Адвокат Олександр Шадрін: Іноді юристи кажуть — ніколи не захищатиму вбивць, але таке звинувачення може впасти на будь-кого

Серію бесід із знаковими українськими адвокатами, які присвятили професії не один десяток років, «Ракурс» вирішив продовжити з представниками нового покоління (і наступного після Києва та Львова регіону). Перший з них — Олександр Шадрін.

В адвокатуру він прийшов зі слідства. За попередньою роботою не сумує, нинішньою, судячи з усього, захоплений серйозно. Це не просто цікавість — азарт, який проступає крізь природну стриманість далеко не відразу — приблизно після першої години спілкування.

Його резюме вже містить перелік гучних справ, яких не кожному вдається накопичити і за набагато довшу кар'єру.

Більшість справ, які веде Олександр Шадрін, яскраво відбивають і особливість часу, і специфіку регіону — це Харків, що нині став прифронтовим, але завжди, з часів Радянського Союзу, мав заслужену репутацію «міліцейського міста», що у просторіччі звучить дещо жорсткіше.

Це про Олександра Шадріна голова СБУ, перераховуючи в ефірі його підзахисних (які, до речі, потрапили до молодого адвоката переважно по лінії безоплатної юридичної допомоги), багатозначно запропонував робити висновки самим — що це за адвокат такий, у якого в клієнтах «не ті люди».

Далеко не кожен захисник удостоюється прямої реклами з вуст керівника спецслужби, який не в курсі, що асоціювати адвоката з його клієнтом забороняє закон. Що ж, цим грішить далеко не тільки глава СБУ. У суспільстві, і не тільки нашому, поширена думка, що адвокат і підзахисний — одна шайка-лійка. Про те, що кожен має право на захист, згадується лише коли в біду потрапляють рідні чи друзі, які, ясна річ, апріорі «ні в чому не винні».

— Пане Олександре, чи зачіпають вас ці асоціації з клієнтами, особливо з вуст глави СБУ, наприклад, який прямо натякнув, що ви «сепарський адвокат»?

— Та я, навпаки, радію, коли посадові особи такого рівня згадують моє ім'я.

— У будь-якому контексті, як то кажуть, окрім некролога?

— Звичайно, тому що в будь-якому разі все це чудовий піар і своєрідне визнання того, що адвокат не влаштовує опонента, а значить — якісно виконує свою роботу.

Коли у кримінальній справі йде потік негативної публічної інформації, в тому числі від вищих посадових осіб, потужна медіапідтримка, майже завжди виявляється, що у справі немає реальних доказів.

Свідченням такого визнання є також непідробний інтерес у вигляді зовнішнього спостереження, встановлення прослуховування і проведення обшуків...

— Це теж про вас?

— Так. Взагалі є така закономірність: коли у кримінальній справі йде потік негативної публічної інформації, в тому числі від вищих посадових осіб, потужна медіапідтримка, безліч публікацій у ЗМІ, майже завжди виявляється, що у справі немає реальних доказів. І таким чином просто намагаються підтримати обвинувачення, яке спирається виключно на громадську думку, що не схильна вдаватися в суть, і резонанс.

— Значна кількість ваших справ стосується специфічних статей — як не тероризм, так загроза нацбезпеці. Як склалася подібна спеціалізація?

— Спочатку якось так вийшло історично. Я почав практикувати як адвокат в Харкові у 2012 році. Вже за два роки з'явилася величезна кількість справ, пов'язаних з конфліктом на Сході. Більшість із них з територіальної причини розглядається в Харкові. Поступово і склалася така спеціалізація — злочини, пов'язані з тероризмом. Я і справді не знаю, чи є інший адвокат, у якого в провадженні було би стільки справ категорії тероризм-сепаратизм, як у мене. І причиною тому є не лише географія — далеко не кожен захоче братися за подібні справи.

Водночас вони дуже неоднорідні. Реальний приклад: репост у Фейсбуці чи ВКонтакте як посягання на територіальну цілісність. І 19-річна мати малолітньої дитини відправлена ​​в СІЗО. Справу передали до Чугуєва. Суддя раз на два місяці викликає підозрювану, щоби продовжити запобіжний захід. Все, сиди в СІЗО, поки не зізнаєшся.

До речі, цікаво, що, наприклад, слідчі судді у Франції взагалі не розглядають справи по суті. Таким чином, у них немає обвинувального ухилу й вони не кидають за ґрати всіх підряд, працюючи справді більш об'єктивно і неупереджено. На відміну від того, як це відбувається у нас.

Через іншу справу, яку я також веду в рамках безоплатної правової допомоги, три роки тому мені спалили автомобіль. Тому, що ці речі пов'язані між собою, є підтвердження і непрямі, і прямі — свідчення людей, які знають, хто це зробив.

Ну а чому відбувається ототожнення адвоката і клієнта? Скоріш за все, це наслідок правового нігілізму населення. Разом з тим у мене багато учасників АТО серед клієнтів, просто це не такі гучні справи, про які всім цікаво знати. Або, скажімо, справа Героя України Надії Савченко, щодо патріотизму якої ніхто сумнівів не має. Однак інкриміновані статті традиційні для «сепаратистських справ».

— Серед ваших підзахисних є багато учасників АТО, є й ті, хто по інший бік барикад. За вашими спостереженнями — нехай це особиста, нерепрезентативна статистика, — чи можна говорити, яка тенденція існує щодо цих двох груп підзахисних? От багато хто стверджує сьогодні: «добровольців садять, сепаратистів відпускають», щоправда, дехто чомусь зараховує до героїв-добровольців і бійців «Торнадо», але це вже інше питання. Чи справді спостерігається певна позиція держави, судової влади щодо кожної з цих двох груп?

— Бійців АТО зазвичай судять в тих самих районах, що й сепаратистів. Ось, наприклад, у Лисичанську є в мене підзахисний, учасник АТО. У нього батько був військовослужбовцем, і сам він пішов по його стопах. У нього виник конфлікт з працівниками СБУ. Одного він поранив, другому пошкодив машину. Йому закидали і замах на вбивство з хуліганських намірів, і хуліганство у стані алкогольного сп'яніння, навіть незаконне зберігання зброї, хоча її було вписано у військовий квиток. Тобто навісили все, що могли придумати.

Тримали в СІЗО і п'ять разів без нього продовжували запобіжний захід. Кажуть, що не вийшло доставити. Приїхавши до Лисичанського суду, кажу: я вже був у клієнта, ось, договір підписаний, дайте ознайомитися зі справою. «Ні, ви не допущені до справи». А в новому КПК взагалі відсутня процедура допуску за договором! Заходить секретар судового засідання, каже, що з'явився прокурор, захист не з'явився. Кажу: я захист, я з'явився... Суд став заручником своєї позиції й навіть не зміг зробити жодних зауважень, що зазвичай відбувається в таких випадках. Лише після внесення відомостей в ЄРДР про злочини проти правосуддя вдалося звільнити клієнта.

Тож буває і така позиція. І вона є показовою, хоча, звісно, зрозуміло, що ситуація ускладнюється конфліктом з представниками спецслужби.

Щодо «Торнадо» складається враження, що те, що інкримінують, — можливо, одна десята того, що було насправді.

Права можуть порушуватися щодо обвинувачених по обидва боки. Як і в будь-якій іншій справі, не пов'язаній з конфліктом. Часто судді, що потерпіли від конфлікту, заявляють самовідвід у справах про сепаратизм або військові злочини. Перегини бувають всюди.

Щодо «Торнадо», я неодноразово чув відгуки місцевих жителів. Судячи з них, складається враження, що те, що інкримінують, — можливо, одна десята того, що сталося насправді. Скільки людей зникло безвісти. І всі розуміють, що з ними сталося.

В Україну було запрошено і спостережну місію ООН, і ОБСЄ. Встановлено страшні речі. Йдеться про злочини, що скоюються обома сторонами конфлікту. У тому числі й про існування незаконних в'язниць СБУ, де людей тримали по два роки без зв'язку із зовнішнім світом.

Можливість побачень з родичами, отримання передач і ліків — дуже важливий гуманітарний аспект, не кажучи вже про те, що це злочин проти людяності, незаконне позбавлення волі. Виходить, можна взяти будь-яку людину і ось так з нею поводитися.

Виправдувальний вирок у справі про вбивство

— У вас є справи, якими ви пишаєтеся?

— Наприклад, у мене є виправдувальний вирок щодо вбивства, теж по лінії безоплатної допомоги.

— Виправдувальний за статтею 115?

— Так, от іноді юристи кажуть: ніколи не захищатиму вбивць і ґвалтівників. Але ж таке звинувачення може впасти на будь-кого, ніхто не застрахований.

В цьому випадку був зниклий безвісти, за деякий час у водосховищі знайшли труп зі слідами насильницької смерті.

Місяці через два взяли, грубо кажучи, бомжів — жінку і чоловіка. Починають їх качати, намагаючись вибити свідчення один на одного. Чоловік здався першим, дав показання і залишився свідком. Жінка була вагітна, внаслідок тортур втратила дитину.

Це було якраз на стику старого і нового кримінальних процесуальних кодексів. Внесли в ЄРДР, справа потрапила нині покійному судді Трофімову. Він написав, що за новим процесуальним кодексом її має розглядати колегія, і справу розподілили на інших суддів.

Як це буває, коли немає доказів, з передачею справи до суду слабшає вплив працівників поліції і, як наслідок, жінка перестала давати свідчення в суді.

Що залишилося у справі? Суддя каже: давай хоча би перевищення меж необхідної оборони, два роки відсидить. Вона не зізналася. Отримала два роки, але фактично їй залишалося відсидіти вже два місяці. Ми подали апеляцію, вирок скасували, справу відправили на новий розгляд. Її виправдали (справа 645/11389/13-к). Виправдувальний вирок встояв в апеляції і касації (справа у ВССУ 5-1712км15).

— Дивний випадок — виправдали за недоведеністю? Ви вимагали відшкодування збитків?

— Ми звернулися до суду з позовом, відповідачами там були поліція, прокуратура і казначейство. То один, то другий, то третій просили перенести засідання. За три дні до останнього засідання підзахисну знайшли мертвою — отруєння невстановленою речовиною. Випадковість це чи ні — не знаю, як далеко можуть зайти правоохоронні органи.

Хоча за цей виправдувальний вирок нікого не покарали. Прокурор у справі про тортури навіть казав: це ж добре, що у нас є виправдувальний вирок, значить, суди працюють як слід.

Були ще цікаві справи. Чоловік визнає: так, я вкрав. Він раніше судимий, ВІЛ, гепатит С — немов живий труп. Приходить до мене і каже: хочу, щоб ви мене захищали.

Чим я можу допомогти? Він скоїв злочин у період випробувального строку відбування покарання. Тут саме ухвалюють закон про амністію, але вона не застосовується, якщо є дві і більше судимості за тяжкі злочини. У нього був умовний строк по не тяжкому та два вироки по тяжких злочинах.

Два вироки — не означає дві судимості. Ми знайшли постанову Пленуму 1986 року («Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду»), в КК 1960 року було поняття «особливо небезпечний рецидивіст». Тоді це було чутливо, і Верховний суд сказав, що людина не винна, якщо злочини було скоєно, припустімо, в березні та квітні, їх знайшли, спрямували до суду чи роздрібнили спеціально, а потім об'єднали у вироку. Це потрібно вважати однією судимістю, а не двома.

Ми застосували цю постанову, суддя навіть знайшов там посилання на якусь статтю у Віснику ВС. Прокурор просив шість років позбавлення волі, а ми наполягли на застосуванні закону про амністію. Рішення про застосування амністії (справа 610/1683/14-к) встояло в апеляції.

Якщо клієнт обмовляє себе

Я виходжу з того, що клієнт сам вибирає позицію. Позитивний результат він отримує найчастіше тоді, коли довіряє своєму адвокатові. Але якщо клієнт каже, що не винен, я не маю права зайняти іншу позицію. Якщо він хоче обдурити адвоката, розповісти версію подій, яка подобається йому самому, я залишаю це на розсуд клієнта.

— Але не знаючи обставин справи, ви не зможете надати належний захист. Та й помилку можете допустити, не бачачи реальної картини.

— Я завжди пояснюю клієнтові ці ризики. Це його вибір. Але якщо він каже «не винен», я все одно ставлю запитання.

Була колись справа, де я розумів, що клієнт хоч і визнає себе винним, не вірить у правосуддя, каже, нехай умовний строк, аби вийти. Брав на себе грабіж, раніше був судимий за аналогічні злочини. Його катували.

 — Раніше судимий, грабіж — хіба міг бути умовний строк?

— Таке трапляється. Він скоїв його не в період відбування умовного покарання, тож прямої заборони тут немає. Хоча в подібних випадках часто отримували реальний строк. Але тут у прокурора був спокійний настрій, він не прагнув крові. Це має значення, хоча суддя не зв'язаний думкою прокурора, він може і сильніше покарати.

Тоді я сказав клієнтові: хочеш, відмовляйся від мене, але я займу таку правову позицію, і все. Попри те, що ти визнаєш.

— Але як адвокат ви ж зобов'язані виходити з позиції клієнта.

— Завжди, крім випадку, коли клієнт себе обмовляє.

Ми дивимося відеозаписи. Видно, що здає в ломбард ланцюжок дружини на годину раніше, ніж було скоєно злочин. Крім того, бирка у потерпілої і та маса, яку здали в ломбард, не збігалися.

Потім мій підзахисний зізнався в суді, що насправді не робив цього, хоча спочатку визнавав провину. Згодом справу припинили через тортури.

І суддя «перевзувся» під прокуратуру, дав їм тимчасовий доступ. Вони принесли довідку, що, мовляв, час на камері не було переведено на літній. Викручувалися, як могли. Але апеляція скасувала цей вирок. А потім, з урахуванням день в СІЗО за два, за законом Савченко, мій підзахисний і вийшов.

До речі, закон Савченко сильно критикували, і його скасували. Але завдяки йому багато невинуватих вийшли з-під варти. Адже це теж соціальний компроміс: коли людина не може довести свою невинуватість, але хоча б вийшла з-під варти.

Довести можна було — тільки беріть і робіть

— Першою з ваших гучних була справа Ігната Кромського, Топаза. Про нього «всі все знають», персона відома...

— Коли мені потрапила ця справа, я взагалі не знав, хто це, тому не відразу зрозумів, чому навколо неї стільки галасу.

Відносно Ігната Кромського слідчий прийшов на засідання щодо міри запобіжного заходу ось із чим: все, що було в матеріалах справи, — допит одного свідка, який каже, що бачив Ігната, відомого як Топаз, на площі Свободи, мовляв, знаю його з інтернету. Це все. Так у чому полягає протиправна діяльність? Зберігав він щось? Намагався щось організувати?

Кромський теж став жертвою утримання incommunicado (95 днів у невизнаному ІТТ СБУ Харківської області). Він фактично документував себе, залишав біологічні сліди, записки. Деякий час навіть був там з мобільним, телефонував бабусі. Якби провели ефективне розслідування, слідчий експеримент, докази у слідства знайшлися б. Довести можна було — тільки беріть і робіть.

— А участь Топаза у київських подіях?

— Жодного київського епізоду йому так і не висунули. Приїжджали до нього двічі з Департаменту спеціальних розслідувань, з Генеральної прокуратури. Був навіть допит з одним із потерпілих. Той вказав, що на Майдані, коли чоловіка хотіли вбити, Ігнат Кромський дивом вивів його з намету, врятував від розправи і дав потім грошей на проїзд додому.

Суддя обрала домашній арешт. І тут всі пішли висловлюватися, мовляв, корупція в судах, як його могли відпустити. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков писав скарги на суддів першої інстанції та апеляції, які ухвалили це рішення. Якщо не помиляюся, суддю першої інстанції Лідію Іванісову навіть покарали.

До речі, після таких подій судді, звичайно, доходять висновку, що їм це не потрібно — відпускати під домашній арешт. Нехай краще сидить, ніж нас покарають. В цьому плані суддя у нас не захищений.

— Обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту справді часто сприймається суспільством як «суд відпустив».

— Так. Коли у 2012 році ухвалили новий Кримінальний процесуальний кодекс, була велика надія, що це буде серйозна реформа. Можливість запобіжного заходу у виді домашнього арешту бачилася одним з важливих пунктів.

Раніше існувала підписка про невиїзд, застава, поручительство, але зазвичай це були мертві статті. А от домашній арешт розвантажив СІЗО, наші клієнти перестали спати в три зміни, у жахливих, нелюдських умовах. Вперше було проведено величезну роз'яснювальну роботу: мовляв, нащо вам усіх заарештовувати, особливо з економічних злочинів — взагалі немає сенсу. Траплялися навіть випадки, у безоплатних справах, за звинуваченнями у вбивстві, судді в райцентрах відпускали під домашній арешт, на частковий домашній арешт. Але зловживання залишилися. І показники залишилися.

Все-таки з'явився прогресивний момент: судді почали звикати до того, що не обов'язково всіх завжди відправляти за ґрати. В рамках справ з безоплатною правовою допомогою кілька разів обиралися запобіжні заходи, не пов'язані з позбавленням волі навіть у справах про вбивства. Але суспільство не встигає або не хоче сприймати ці новації.

Вразила справа про тероризм на виборах президента, коли було кілька людей, в тому числі священик, всі побиті. Тоді тільки починалися події на Сході.

Сьогодні поширена думка, що оскільки війна, то багато чого дозволено. Але тортури заборонено, і винятків тут немає.

29 травня 2014 року привели дев'ятьох осіб до Київського районного суду Харкова з Луганської області з клопотанням про обрання запобіжного заходу. Кажуть, вони самі прийшли, ми їх не затримували, чому вони побиті, ми не знаємо. Судді, звісно, всім обрали запобіжний захід, ніхто нічого не розслідував за обставинами тілесних ушкоджень тощо.

Ми звернулися до Європейського суду з прав людини за ст. 3 — заборона катувань і поводження, що принижує гідність, — і за ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-162408). Чекаємо на відповідь. Сьогодні поширена думка, що оскільки війна, то багато чого дозволено. Але тортури заборонено, і винятків тут немає.

Те ж саме стосується утримання в металевих клітках у судовому засіданні.

Тепер це звучить дедалі частіше, а тоді ми вперше порушували ці питання, і в райсудах навіть деякі судді задовольняли наші клопотання. Трохи пізніше і апеляція теж почала потихеньку випускати, хоча вони довго трималися.

Але до цих справ не можна підходити безальтернативно: хоч ти сидиш за крадіжку з супермаркету, хоч за вбивство — всі в клітці. Раніше такого не було, навіть в СРСР. Якщо згадати радянські фільми, то там підсудний просто сидить за дерев'яною стійкою. Клітки з'явилися вже після справи Чикатила — для його ж безпеки, боялися, що народ його розірве. Потім сподобалося, і клітки почали ставити всюди.

Коли людина в клітці, завжди виходить гарна картинка. Ось, затримали, перемога — вона за ґратами. Психологічно це дуже сильний момент: коли людина за ґратами, навіть суддя підсвідомо сприймає її як винувату. І можливо, це навіть гірше за те, що перебування в клітці чи в наручниках принижує гідність людини. У нас і так до цього дня у суддів превалює обвинувальний ухил, а такі атрибути, як клітка, зовсім не сприяють нормалізації ситуації.

В рішенні у справі «Свинаренко і Сляднєв проти Росії» суд вперше сказав, що це поводження, що принижує гідність людини. Спочатку обговорювалася можливість того, щоб у виняткових випадках, у справах про теракти, вбивства, розбійні напади обвинувачений перебував у клітці. Але судді пішли далі і чітко визначили, що це поводження, яке принижує гідність, — в будь-якому разі, без винятків. Пізніше почали замінювати клітки «акваріумами» — конструкціями у вигляді скляних кабін. Однак утримання в них порушує ті ж самі статті («Марія Альохіна та інші проти Росії»).

 — Якою є ситуація в інших гучних справах, у яких ви берете участь? Що у справі Нелі Штепи, в якої тепер знову з'явилися політичні амбіції, Алли Александровської?

— У президенти Неля Штепа не йде. Поки що. Прокуратура програла цей процес. Попри весь той резонанс, який був навколо. В ЄСПЛ комуніковано справу (№16349/17).

Щодо Алли Александровської — інформація на офіційному сайті СБУ абсолютно не збігається з реально пред'явленим обвинуваченням. Більше того, ми просили тимчасовий доступ до повного вилучення інформації з ЄРДР, суддя відмовив. Зокрема написав, що ця подія... взагалі не містить складу злочину. Але одразу ж гасло: «Комуняку — на гілляку!», і ось — Александровська за ґратами.

Вона чотири місяці провела в СІЗО. Могла би досі сидіти, якби колегія суддів при апеляції не наважилася її звільнити.

Якщо казати про те, що їй пред'являли, то згодом все перегралося, і тепер уже всі за децентралізацію, яку Александровській тоді закидали. Це стосувалося і виборності суддів першої інстанції, що вже колись було у нас, і виборності голів місцевої адміністрації. Проте працівники СБУ зважилися на такий політичний крок, навмисне приплели їй статтю про сепаратизм, щоб вона на час слідства була під вартою. В ЄСПЛ також очікуємо на рішення (справа 38718/16).

Чутки про корупцію в судах занадто перебільшені

— Якщо порівнювати з періодом до реформи і тепер — як змінилося правосуддя і рівень довіри до нього, за вашими спостереженнями?

— Насамперед, звільнилося дуже багато суддів, що, звісно, позначилося на здійсненні правосуддя. Сьогодні навіть не настільки важливою є висока кваліфікація суддів, як взагалі їх наявність. Зараз в апеляції одна колегія — троє суддів розглядають кримінальні справи всієї Харківської області. Судові засідання призначають на жовтень. Але ж багато хто застряг у СІЗО.

Ми всі зацікавлені в тому, щоби зміцнювати довіру до суду. Щоб люди йшли з проблемами в суд, а не з'ясовували стосунки зі стріляниною і підпалами. Але громадська думка формується у протилежному напрямку, до того ж вищими посадовими особами.

Напевно, першим ще президент Віктор Ющенко почав заявляти, що у нас погані суди. Ющенко, який прийшов до влади за допомогою третього туру саме завдяки суду, першим почав таврувати суди, звинувачуючи в корупції. Відтоді це увійшло в моду — кожен казав, який поганий суд.

Я практикуючий адвокат вже майже сім років, і не було такої ситуації, щоби суддя хоча б натякнув на винагороду за потрібне рішення. Я вважаю, що чутки про корупцію сильно перебільшені. Забагато і далеко не завжди обґрунтовано списують на корупцію в судах.

Більшість суддів, з мого досвіду, — порядні люди. Можливо, вони не завжди є незалежними й ухвалюють якісь рішення, тому що бояться Генпрокуратури. Печерський суд Києва, може, звик до такого рівня, а в регіоні прокурор області — це Бог, не кажучи вже про Генеральну прокуратуру.

Присяжні мають і процесуальну сміливість, і народну мудрість. Хоча існуючий у нас усічений склад суду присяжних є небезпечним.

І, ясна річ, сучасним судам дуже потрібний суд присяжних.

— Ну, він існує в такому собі гібридно-усіченому варіанті...

— І навіть в цьому виді іноді виносить дуже важливі рішення. Наприклад, у Сумській області був виправдувальний вирок щодо вбивства — при тому, що двоє суддів були проти, але троє присяжних проголосували за. Цей виправдувальний вирок встояв в апеляції.

Присяжні мають і процесуальну сміливість, і народну мудрість. Хоча, звичайно, існуючий у нас усічений склад суду присяжних є небезпечним. Прокуратура, що безсумнівно впливає на суддів, зможе так само впливати і на кількох присяжних. Їх має бути більше, тоді вони будуть краще захищені від телефонного права, погроз і будь-якого іншого впливу.

— Як ви оцінюєте судову реформу загалом, наприклад, у частині складу і рішень Верховного суду? Чи виділяєте якісь знакові рішення Верховного суду, які ліквідують реально існуючі проблеми, створюють умови для уніфікації судової практики, відповідно — передбачуваності судових рішень?

— Гадаю, добре, що деякі адвокати потрапили до Верховного суду. Наприклад, Аркадій Бущенко. Не всі його рішення подобаються адвокатам, але в нього є глибока правозахисна база. Він добре обізнаний щодо нових рішень ЄСПЛ, дійсно знає і розуміє їхню суть, а не тільки назви справ, правильно застосовує їх.

У судді Миколи Мазура були дуже цікаві рішення, коли він ще працював районним суддею. Він творчо підходив до права, застосовуючи аналогію, дотримувався пропорційності.

Почали з'являтися і важливі рішення Верховного суду. Наприклад, щодо підтвердження повноважень адвоката у процесі — одвічна суперечка про те, чи потрібний ордер, договір або і те і інше. Верховний суд поставив крапку в цьому питанні, ухваливши, що достатньо будь-якого з цих документів. В результаті у суду і опонентів поменшало формальних причин відфутболити адвоката, не прийняти його скаргу.

Цікавою також є позиція щодо оскарження «неоскаржуваного» (справа 243/6674/17-к) — слідчий суддя, перевищивши повноваження, виносить рішення про призначення комплексної позапланової перевірки. Було зроблено висновок, що КПК не міг передбачити такий випадок, значить, можна оскаржити.

Однак була різна практика і справу передали на розгляд Великої палати ВС, де ця позиція встояла. Навіть в окремих думках (справа №490/14736) можна знайти цікаві ідеї (оскаржити необґрунтоване визначення апеляції про спрямування справи на новий розгляд до суду першої інстанції).

Кожного десятого жителя Фастівського району було визнано винним у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Це ненормально, це ознака поліцейської держави.

Цікаве і важливе рішення стосується концепції доведеності поза розумним сумнівом. Судді часто розмірковують так: є потерпілий, який попереджений про кримінальну відповідальність за неправдиві показання, а є обвинувачений, який не попереджений. Значить, показанням першого довіри більше.

Хоча насправді це ж слово проти слова. Як то кажуть, testis unus, testis nullus, тобто один свідок — не свідок. А тут навіть не свідок, а потерпілий. А вже якщо є свідок, то це взагалі все, обвинуваченому довіри немає. Тому дуже важливо, що з'явилися правила щодо цього — скільки і яких доказів достатньо, щоб бути переконливими поза розумним сумнівом, а не просто брати купою все, що підшито до справи.

Ось у гучній фастівській справі, наприклад, є такий цікавий перепис усіх осіб Фастівського району, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. До речі, кожного десятого жителя Фастівського району було визнано винним у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення.

— Цікава статистика.

— Це ненормально, це ознака поліцейської держави.

А щодо фастівської трагедії судді в апеляції сказали, продовжуючи запобіжний захід: виходячи з тексту обвинувального акта, ми вважаємо, що існує обґрунтована підозра і звинувачення, докази там є. Хоча прокурор повинен надати суду докази наявності ризиків. Практика автоматичного продовження запобіжного заходу фактично залишилася, хоча і розглядають це питання тепер раз на два місяці.

Якщо говорити загалом про зміни в роботі судової системи, то, за моїми спостереженнями, судді дедалі частіше цитують рішення ЄСПЛ, Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, це стало модним, позитивним трендом.

Секрети використання ЄСПЛ

Адвокати теж намагаються не відставати: навіть якщо ти не знаєш рішення, то хоча би згадаєш Конвенцію. Необов'язково знати всі рішення ЄСПЛ. Навіть якщо ти не виграєш в національному суді, через якийсь час можеш виграти в ЄСПЛ.

В ЄСПЛ існують чіткі дієві механізми, які дозволяють захистити інтереси клієнта на ранніх стадіях.

До речі, мало хто знає, що звертатися до ЄСПЛ можна далеко не тільки після того, як вичерпано всі засоби на національному рівні. Існують чіткі дієві механізми, які дозволяють захистити інтереси клієнта на ранніх стадіях.

Йдеться про ст. 39 Регламенту ЄСПЛ. Я вдавався до цієї можливості, коли клієнту, наприклад, не надавали необхідної медичної допомоги в пенітенціарній установі. Є рішення суду про надання медичної допомоги — забезпечити діагностику і лікування. Начальник СІЗО ніяк не хоче виконувати рішення національного суду.

Щойно факсом надсилаєш заяву до ЄСПЛ про те, що людину утримують без надання медичної допомоги, вони реагують миттєво, запитуючи інформацію у нашого уряду, вирішуючи питання про забезпечувальні заходи. Звичайно, на таке звернення є негайна реакція.

— Скільки часу займає розгляд такої заяви у ЄСПЛ?

— Три дні. Тобто значно менше, ніж у нашому суді. Можуть навіть звернутися по коментар того ж дня. Це ж термінове питання. І тоді клієнта відразу ж вивозять, оскільки це за зверненням ЄСПЛ.

— Симптоматичний метод боротьби за права клієнта. Як домогтися того, щоби змінити цю ситуацію, коли через Європу питання вирішується швидше, ніж тут, на місці, і яким чином можна приборкати цей непохитний обвинувальний ухил у наших судах?

— Гадаю, просто робота судді має стати престижною. І, звичайно ж, судді мають отримувати високу зарплату. Також потрібна служба судової охорони. Ані судді, ані підсудний, ані учасник процесу не повинні залишатися сам на сам з натовпом, який має якусь свою думку щодо конкретної справи. Такого роду безпека — це невід'ємна складова гарантій незалежності судової влади.

Адвокатська монополія — ілюзія самоврядування, а насправді всіх триматимуть в їжакових рукавицях.

— Як ви ставитеся до адвокатської монополії?

— Я вважаю цей захід передчасним, хоча, здавалося б, маю бути за. По-перше, вже зараз відчутно зросло навантаження на адвокатів. По-друге, може виникнути пильний інтерес до діяльності адвокатури з боку Антимонопольного комітету, зокрема, в аспекті регулювання цін, чого зараз немає.

Крім того, монополія також може призвести до деградації, відсутності мотивації до розвитку, зменшення конкуренції. І, звичайно, утворена вертикаль, централізація призведе до більшої залежності адвокатів. Ілюзія самоврядування, а насправді — всіх триматимуть в їжакових рукавицях.

— Чи маєте ви девіз, можливо, професійне кредо?

— «Тільки клопотання про техфіксацію може вимкнути «режим Бога» у суддів».

Аудіо-, а з 1 січня цього року і відеофіксація судових засідань — великий крок уперед до розбудови неупередженого суду і правової держави, оскільки істотно дисциплінує суддів. Це важлива гарантія від фривольностей, які раніше дозволяли собі судді в процесі. А якщо ви раптом помітили таке, відразу поцікавтеся, чи відбувається фіксація судового засідання технічними засобами.