ЄСПЛ проти України: право на життя та заборона катувань

Іван Ліщина, заступник міністра юстиції, уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, — про ефективне розслідування фактів порушення статей 2 і 3 Європейської Конвенції з прав людини (право на життя та заборона катувань) з урахуванням висновків ЄСПЛ:

— Якщо під час розгляду справи Європейський суд вбачає якісь питання по Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він комунікує: передає на коментар уряду відповідні запитання, які йому потрібно з'ясувати у цій справі. Урядовий уповноважений з питань ЄСПЛ, який представляє Україну у суді, звертається до відповідних органів із запитами щодо надання інформації. Тому час від часу виникають питання, пов’язані, наприклад, з конфіденційністю кримінального провадження. Адже для того, щоби сформувати позицію в ЄСПЛ, потрібно отримати максимальний доступ до інформації, зокрема й до кримінальних справ, які ще не були передані до суду. Тут взаємодія з прокуратурою абсолютно очевидна — ми співпрацюємо як з ГПУ, так і з обласними прокуратурами, запитуючи відповідні дані, і зазвичай особливих проблем не виникає. Після цього заявник коментує документи, надані урядом, і Європейський суд розглядає справу.

99% справ розглядаються за відсутності сторін. До речі, є такий жарт, що якщо до ЄСПЛ застосувати ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд. — Ред.), то напевно виникне дуже багато запитань і щодо строків розгляду, і щодо доступу до правосуддя.

Після винесення Європейським судом рішення про порушення прав заявника, яке через три місяці набуває чинності (або пізніше — у випадку, якщо одна зі сторін просить передати справу на розгляд Великої палати ЄСПЛ), справа передається на виконання уряду.

Виконання рішення ЄСПЛ складається з двох базових елементів — заходів індивідуального і загального характеру. Щодо загальних, то найпростіше — підготувати закон, який змінив би ситуацію. Складніше, коли потрібно змінити практику — судову, прокурорську, адміністративну чи будь-яку іншу. Проблеми зі зміною практики є в усіх органах, включно з реєстраційною службою. Наприклад, ми досі не можемо переконати нашу реєстраційну службу в потребі надавати особам можливість змінювати ім’я по батькові в окремих випадках. Така ситуація навіть не потребує внесення змін до закону, але проходить це важко.

Щодо заходів індивідуального характеру, то найпростіше — сплатити гроші, але це, на жаль, далеко не все. У деяких справах є потреба звернутися до Великої палати Верховного суду з відповідною заявою. Наскільки я розумію, зараз Велика палата ВС переповнена заявами заявників, які мають право звертатися, або не мають цього права, або думають, що його мають. Одним з елементів індивідуальних заходів є розслідування, зокрема, випадків катувань, що були встановлені ЄСПЛ (порушення ст. 3 Конвенції. — Ред.). І тут у нас, на жаль, далеко не все так добре, як того хотілося б.

Наглядом за виконанням Україною рішень ЄСПЛ займається Комітет міністрів Ради Європи, і уряд звітує перед ним про виконання як загальних, так і індивідуальних заходів. Щодо України ЄСПЛ ухвалив понад 1800 рішень. Неможливо розглядати кожну справу окремо — їх об’єднують у групи з подібними порушеннями. Водночас групи справ, які мають стосунок до прокуратури, — це справи, пов’язані з кримінальними процесами (питання продовження утримання під вартою та ін.).

У нас було маленьке свято нещодавно, коли в одній справі щодо обґрунтованості утримання під вартою, де заявники перебували за ґратами 20 місяців, Європейський суд не встановив порушень. Суд комунікував з нами, ми показали, що прокуратура дійсно правильно обґрунтувала свою позицію щодо того, чому їх не можна було відпустити на волю. Це було приємно.

Щодо статей 2 і 3. Рішення у справах проти України, в яких ЄСПЛ констатував порушення ст. 2 та ст. 3 Конвенції з прав людини (право на життя та заборона катувань), складають особливу категорію. Порушення положень ст. 2 Європейський суд констатував у 59 рішеннях у справах проти України. З них у 21 справі рішення було ухвалене комітетом ЄСПЛ у складі трьох суддів за так званою спрощеною процедурою, яка не передбачає можливості оскарження рішення урядом України. Такі рішення одразу набувають статусу заключних і потребують вжиття невідкладних дій щодо їх виконання державними органами України.

Ст. 3 передбачає абсолютну заборону катувань. У 199 рішеннях ЄСПЛ констатував порушення цієї статті Конвенції у зв’язку з нелюдським, таким, що принижує гідність людини, поводженням, катуваннями.

Ст. 2 і ст. 3 Конвенції передбачають тільки субстантивні права, тобто права не бути вбитим, не бути підданим катуванню. Але щодо обох цих статей Європейський суд встановив, що додатково до субстантивного права діє і процедурне право. Тобто право на те, щоби після скарги у разі смерті особи чи катування держава здійснила ефективне розслідування. До речі, нещодавно Конституційний суд погодився з Європейським судом, що стаття Конституції України передбачає також право на незалежне ефективне розслідування.

Так, в рішенні у справі «Гонгадзе проти України» Європейський суд зазначив: перше речення п. 1 ст. 2 Конвенції зобов’язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто перебуває під її юрисдикцією. Воно включає основне завдання держави щодо забезпечення права на життя шляхом ухвалення ефективних норм кримінальних законів для запобігання злочинам проти особи, що забезпечуються правоохоронним механізмом для попередження, усунення та покарання порушень таких норм. За відповідних обставин це також поширюється на позитивний обов’язок органів державної влади вживати заходів попередження для захисту особи або осіб, чиє життя перебуває під загрозою здійснення кримінальних дій іншими особами.

Основною проблемою, яка призводить до констатації Європейським судом порушення ст. 2, є тривале та неефективне розслідування обставин смерті осіб. Тобто у нас не так багато справ, в яких ЄСПЛ встановив порушення державою Україна права на життя людини. Нагадаю, що у 59 справах суд наголосив, що не було проведено належного розслідування обставин смерті особи. З них більшість справ стосуються, наприклад, не стільки стандартних кримінальних справ щодо вбивства, скільки ДТП. Коли внаслідок ДТП хтось загинув, застосовується ст. 2, а як у нас розслідуються ДТП, ми всі знаємо...

З огляду на свою практику ЄСПЛ встановив, що обов’язок держави гарантувати право на життя повинен вважатися таким, що включає вжиття розумних заходів для забезпечення безпеки осіб. А у випадку тяжкого ушкодження або загибелі — наявність ефективної незалежної судової системи, яка гарантує юридичні засоби, що спроможні встановити факти, притягнути до відповідальності винних і забезпечити належне відшкодування потерпілим.

В рішенні у справі «Горовенки та Бугара проти України» Європейський суд постановив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їхніх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям. Зокрема, видаючи працівникам поліції вогнепальну зброю, слід проводити не лише необхідне технічне навчання, а й особливо ретельний відбір службовців, яким дозволять носити таку зброю.

Причина встановлення порушення ст. 3 (заборона катувань) — це, по-перше, матеріальний аспект: катування, жорстоке або таке, що принижує гідність, поводження з особами, неналежні умови тримання під вартою, незабезпечення своєчасною належною меддопомогою у місцях позбавлення волі. І, по-друге, це процесуальний аспект: непроведення органами влади ефективного розслідування скарг осіб за вказаними пунктами.

Мінімальний рівень жорстокості

Щоби підпадати під дію ст. 3, жорстоке поводження має досягти так званого мінімального рівня жорстокості. Загальне правило, наприклад, згідно зі ст. 6: від більшості прав заявник може відмовитися (взагалі може бути відсутній під час розгляду, уклавши договір). У ст. 3 ні від чого відмовитися не можна, і держава не може порушувати норми, передбачені цією статтею. Але сама по собі ст. 3 вимагає, щоб те чи інше поводження досягло мінімального рівня жорстокості.

Дуже просте запитання: якщо на особу вдягнули кайданки — це є ст. 3? Зазвичай ні. І Європейський суд у багатьох рішеннях встановлював, що перебування особи у кайданках (або браслетах) не є порушенням ст. 3. Але якщо особа перебуває у кайданках кілька діб, як було у справі «Кучерук проти України», та є психічно хворою особою, яка не усвідомлює, навіщо на неї одягнули кайданки, постійно намагається їх зняти, — у цьому випадку ЄСПЛ встановив порушення ст. 3 Конвенції з прав людини.

Побиття зазвичай є порушенням ст. 3. Але все, знову ж таки, залежить від ситуації. В одній справі проти Польщі кілька заявників відвідували спортивний клуб, поліція запропонувала їм здатися для арешту, вони відмовилися, і тоді їх доволі жорстко затримали. ЄСПЛ у цій справі не виявив порушень, хоча там були й елементи досить сильного фізичного впливу.

В Україні була така справа, де породілля, яка перебувала у місцях позбавлення волі, під час пологів була прикута кайданками до ліжка. В цьому випадку ЄСПЛ встановив порушення ст. 3.

Оцінка так званого мінімуму жорстокості є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких, як тривалість жорстокого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Будь-яке застосування фізичної сили до особи, позбавленої свободи, якщо таке застосування не було зумовлене суворою необхідністю внаслідок поведінки особи, принижує людську гідність та в принципі є порушенням права, гарантованого ст. 3 Конвенції.

«Поза розумним сумнівом»

Під час оцінки доказів Європейський суд зазвичай керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Це «поза розумним сумнівом» у розумінні ЄСПЛ. Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Коли інформація про події, про які йдеться, відома виключно органам влади — як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, і коли у таких осіб під час їх ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, — це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо факту. Тягар доведення у таких справах може вважатися покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення. Це пояснення щодо справ, пов’язаних з тортурами, чи з твердженнями щодо тортур, чи катуванням у поліції.

Не завжди Європейський суд у таких справах, навіть після комунікації, встановлює субстантивне порушення (підстави казати, що особу було піддано тортурам). У деяких випадках уряд збирає вдосталь доказів, які показують, що заявник міг збрехати або помилитися. Наприклад, якщо немає медичних документів, які підтверджують факт катувань. Але в усіх справах щодо тверджень про катування є порушення права на ефективне розслідування. Тобто бувають випадки, коли субстантивного порушення Європейський суд не знаходить, але вважає, що розслідування було неефективним, оскільки за інших обставин справа б не потрапила на розгляд ЄСПЛ. Були випадки, коли суд встановлював, що немає підстав вважати, що «поза розумним сумнівом» мали місце катування, але ефективного розслідування не було проведено, тому встановлюється порушення ст. 3.

На жаль, процес виконання рішень ЄСПЛ про порушення ст. 2 та ст. 3 поки не можна назвати абсолютно успішним, оскільки відповідна адміністративна практика органів влади залишається найбільш проблемним питанням.

Для виконання рішень ЄСПЛ, якими встановлено порушення ст. 2 і ст. 3 Конвенції, у більшості випадків необхідно провести ефективне розслідування фактів відповідних справ з урахуванням висновків Європейського суду.

По всіх справах, у яких йдеться про порушення ефективного розслідування, вся інформація передається урядом до прокуратури. Органи прокуратури відіграють особливу роль у забезпеченні виконання вказаних рішень ЄСПЛ.

Загалом в Україні виникає необхідність провести ефективне розслідування. Справді, у більшості справ, які стосуються дуже давніх часів, надзвичайно важко провести ефективне розслідування. Наприклад, якщо б у нас були рішення прокуратури про неможливість проведення розслідування, тому що минув строк притягнення до відповідальності, померли всі свідки, — це абсолютно нормальна відповідь, яку ми можемо транслювати до Комітету міністрів Ради Європи. Але, по-перше, є деякі відносно свіжі справи, які хотілося б усе-таки довести до кінця, а по старих справах ми маємо разом виробити стратегію співпраці.

З виступу на I Міжнародній науково-практичній конференції «Практика Європейського суду з прав людини в діяльності органів прокуратури і суду: виклики та перспективи».