, що кожен епізод застосування сили може бути підставою для притягнення працівника силового органу до відповідальності. Необхідно зазначити, що проблема застосування сили дуже важлива ще й тому, що у країні, де заборонена смертна кара, законодавець наділяє працівника силового органу правом у позасудовому порядку позбавити життя певну особу. У такому випадку законодавчі норми мають бути прописані настільки чітко та однозначно, щоб не викликати жодних протиріч та можливості різного тлумачення. Лише такі норми та такі закони будуть схвально сприйняті та позитивно оцінені суспільством.

Сергій КОРСУН, адвокат, кандидат психологічних наук, доцент, професор Університету сучасних знань


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.